Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3 - Афанасьев Александр Николаевич - Страница 95

Хитрий чоловiк

Один чоловік найшов гроші да й хитрує, як би поступить із жінкою, щоб вона кому не сказала; бо він знав, що жінки дуже нетерплячі — зараз розбрешуть, як тілько що почують. От він пійшов на двір да з надвору і уносить яйце у хату. «Жінко, — каже чоловік, увійшовши у хату, — оце?, як бачиш, я яйце ізніс». Жінка його аж об себе ляпає — дивується, що чоловік яйце ізніс. Після того пійшов чоловік на базар, накупив там бубликів, розвішав iх уночі перед вікнами на лісі, на колках, да й каже жінці уранці: «Жінко! Ти не чула, що сю ніч було?» — «Ні, не чула, — каже жінка, — а що ж там?» — «Бублишна туча летіла; я тебе будив, да ти не чула. Ось ходім лишень на двір да подивимось, чи не зачепилась котора в’язка». Пійшли, дивляться. Жінка дивується, що на лісі зачепились бублики, думає, що се iй сниться. «Збирай, жінко, щоб хто не побачив да не сказав пану сотнику; бо йому як скаже хто про сі бублики, дак він звелить iх до себе принести». Після сього чоловік якось і каже жінці: «Ось, жінко, іще буде куряча туча летіть, дак ти заховайся у погреб; я тебе там накрию, а сам сховаюсь, куда сам знаю». От узяв зачинив жінку у погреб, да там і накрив ii лубком; на лубок посипав гречки, напуска туда курей: вони і давай клювать собі тую гречку. Жінка ж сидить там да й не поворохнеться вже. Поiли кури гречку, а чоловік і питає жінку: «Чи ти, жінко, тут?» — «Тут, да ізлякалась дуже! Що, пролетіла куряча туча?» — «Пролетіла!» — «Що ж, багато курей наловив?» — «Еге! Насилу своi вдержав». Недовго після сього чоловік ходив кудись, да прийшовши додому і каже жінці: «Оце?, жінко, був я на базарі і щось там бачив, да боюсь тобі казать, щоб ти не сказала кому». — «Ні, не бійсь, не скажу!» — «Бачив я, жінко, як пана сотника водили по базару, начеплявши йому на шию потрохів за те, що у кражі піймали». — «Оце?! Чи можна ж то було сподіваться сього от його? Дивно!..»

Наробивши таких штук, чоловік на що хотів, на те й тратив гроші ті, що ізнайшов. А жінка бачить, що чоловік ii набрав десь багато грошей, да й питає його: «Де се ти грошей набрав, Іване?» — «Мовчи, жінко, да не кажи нікому; се я ізнайшов iх». — «Коли же се ти іх ізнайшов? Чому ж ти мені й досі не сказав?» — «Да за клопотами не вспів». — «Да коли ж ти он таки ізнайшов, скажи мені теє время?» — «А тоді, як яйце ізніс да тобі уніс; да тоді, як бублишна туча летіла; да тоді, як пана сотника водили по базару». Жінка й мовчала, да недовго; чоловік якось побив ii, от вона й побігла до сотника жаловаться: «Пане сотнику! Я тобі щось хочу сказать». — «Кажи, кажи, молодичко!» — одказує сотник. «Отак, пане сотнику! Мій чоловік ізнайшов гроші, просив мене, щоб я нікому не казала, да тепер іще бить мене начав, дак я оце? прийшла тобі сказать». — «А, так ось як! — каже сотник. — Ну, погуляй же тут, підожди; ось я за iм зараз пошлю кого-небудь». Скоро прийшов і чоловік. Сотник і питає його: «Чому се ти не кажеш мені, що гроші ізнайшов? Га?» — «Ні, — каже чоловік, — грошей я ніяких не находив. А ось я прийшов сказать, що моя жінка щось не при собі, мов». — «Еге, дак ось як! — закричала жінка. — Ты ізнаходиш гроші, а жінка твоя дуріє?» — «Да коли ж я гроші ізнайшов?» — «А тоді, як яйце ізніс; забув?» — «Ну дивися ж сам, пане сотнику, що се вона каже! Чи можна ж таки чоловіку яйце знести? Я тобі казав, що вона щось не теє!» — «Е, сякий-такий! А як куряча туча да бублишна летіли; іще й се, може, скажеши, що не правда?» — «Вона, як сам, пане, бачиш, не при собі!» — «Не при собі! А те забув, що ти іще і тоді гроші ізнайшов, як пана сотника водили по базару, навішавши на шию потрохів йому? Ага, попавсь!» — «Ну, пане, воля твоя, вона зовсім надурила». А сотник, почувши, що каже на його жінка, велів ii добре вибить, щоб не давала язику волі. «Бач, жінко, що то значить не держать дурного свого язика на привязи!» — сказав чоловік, як вернулись додому.

