Басаврюк Xx - Білий Дмитро - Страница 25

Отець Василь мовчки подивився, як галичанин вправно вставляє в барабан свого револьвера набій, перевіряє затвор трофейного пістолета, і тихо сказав:

– Я з вами.

Коридор, як завжди, був у напівтемряві. Панотець і Бойчук спустилися на третій поверх. Галичанин боявся, що там буде хтось з "італійців", але тільки на стільці біля кімнати Наталі одиноко куняв поліцейський. Отець Василь полегшено зітхнув. І пішов було вперед, але Бойчук притримав його за плече. Отець Василь не міг впізнати свого колись скептичного і трохи нервового супутника. Тепер від Бойчука випромінювала якась незрозуміла сила, надійна і небезпечна водночас.

Галичанин тихо пішов уперед, тримаючи за спиною руку з ножем.

Поліцейський підхопився, коли Бойчук був від нього на відстані п'яти кроків. Їх швидкі рухи панотець не зміг зрозуміти, але через долю секунди поліцейський вже лежав на підлозі з револьвером у руках, а галичанин схилився над ним, витираючи ніж. Отець Василь відчув, як його тіпає лихоманка. Він упізнав у поліцейському одного з "італійців".

Бойчук пильно подивився на панотця і прошепотів запитально:

– Дати вам зброю, отче?

6.

Двері були відчинені. Бойчук обережно зайшов до кімнати і прислухався. Йому почулося щось схоже на глухий спів, від якого крижані гусаки поповзли по хребту. Отець Василь запитально подивився на Бойчука.

– Вперед, – тихо скомандував той і прослизнув до порожньої вітальні.

Тепер спів, який лунав зі спальні, став гучнішим. Він притягував, вабив до всесильного зла, яке не ставило перед людиною вічних тортур вибору і обіцяло за дрібні послуги вічну насолоду і легкість існування. Зі спальні відблискувало мерехтливе світло.

Бойчук, тримаючи пістолети в обох руках, обережно зазирнув туди.

По краях спальні стояли троє "італійців". В руках у них блимали великі свічки, нахилені вогнем донизу. Посередині спальні, владно і зловісно, розчахнула кінцівки велика п'ятикутна зірка, викладена з червоних стрічок, на яких жовтіли незрозумілі надписи, на зірці мерехтіли похилені чорні свічки. Далі, біля самого ліжка, стояв пан Анжело, тримаючи велику книгу, яку він, розтягуючи нечасті голосні і приспівуючи, читав. Слова незнайомої мови нагадували крякання ворона. Зосереджене, напівбожевільне обличчя його було повернуте до ліжка.

Бойчук придивився і зблід – там, в одній нічній сорочці, лежала Наталя. Зап'ястя і литки були міцно прив'язані цупкими мотузками до стінок ліжка. Окрім того, три широких чорні паси притягували її за плечі, стегна і коліна до сітки. Очі закривала широка чорна пов'язка, а рот був забитий кляпом. Час від часу тіло її, немов пронизане ударами струму, випиналося, намагаючись звільнитися, а крізь кляп виривалися здавлені стогони болю і відчаю.

Бойчук зробив рішучий крок уперед і підніс зброю, Анжело озирнувся на нього і спокійно сказав:

– От ми вас і дочекалися!

Яскравий зблиск вдарив у вічі галичанина, він випустив зброю і впав.

Коли Бойчук прийшов до тями, руки його були скуті позаду наручниками, а двоє "італійців" стовбичили по боках. Отець Василь, який не здавався їм боєздатною одиницею, навіть не був скутий. Анжело, з помітним жалем, складав у великий саквояж якісь речі. Побачивши, що галичанин отямився, він підійшов до нього і щосили вдарив в обличчя:

– Грайся у війну з недолугою Дефензивою!

Бойчук виплюнув два зуби і, намагаючись зберігати презирливий тон, сказав:

– Твої каліки і до краківських тайняків не дотягують. Чуєш, Анжело, чи як тебе там.

Анжело зблід, потім підібрався і спокійно сів на стілець:

– Через десяток хвилин ми заберемося звідси; пані Наталя продовжить своє сходження до призначених їй сфер у більш ізольованому місці, а два ваших трупи переконають поліцію, що з цими вбивствами пов'язані українські фанатики. Ви програли, як завжди.

Бойчук майже примирливо запитав:

– Ви з ГПУ?

