Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно - Страница 50

Бренкер зупинився на порозі, за кілька ступнів од Гая Джілберта, що саме хотів вийти з зали, але теж став, побачивши шерифа. Вони стрілися очима, тоді Бренкер перевів погляд на залу і вгледів забитого.

— Біллі? — спитав він тихим, здивованим голосом і знову зиркнув на Гая.

Тим часом Док опам’ятався. Він швидко рушив назустріч шерифові, але спершу зупинився коло Гая й мовчки потис йому руку, що висіла, як мертва. Шериф сховав свою зброю. Док підійшов до нього й розповів, що сталося.

Гості загомоніли, заворушилися. Майже всіх їх протверезила ця подія.

Маррі вже стояв коло Гая і в чомусь переконував його, але той, здавалося, нічого не чув. Коли підійшов Бренкер, Маррі відступив убік.

— Я не бачу приводу вживати якихось заходів, Джілберте, — спокійно сказав Бренкер. — Вислухаю лише кількох свідків і напишу протокол.

Гай хвильку помовчав, тоді сказав:

— То я, може, піду собі?

Шериф кивнув головою. Гай обернувся і разом з Маррі повільно рушив до виходу. Бренкер і Док дивилися йому вслід. Док сказав, не спускаючи з Гая очей:

— Боєрів козир пропав, Бренкере. Він думав, що мав туза, а то був тільки виновий валет. Одначе в колоді є що червовий туз, шерифе, подбайте, щоб він був ваш.

Бренкер вражено глянув збоку на Дока, хвилину подумав, тоді подався за Гаєм Джілбертом і Маррі. Надворі він завагався. Он вони йдуть попереду, можна догнати їх і поговорити з Джілбертом. Але чи варто? Чи Гай у такому стані скаже щось? Мабуть, навряд, хай спершу заспокоїться.

Він не встиг ще як слід поговорити з Доком. Насамперед треба з’ясувати, як сталося вбивство. Док каже, що то була самооборона. Та ще й ці його натяки… І Гай з того вечора кинув Боєра…

Шериф хотів уже вернутися в залу, коли побачив, як Гай Джілберт швидко й рішуче звернув до Боєрового салону.

У голові в нього майнули всякі підозри, і він поспішився за техасцем. Джілберт уже піднявся східцями до дверей, коли Бренкер гукнув його:

— Гаю!

Той обернувся. Обличчя в нього було вже не таке бліде, але й досі скидалося на маску. Бренкер стояв унизу.

— Джілберте, а може, годі вже на сьогодні? — сказав він. — Чи не краще вам тепер піти з Маррі до намету?

— Краще, шерифе, — глухо відповів той згори. — Але спершу мені треба залагодити одну справу. Ходімо зі мною.

Техасець рушив попереду, Бренкер з Маррі, хоч не знали, що й думати, подалися за ним. Гай на мить зупинився перед дверима Боєрової гральної зали. Звідти долинав гомін гравців і пияків. Звістка про події в Доротеїному салоні сюди ще так швидко не дійшла. Гай Джілберт трохи прочинив двері й зазирнув усередину. Боєр сидів спиною до входу на своєму звичайному місці і грав з двома гістьми в покер.

Тоді Гай Джілберт гупнув чоботом у двері, і вони розчинилися навстіж, хряснувши об стіну. Гості посхоплювалися з місць, у залі стало тихо. Техасець стояв на порозі, широко розставивши ноги, обабіч нього — Маррі й шериф. Минуло кілька моторошних секунд.

Нарешті Гай Джілберт сказав голосно й чітко:

— Подбайте про вінок, Боєре. Ви ж напевне підете на похорон того чоловіка, що там лежить. — Він зневажливо показав пальцем через плече, обернувся й вийшов.

Шериф помітив, що Боєр побілів з переляку. Гай і Маррі були вже внизу. Бренкер теж вийшов з барака. Боєрові гості почали швидко ховати гроші й прощатися.

— Зачиняймо, — сказав Боєр барменові, почекав, доки той замкнув двері, і подався до своєї кімнати. Коліна йому підгиналися. Він сів на канапу, розгублений і наляканий.

Бренкер вернувся до салону Доротеї. В залі майже не лишилося гостей. Наполохані дівчата збилися в кутку. Док саме казав щось поплічникам Біллі, коли з’явився Бренкер. Розбишаки звернулися до нього.

— Ми до цього непричетні, шерифе. Можна нам забрати свою зброю?

Бренкер якусь хвилю вагався, тоді значуще відповів:

— На жаль, закон велить мені вернути її вам.

