Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно - Страница 13
Якось пастухи справляли управителеві іменини. То завжди була нагода гарненько випити. їхні горлянки вже так загартувалися на горілці, що хоч квартою її лий туди. Біл не міг лишитися осторонь — він почав пити разом з усіма. І в пиятиці пастухам теж годі було з ним зрівнятися. Та коли гульня була в розпалі, Біл зник. Він тихенько вийшов з хати, осідлав свого коня й поїхав у ясну морозяну ніч. Замерзла прерія прийняла самітного вершника. Серце йому розривалося між двома світами.
А другого дня все пішло знову своєю звичайною колією.
Якось Мак сидів у Велза. Розмовляли вони про господарські справи. І раптом Велз, наче між іншим, спитав:
— Що ви думаєте, Маку, про того чоловіка?
— Він порядний хлопець, — відповів не вагаючись Мак.
Вони хвильку помовчали.
— Той кінь немов надто добрий як для управителя маєтку, га?
— Він давно вже на ньому їздить. Я був при тому, як вони вперше побачились, відпочивши після своєї скаженої подорожі,— сказав Мак.
Велз помовчав, сподіваючись, що Мак щось додасть. Але дарма.
— Ну гаразд, — мовив Велз, хоч відчував, що старий не сказав йому всього.
Зима кінчалася. Вздовж пасма гір глухо зашуміли перші весняні вітри, несучи відлигу. Разом з теплом надходив час, коли Біл мав на щось зважитися. Він знав це. Подумки Біл тужив за тим днем і прокляв його, коли він настав.
На ранчо треба було поповнити запас харчів. Мак звелів налаштувати в дорогу великий фургон. Із ним мали їхати троє ковбоїв. Біл і собі приєднався, бо теж хотів дещо придбати. У містечку вони швидко скупилися. Біл знову був дуже обачний, але здавалося, що все минеться гаразд. Бо ж приїхали вони з сусіднього ранчо, і їх тут добре знали. Перше ніж рушати назад, вони попоїли в заїзді. На них майже ніхто не звертав уваги, бо в шинку було повно людей.
Коли візник, поки його товариші розраховували, із шинкарем, поправляв надворі упряж на конях, до нього підступив якийсь чоловік. Другий лишився стояти недалеко біля дверей. Чоловік почав розмову з візником і між іншим спитав:
— У вас на ранчо з’явився новий робітник? Я бачив його в шинку.
— Ну то й що? — муркнув візник, підтягуючи попругу.
— Давно він у вас?
— Яке твоє діло, винюхувачу? — розсердився візник. — Тобі платять за цікавість, чи що? Спитай його самого, він знайде, що тобі сказати!
Відповідь була не вельми ввічлива. Чоловікові, мабуть, не хотілося заходити в сварку. Щось бурмочучи, він відступив до свого приятеля. Коли Мак і його люди вийшли з шинку й сідали на коней, чоловік та його приятель стояли осторонь і, хоч удавали байдужих, пильно до всього приглядалися. Фургон, порипуючи, рушив у дорогу. Візник не надав тій розмові ніякого значення. Було вже надвечір’я, а вдосвіта вони добулися до ранчо.
Перед полуднем до господаря ранчо завітали гості — окружний шериф зі своїм помічником. Вони були добре знайомі з Велзом. Розмовляли про се, про те, коли це шериф запитав:
— У вас, Велзе, з’явився новий робітник?
Питання прозвучало невинно, але після нього в кімнаті запала мовчанка. Велз кивнув головою, не зводячи з шерифа очей.
— А давно він у вас?
— На початку зими приблукався з гір ледь живий.
Тепер кивнув шериф і стиха свиснув крізь зуби.
— Я хочу глянути на нього.
— Він управитель з… — Велз раптом замовк, помітивши вираз обличчя відвідувачів. — А що з ним, шерифе? — приглушено спитав він. — Тут він весь час поводився пристойно. Але…
— Розкажіть мені все з початку, — діловито мовив шериф.
Велз почав розповідати. То була недовга історія. Коли він скінчив, знову на хвилю запала мовчанка. Шериф кашлянув.
— Отже, поговорімо щиро. Мені донесено, що в нашій окрузі бачили Біла Ліка — він їхав з вашими людьми. Учора.
Велз підвівся. На обличчя йому лягла тінь.
— Невже це і є Біл Лік? Не може бути. Він давно б уже поїхав звідси. Йому ж були відкриті всі дороги! Я чув про Біла Ліка, але ніколи його не бачив. Чого б він мав тут…
— Ніхто ніколи не знає, що такі люди замишляють. Я теж його не бачив, маю тільки докладний опис, і той, хто сказав нам про нього, заслуговує на довіру. Принаймні я мушу побачити вашого… гм… вашого гостя.
