Вбивство на 31-му поверсі - Вале Пер - Страница 7

8

— Ви маєте доповідати мені щоранку до дев'ятої. Письмово. Про все, що вважатимете за важливе.

Начальник патруля кивнув головою і вийшов.

Була середа, дві хвилини на десяту. Комісар Єнсен підійшов до вікна й подивився, як поліцаї в комбінезонах орудують шлангами, поливаючи камери дезинфекційним розчином.

Потім знов повернувся до столу, сів і ще раз прочитав рапорти. Два з них були дуже короткі.

Від поліцая, відрядженого на пошту:

«Листа надіслано з західної частини міста не раніше, як о 21.00 у суботу або не пізніше, як о 10.00 ранку в понеділок».

З лабораторії:

«Зроблено аналіз паперу. Він показав, що папір білий, без домішок, високої якості. На якій фабриці його виготовлено, ще невідомо. Спосіб заклеювання: звичайний канцелярський клей — фотоплівка, розведена ацетоном. Де його виготовлено, визначити неможливо».

Від психолога:

«Цілком припустимо, що особа, яка послала листа, має яскраво виявлену неподатну натуру або ж це людина з пригніченою психікою і, можливо, страждає від настирливих уявлень. Зовсім виключена нестійка психіка В кожному разі можна сказати, що то людина пунктуальна, аж до педантичності чи прискіпливості. Крім того, вона має навичку виступати чи то усно, чи письмово, десь найпевніш письмово, і навичка та набута вже давно. Саме виготовлення листа зраджує надзвичайну пильність — як з технічного боку, так і за змістом: наприклад, добір шрифту (всі літери однакові завбільшки) і майже та сама довжина рядків. Це, як уже сказано, свідчить про неподатну натуру й скуте мислення. Деякі особливості лексики дають підстави вважати, що автор листа — чоловік, мабуть, не дуже молодий і трохи дивакуватий. Жодне з цих міркувань не може бути підставою для остаточних висновків, проте кожен з них може стати вказівкою до дальших пошуків».

Рапорт відтарабанено на машинці недбало, похапцем, із багатьма помилками й закресленнями.

Комісар Єнсен обережно заклав усі три рапорти в пробивач, зробив дірки й сховав їх у зелену теку, що лежала ліворуч на столі.

Потім підвівся, надягнув плащ та капелюх і вийшов з кабінету.

Погода й далі була гарна Сонячне світло аж різало очі, але не пекло, небо вражало блакиттю, і навіть повітря, незважаючи на випари бензину, здавалося чистим і свіжим. Люди на тротуарах наче на хвилинку повиходили зі своїх машин. Вони, як звичайно, були гарно вдягнені й подібні одне до одного. Рухалися квапливо й нервово, ніби прагнули якнайшвидше знов опинитися в машині. За її міцною заслоною вони почували себе в безпеці. Машини бодай відрізнялися кольором, величиною, формою та потужністю, 28

і це надавало їхнім власникам певної індивідуальності. Крім того, складалося враження поділу на групи: люди в однакових машинах мали почуття, що вони належать до одного соціального прошарку, і це почуття було реальніше за приналежність до якогось загального гармонійного суспільства.

Єнсен вичитав ці думки в обіжнику міністерства соціальних проблем. Обіжник склали провідні психологи й розіслали вищим службовцям поліції з позначкою «Секретно».

Вже на південному боці майдану, коло монумента Робітника, Єнсен у дзеркало помітив таку саму машину, як і його. Певне, в ній їхав комісар сусідньої дільниці, може, п'ятнадцятої або сімнадцятої.

Під'їжджаючи до будинку, Єнсен неуважно слухав пищання свого короткохвильового приймача, що через рівні проміжки часу передавав шифровані накази з радіоцентру пікетам і патрульним машинам. Єнсен знав, що репортери можуть легко підслухати ті передачі. Але, за винятком дорожніх випадків, не траплялося майже нічого незвичайного та сенсаційного.

Єнсен заїхав на майданчик і поставив свою машину між чорними автомобілями шефів та білим — видавничого директора

До нього відразу підійшов охоронець у білому кітелі й червоному кашкеті. Єнсен показав свій поліційний знак і зайшов у Дім.