Вони забрали свої револьвери й пішли. Надворі один стиха мовив:

— Тепер нам ще більше бракує Кеда. Мабуть, треба незабаром і собі сідлати коней та забиратися звідси.

Кудлань почвалав додому. Боєр сам відчинив йому, повів до своєї кімнати, докладно розпитав про все й відіслав його спати: те, що Боєр почув, заспокоїло його. Ніщо йому безпосередньо не загрожує. Біллі не пробалакався, отже, свідків проти нього немає. Зате Гай став ще небезпечніший. Не тому, що добре стріляє, — Боєр не дасть йому нагоди послати в себе кулю. І довести Гай теж нічого не зможе — але напевне відкриє очі іншим. Боєр відчув, що починає поволі втрачати грунт в цій долині під ногами.

Його охопила лють. Конче потрібна допомога! Тут доведеться зовсім інакше братися до діла! Ставка виплатиться… І ще й як! Він багато чого недооцінював. Ці люди мають міцні голови й дужі кулаки, життя в долині загартувало їх. Але чорта треба виганяти чортом! Берт Джілберт слухняний, з ним можна що хочеш робити. Треба будь-що втримати тут банду, поки надійде підмога…

В Доротеї тим часом погасили світло. П’яного Берта Джілберта, що проспав усі події, викинули за двері. Він доліз до Боєрового барака, і той відчинив йому двері. Сьогодні з Бертом годі було про щось балакати, він тільки п’яно белькотав щось.

Вулиця була темна, світилося лише в невеличкій Доротеїній кімнаті. Там сиділи вона, Док і шериф Бренкер.

РОЗДІЛ 12

Едвард Фінні з ковбоями верталися до свого табору. Джіма товариші підтримували обіруч, бо він і досі ще не прийшов до тями після страшного удару й ледве переставляв ноги. Ед Фінні йшов позаду. Аж тепер він збагнув по-справжньому, яка небезпека йому загрожувала. Адже він був у самому осередку жахливої події: той нелюд міг простісінько вбити його…

Едові зробилося погано, долоні в нього спітніли. Перед очима раз у раз поставали сатанинська пика Біллі й обличчя Гая Джілберта, що так суворо й незворушно дивився смерті в очі й переміг її.

Вони перебрели струмок і опинились у таборі. Ед коротко попрощався з товаришами й пішов до шатра, де він спав з Томом. Поряд стояв намет матері й сестер. Ед сперся на віз і почув тихий Томів віддих. Угорі здіймалося склепіння зоряного неба, поблизу шумів потік. Почулися кроки — то охоронці неквапливо обходили табір; потім ті звуки потонули в дзюрчанні води.

Ед ніяк не міг заспокоїтись. Горло йому пересохло і було ніби здавлене. Він повільно зайшов до намету, намацав стіл, витяг з-під нього ногою стільця й важко сів.

Мати прокинулась.

— Еде, це ти? — спитала вона з-за ширми. І ще раз гостро: — Еде!

Своїм голосом вона побудила дочок.

— Я, мамо… — хрипко відповів Ед.

Мати встала, накинула халат і засвітила світло. Тоді вийшла з-за ширми й поставила лампу на стіл.

— Еде! Ти п’яний? — запитала вона обурено.

— Дайте мені кави, мамо, — тихо попросив він.

Сестри посхоплювалися з ліжок і, як були, в довгих сорочках, босоніж підійшли до столу. Мати пильно дивилася на сина.

— Ні, ти не п’яний. Але що з тобою діється? Ти наче сам не свій.

Ед підвів очі, здригнувся й сказав:

— Високий техасець застрелив чоловіка.

— Ой! — вихопилося в Рут. — Від нього й слід було цього чекати.

— Що? — спалахнув брат. — Я йому дякувати маю! Коли б не він, то я б не сидів тут цілий і здоровий. Я справді йому життям завдячую.

— Тому розбишаці, Еде?

— Ніякий він не розбишака. Як ти можеш так казати?

— Ти ж маєш на гадці того… що в Боєра?

Ед махнув рукою.

— То було колись. Тепер він працює з Маррі на його займанці.

Рут дивилася на брата широко розплющеними очима. Бетті мовчала й тільки важко дихала.

— Кого ж він застрелив, Еде? — спитала мати. — Когось нашого?

— Та де там! — похитав головою Ед. — То був… ну… бандит. Вони звали його Біллі-Корабель. Я його досі не знав.

— І ти теж туди вплутався, Еде?

Хлопець кивнув головою.

— Дайте ж мені нарешті чогось випити.