Господар ранчо вже трохи заспокоївся.
— Шерифе, — сказав він розважно, — уявімо, що це правда. Невже ви гадаєте, що він дасть себе повести, як кінь за вуздечку?
Шериф наморщив носа й суворо глянув на Велза.
— Я ж не сам. Я так собі прикидаю, що нас тут більше десятка чоловік набереться.
— Авжеж. Тільки все виходить не так, як ви гадаєте. Ніхто з моїх людей і пальцем не кивне вам помагати! Я їх добре знаю. Вони прожили цілу зиму з Білом… еге ж, так він сам себе назвав… і заприязнилися.
— Я побалакаю з ними.
— Бачите… Мало що може статися під час тієї балачки. Коли він справді ватажок розбишак… — Велз не докінчив і почав ходити по кімнаті.
Шериф почухав потилицю; йому стало трохи моторошно.
— Я теж не того сюди забився, щоб саме у вашому маєтку зі світом розпрощатися.
— Боронь боже нас від такого! — поважно урвав його Велз.
— Отже, треба шукати іншого способу. Дурницю я зробив, так просто сюди приїхавши. Коли нас бачив хто-не-будь із пастухів, то навіть згадка про мене могла вже попередити вашого гостя. Та й не впораємося Ми з ним удвох, якщо це таки він.
Хвилин за десять шериф із помічником швидко і якомога непомітніше виїхали з ранчо. Побачили вони тільки хлопця-стайничого, що вештався біля комори.
Велз і далі міряв з кутка в куток кімнату. І щоб таке сталося саме на його ранчо! Він тепер майже не сумнівався, що це справді Біл Лік. А що тут може зчинитися завтра, коли шериф з’явиться з ордером на арешт! І чи не вийде, що він зрадить свого гостя, давши поліції арештувати його? А що скажуть пастухи? І поголоска про його ранчо піде по всіх усюдах! Він прикинув: так, завтра вранці шериф напевне буде тут.
За годину Велз покликав до себе управителя. Вони радилися недовго. Мак вийшов від свого господаря з байдужим виразом на обличчі. А ввечері, ніби випадково, завів біля загороди розмову з Білом. Над прерією здіймався густий сірий туман.
— Погода міняється, — байдужим тоном озвався Мак. — Скоро можна буде знову сісти в сідло. За зиму твій рудий погладшав, треба його трохи об’їздити.
— Еге ж, десь найближчими днями я почну його об’їжджати.
— Гм… найближчими днями… Бувши тобою, я б почав цієї ночі… Біле.
Біл Лік повільно обернувся до управителя. Мак стояв лицем до нього. Якусь мить вони дивилися один на одного. Старий управитель побачив у непевному вечірньому світлі, як у Біла гірко, майже скорботно скривилися вуста, і додав ледь захриплим голосом:
— Ти, Біле, маєш, либонь, надто багато знайомих, що цікавляться, де ти обертаєшся… У нашого господаря були сьогодні гості.
Біл зрозумів останні слова.
— Подякуйте від мене господареві, Маку. А також вітайте всіх хлопців.
Він довго й міцно тиснув управителеві обидві руки.
Тоді повільно пішов до своєї кімнати.
За годину він був уже в сідлі, і його поглинула нічна темрява. Вершника й коня огортала тиша, холод і самота, тільки цокотіли копита й порипувала збруя. Біл їхав нешвидким клусом, звісивши голову на груди й похитуючись у лад коневій ході. Аж як минуло півночі, він раптом стрепенувся, люто вилаявсь і підострожив коня. Зляканий кінь став дибки, а тоді помчав учвал.
Коли зазоріло, Біла відділяло від ранчо вже багато миль. Аж третього дня він досяг знайомої місцевості в горах і завернув туди. Ще два дні йому довелося долати снігові замети. Нарешті він добувся до яру, де отаборилися пасинки закону. Вартовий упізнав його.
— Агов! — гукнув він. — А ми гадали, що хтось уже одержав винагороду за твою голову!
— І, певне, пошкодували, що гроші дісталися не вам, га? — огризнувся Віл.
— Не будь такий колючий, Біле.
Віл Лік ще раз переможно в’їхав до яру. Приятелі зустріли його радісними вигуками і пострілами. Поміж скель покотилася луна.
- Предыдущая
- 13/75
- Следующая