Сказки, изъятые цензурой из сборника «Народные русские сказки»

О хитрости царя Соломона[645]

До рождества Христова все умершие — грешные и праведные сидели в аду. И Анна-пророчица была тут же и все пророчила, что родится Исус Христос и выведет всех праведных из аду. А праведные давно ждут и дождаться не могут избавления и говорят:

«Вот ты, Анна, пророчишь, пророчишь, а все ничто не сбывается, только нас морочишь!» Анна их уверила, что вправду все то сбудется, что она пророчила.

Вот и родился Исус Христос и начал с апостолами ходить по земле; зашел и в ад. Ад затрещал, Сатанаил закричал: «Аде, крепися!» Нет, ад все трещит. Господь повел из аду всех с собою, а царя Соломона оставил. Соломон и говорит: «Что же ты, господи, всех выводишь из аду, а меня одного покидаешь?» Господь сказал: «Ты сам хитёр-мудёр, дак выходи на свои мудрости!»

Вот Соломон остался в аду и начал размеривать ад да приговаривать: «Вот тут будет церква, тут престол, а тут часовня». Сатанаил его остановил: «Соломон, что ты делаешь?» А он отвечает: «Да вот хочу здесь церкву строить, а вот тут часовню». — «Что ты, царь Соломон! У меня и прежде тесно было. Я рад, что избавился назойливых жильцов, а ты опять меня теснишь». — «Ну, Сатанаил, вот тебе три аршина в уголку — будет с тебя и этого места!»

Сатанаил рассердился и вытурил (выгнал) царя Соломона из аду вон. Соломон и пошел к царству небесному. Стучится у ворот и спрашивает: «Братие! Скажите, пожалуйста, которое житие лучше — старое ли в аду или новое в царстве небесном?» — «Нет, — говорят, — новое в царстве небесном лучше». — «Покажите-ка мне ваше житье хоть немножко! Я бы посмотрел на вас». Отворили ему дверь немножко, чтобы можно было заглянуть.

Он смотрел, смотрел и засунул ногу. Стали рай затворять и прижали ему ногу-то. Он и закричал: «Ногу прижали! Ногу прижали!» Вот как отворили шире, Соломон и проскочил в царство небесное — да в уголок. Тут и остался, а не на пе?реде, где заняли место первые.

Христов крестник[646]

В старое время было так: жил-был бедный крестьянин, и у того у крестьянина было немалое семейство — ровно шесть сыновей. Родился у него еще седьмой сын. Надо было младенца крестить. Жена и посылает своего мужа искать крестного. Мужик на первый же день обошел всех богатых поселян, только никого не мог найти, кто захотел бы принять младенца. Все отказались, потому что к бедному не так-то охотно идти. На другой день жена опять посылает своего мужа искать кума. Тот опять никого не сыскал, идет да сам плачет. Вдруг попадается ему навстречу незнакомый человек, и тот человек был сам господь. Спрашивает он мужика: «О чем плачешь, старичок?» Тот отвечает: «Да вот родился у меня сын. Надобно его окрестить, да никто не идет ко мне в крестные, потому что беден». — «Не тужи, я твой кум. Пускай несут младенца в церкву. Я сейчас там буду». Мужик обрадовался, что нашел кума. Воротился домой и посылает бабушку с младенцем в церкву. Бабушка взяла ребенка и пошла. Приходит в церкву, а муж уже там. Вот как окрестили младенца, стала бабушка звать к себе кума хлеба-соли откушать. Кум отказался: — «Мне, — говорит, некогда!»

Прошло немало времени — эдак лет шесть, или семь. Мальчик порядочный вырос. Настает пасха Христова. Соседние ребятишки бегают по улице и говорят: «Завтра мы пойдем к своим крестным христосоваться, они нам по яичку дадут». Тот мальчик с ними же бегал. Услыхал такие слова, прибежал домой и давай спрашивать у матери: — «Кто у меня крестный?» Мать и говорит: «Спрашивай у отца! Он, бестолковый, кого-то созвал и нам не показал, что за человек такой был». — «Ну да молчи, мама! Я завтра пойду в церкву и стану высматривать крестного. Может и найду».