Анжело розсміявся:

– Поки я тут зображав італійця, то став, відповідно, і занадто балакучим. Його голос забринів залізом. – Я скажу вам, хто ми, хоча ви ніколи не осягнете могутності нашої організації. Зараз я офіційно входжу до спецгрупи Комінтерну з дослідження окультних явищ. Але це тільки з того часу, коли перший глобальний експеримент у Росії вдався. На черзі ряд інших. Але це вже не в моїй компетенції.

Отець Василь не витримав:

– А що в вашій компетенції?

Анжело холодно глянув на отця Василя:

– А, панотче… Ми з вами виконуємо, взагалі, одну справу – збираємо душі. Тільки ви достеменно не знаєте для чого, на відміну від мене.

Анжело підійшов до зв'язаної Наталі.

– Найтяжча її мука -подвійність між двома світами, і якби не ваше втручання, то цей дуалізм для неї через хвилину перестав би існувати. А тепер мені прийдеться повторювати цю болісну процедуру. Ми лікарі, ми лікуємо всіх, бо вся біль світу є породженням індивідуалізму. Скільки людей, більше того, скільки народів за останні тисячоліття ми позбавили цієї хвороби. А вже за допомогою чого – святої інквізиції, містичних культів, найпрогресивніших вчень, торгівельних імперій, праведних війн чи "Всесвітньої держави трударів" – не має значення.

Раптом Анжело повернувся до Бойчука:

– Знаєш, чого ви програли, і завжди будете програвати? Ви завжди дотримуєтеся правил і одного Закону, а у нас безліч правил і законів, і ми можемо їх змінювати в залежності від нашої мети. Ми володіємо такими силами, які і не снилися вам.

Отець Василь тихо промовив:

– Вбийте нас, але відпустіть Наталю.

Анжело засміявся:

– Щоб підкорити будь-який народ, необхідно підкорити жінок цього народу.

На вулиці загарчав мотор автомобіля. Анжело підійшов до вікна і задоволено сказав:

– Ну ось і наш резерв… Я багато міг би ще сказати, особливо вам, панотче. До речі, ви ніколи не замислювалися, як ваші предки обходилися без сатани і Христа ще тисячу років тому?

Анжело коротко наказав своїм людям:

– Приготуйте панну до подорожі.

Троє з них заходилися навколо Наталі. Бойчук вирішив, що це вдалий момент для героїчної смерті і спробував рвонутися, але отримав різкий удар у скроню від "італійця". Анжело витягнув широкий ніж і підійшов до галичанина:

– Навіть героїчну смерть ти собі не виборов, – він схопив Бойчука за горло і підняв ніж, вигукнувши коротку фразу на невідомій мові. Галичанин спробував не закривати очі. Йому здалося, що зіниці Анжело, змінюються, жовтіючи і перетворюючись на сильно звужений овал.

Раптом в кімнаті грохнув постріл. Анжело випустив ніж і схопився за бік. Здивоване обличчя його миттєво спітніло. Бойчук побачив револьвер у руках священика і, миттєво підхопившись, вдарив плечем у живіт Анжело, – той з вигуком болю звалився на підлогу. Бойчук нахилився і брикнув ногою "італійця", який кинувся за ним. Той зігнувся навпіл, але на галичанина навалилися троє інших. Панотець сунув револьвер у кишеню і, схопивши тяжкий підсвічник, грохнув їм по потилиці одного з "італійців". На підлозі тяжко вовтузилося декілька тіл. Ще один удар підсвічником відключив "італійця", який душив Бойчука. Нарешті галичанину вдалося щосили копнути останнього коліном в пах і, відсапуючись, відскочити до панотця:

– Тримайте їх на мушці, – в кишені у Анжело повинні бути ключі від наручників!

Наставивши на "італійців" зброю, панотець сунув руку в кишеню Анжело. Елегантний костюм того був просякнутий кров'ю. Обличчя панотця скривилося від огиди, але він швидко намацав маленькі ключі. Бойчук нетерпляче смикав плечима, поки священик невміло відмикав наручники, – ось-ось повинні були з'явитися нові вороги.

Анжело нерухомо лежав на підлозі, навколо нього по ковдрі розходилася темна пляма. Отець Василь кинувся до Наталі, намагаючись відв'язати її від ліжка. Раптом вони застигли – двері тихо зарипіли, відчиняючись. Бойчук швидко зачаївся за стіною, вихопивши пістолет, отець Василь з жалем подивився на кинутий підсвічник і, повагавшись, теж дістав револьвер. Йому здавалося, що його серце гупає на весь санаторій. Отець Василь спробував молитися, але уявив себе з боку – священик з револьвером у руках, який зачаївся в засідці, і йому раптом стало смішно.