Швидкісний ліфт миттю виніс його на вісімнадцятий поверх, та поки Єнсена запросили ввійти, минуло майже двадцять хвилин. Щоб згаяти час, він роздивлявся на моделі двох пасажирських суден, названих одне на честь прем'єр-міністра, а друге — на честь його величності короля.

Секретарка в зеленій сукні, понуривши очі, попросила його зайти. Кімната була така самісінька, як та, де він був позавчора, хіба що келихи в шафі трохи менші й краєвид з вікна інший.

Перший директор на хвилю перестав полірувати нігті й запросив Єнсена сідати.

— Ну як, справу вже закінчено?

— На жаль, ні.

— Якщо вам потрібна буде допомога чи якась складніша інформація, то мені доручено у всьому вам сприяти. Отже, я до ваших послуг.

Єнсен кивнув.

— Хоч мушу попередити вас, що я страшенно обтя-жений працею.

Єнсен глянув на келихи й спитав:

— Ви захоплюєтеся спортом?

— Я член товариства аматорів природи. Досі активний. Вітрильний спорт, рибальство, стрільба з лука, гольф… Хоч, звичайно, мені далеко до…

Він соромливо всміхнувся й ледь помітно показав на двері. За кілька секунд кутики вуст йому знову опустилися. Він глянув на свого годинника — великого, елегантного, з широким золотим браслетом.

— Отже, чим можу вам допомогти?

Комісар Єнсен давно вже подумки склав запитання, які хотів поставити.

— Чи були у вас якісь події, що могли б імовірно пояснити вислів «убивство, яке ви вчинили»?

— Певне, що ні.

— Отже, ви не можете пов'язати цього вислову з якимось конкретним випадком?

— Ні, я вже сказав, що ні. Божевільна вигадка. І писав її божевільний — ось єдине ймовірне пояснення.

— А смертельних випадків ніяких не траплялося?

— Принаймні останнім часом ні. Але з цим питанням вам краще звернутися до директора, що завідує кадрами. Я, властиво, журналіст і відповідаю за зміст і оформлення журналів. До того ж…

— Що «до того ж»?

— До того ж ви пішли цілком хибним шляхом. Невже ви самі не бачите, що такий хід думок абсурдний?

— Який?

Чоловік у шовковій краватці непевно глянув на відвідувача

— І ще одне запитання, — мовив Єнсен. — Якщо припустити, що автор листа хотів просто допекти керівникам видавництва або одному з них, то, по-вашому, в яких колах його слід шукати?

— Ну цим нехай сушить собі голову поліція. Врешті, я вже сказав свою думку: серед божевільних.

— Ви допускаєте, що якісь окремі особи чи певні групи людей могли бути невдоволені видавництвом або кимось із керівників?

— Ви знайомі з нашими журналами?

— Я їх читав.

— Тоді ви повинні були збагнути, що наша політика в тому й полягає: не сіяти невдоволення, агресивності, суперечок. Наші журнали здорові й розважальні. Вони найменше здатні ускладнювати читачеві життя чи скаламучу-вати його спокій. — Директор на мить замовк, тоді підсумував:

— Видавництво не має ворогів. І його керівники теж.

Безглуздо навіть думати так.

Комісар Єнсен сидів рівно й нерухомо. Обличчя його нічого не виявляло.

— Можливо, мені доведеться зробити обстеження в самому будинку.

— В такому разі не забувайте про необхідність дотримуватися суворої таємниці,— негайно озвався директор. — Тільки шеф концерну, видавець і я знаємо, що ви тут робите. Ми, звичайно, підемо на все, щоб вам допомогти, але ще раз кажу: ніхто не повинен знати, що поліція цікавиться нашим видавництвом, і насамперед наші службовці.

— Дуже важко вести слідство, не маючи певної волі пересування.

Директор трохи подумав, тоді відповів:

— Я можу дати вам універсальний ключ і перепустку, щоб ви могли заходити у всі відділи.

— Добре.

— Вона., вона, так би мовити, виправдає вашу присутність.

Директор постукав пальцями по краєчку столу, тоді довірливо, по-змовницькому всміхнувся і сказав:

— Мабуть, я сам напишу й оформлю вам перепустку. Так буде краще.

І, ніби мимохіть, натиснув кнопку коло внутрішнього телефону. Відразу ж на бічну приставку зі столу висунулася друкарська машинка Вона мала обтічну форму, блищала хромом та лаком і наче досі не була вживана