Смерть манекенниці - Селкудяну Петре - Страница 24

— Чому ти так думаєш?

— Коли б це був хтось незнайомий, Дойна б закричала. Тоді саме поралась на кухні хатня робітниця з нижнього поверху, і вона почула б. Проте робітниця нічого не чула. Але запевняє, що бачила, як входив Вінченціу. Більш ніхто на мансарду не піднімався, вона б помітила. Про нещастя з Дойною дізналася лише тоді, як прибіг телефонувати Петрашку. Каже, він подзвонив спочатку в міліцію, але звідти ніхто не приїхав. Дивно, але можна повірити, що так воно й було. Незрозуміло одне: чому не закричала Дойна.

— Їй здалося, що це був сон, так вона сказала.

— Бреше вона, товаришу капітане. Уві сні також би закричала. Але вона не спала, і злочинець був їй знайомий, тому й не крикнула. Просто заціпеніла від несподіванки. І потім її страх, смертельний страх. Сказала, що хоче поїхати на село до мами. Сподівається знайти там захист.

— Так хто ж по-твоєму їй погрожує?

Дід трохи подумав.

— Брат Партеніє.

— А хто він такий?

— Оце б і я хотів знати. Коли я вперше бесідував з нею, не призналася. Щоправда, я не наполягав. Знаю — в секті суворі правила, інакше б вона не могла існувати. Дойна випадково обмовилась про брата Партеніє. Отож він і завітав, аби показати їй на практиці, що буває, коли не держиш язик за зубами. Він міг завиграшки вбити її. Та обмежився погрозою. Що б ми тепер не робили, Дойна мовчатиме.

— Гаразд. Але скажи, Діду, який зв'язок між цим випадком і загибеллю Йоани? Адже нас передусім цікавить, хто вбив Йоану.

Дід вийняв з кишені свої картки, помережані дрібними нотатками.

— Я був у мадам Боздог. Їхня секта походить із Латинської Америки. Керує нею преот, або старший брат. Усі роздягаються і надівають однакові халати. Старший брат виголошує проповідь, у якій доводить, що земне життя — то суєта суєт. Я вже давно нічого не читав, але книжку про ці секти вивчив уважно, її автор — бразілець Папіола. Сектанти вірять у можливість єднання з божим духом у момент повного самозабуття і вигнання диявола зі свого тіла. Під впливом проповіді вони доходять до екстазу й виганяють диявола блудом. Фактично, це є не що інше, як гуртова розпуста, здійснювана, ніби культовий обряд. Отож гріх стає очищенням душі. Я бачив у мадам Боздог десятків зо два однакових халатів. Ручаюся головою, що їх там уже немає. Перенесено туди, де буде наступне збіговисько. Секта ніколи не збирається двічі в одному місці. Йоана і Дойна якось потрапили до цієї секти. От чому Дойна ніколи не приймає дома мужчин — секта забороняє. Може прийти лише брат у Христі. Саме від такого брата завагітніла Йоана.

Алексіу слухав уважно. Попросив іще пива і хильцем випив півкухля.

— А хто ж увів у секту Йоану і Дойну? — спитав він.

— Той-таки брат Партеніє.

— Як це йому вдалося?

— Ще не знаю, але довідаюсь.

— Добре. А що ти думаєш про манекен, який розбив у підвалі Лєонте Скурту? Що думаєш про Вінченціу?

— Між усіма цими подіями є зв'язок. Ніяк не збагну, який саме. І найголовніше — не можу зрозуміти, навіщо було вбивати Йоану? Маю до вас прохання, товаришу капітан. Ви знаєте Гогу, патологоанатома. Мені б дуже хотілося, аби ви поговорили з ним. його приголомшила смерть Йоани. Гогу — майстер своєї справи, але в мене виник сумнів, чи він з належною увагою зробив розтин її тіла. Ми з ним давні друзі, і мені не зовсім зручно висловлювати йому недовір'я. Тим паче Гогу признався, що хоче взагалі залишити цю роботу. Я не вірю, ніби Йоана померла від уколу в серце. Нелогічно. Може, уколом намагалися зняти параліч серця. Мій сумнів підсилюється ще й тим, що Гогу помітив слід від уколу не зразу, а лише наступного дня.

— У нього був тоді асистент?

— Нікого не було й близько.

— А ти певний, що він справді розтинав труп?

Дід завмер із роззявленим ротом. Тоді промовив:

— Я не думаю, щоб Гогу зайшов так далеко.

— Вісім років тому сталося саме так. Теж померла дівчина, правда, своєю смертю. Гогу був і тоді сильно вражений. Виявилося, ніякого розтину він не зробив, а лише переписав діагноз із історії хвороби. Потім розтин все-таки зробили, і наслідок виявився той самий. Я почув про це від одного лікаря, він розповідав як анекдот. Мені ледве вдалося відстояти Гогу, його хотіли звільнити. Після сорокарічного стажу це було б несправедливо. Його лише перевели на нижчу посаду, й відтоді він працює патологоанатомом. Хіба ти про це не знаєш?

— Ні, — відповів Дід, надзвичайно здивований почутим. — Але ж Гогу встановив, що Йоана була вагітна і точно визначив термін — три місяці.

— Діду, це можна визначити одним пальцем, — зауважив Алексіу. — Гаразд, я все перевірю. Але хто ж такий, дідько б його вхопив, брат Партеніє? Ти когось підозрюєш?

— Можливо, товаришу капітан, я його ніколи не бачив, але так само ймовірно, що навіть зустрічався з ним, та не знав, що це він. Мені слід прочитати дисертацію Камелії Скурту.

— Отже, ти про когось думаєш?

— Не буду приховувати, справді думаю.

23

Дід, не роздягаючись, сів на софу й заглибився в читання дисертації. Уважно вивчив усі шістдесят сторінок, переглянув схеми, проаналізував висновки, яких дійшла Камелія, і відчув іще більшу непевність, аніж до читання. Роздягнувся, прийняв холодний душ і став годувати Ельзасця. Вийняв із кишені котлету, куплену для нього в кав'ярні, й поклав перед собакою на тарілці. Той з'їв її без апетиту, не приплямкуючи від задоволення. Старий шкодував, що його вірний друг перебуває в стані постійної дрімоти, але використати його здібності не випадало нагоди.

Дід ліг на софу й заходився переглядати свої картки. Тоді знову взяв дисертацію Камелії, ще раз уважно прочитав деякі місця. І раптом ніби прозрів. Одна деталь! Уперше в житті він був так ошелешений несподіваним відкриттям. Стільки разів не звертав уваги на цю дрібничку й нарешті виявив її. Дід хутко вдягнувся. Шкода, що відпустив Панаітеску. Та ще й ображеного: не запросив його випити пива.

Але на душі полегшало. Прикріпив у петельці свіжин пуп'янок троянди і вийшов. Таксі не вдалося спіймати, поїхав трамваєм. За двадцять хвилин натиснув на кнопку дзвінка в квартиру Скурту.

Йому відчинила Камелія, біла мов крейда.

— Це зробив Вінченціу, — сказала вона.

Дід сторопів. Він зовсім забув про Вінченціу. За кілька останніх годин навіть не подумав про нього. Мовчки зайшов до вітальні. Певність, із якою він прибув сюди, почала розвіюватися. Повідомлення Камелії зводило нанівець усі його плани. Чіткий логічний зв'язок подій геть порушився, хоч півгодини тому сумнівів у Діда не було.

— Де Вінченціу? — спитав він.

Камелія показала рукою на двері, з-за яких долинало жалібне схлипування. У суміжній кімнаті хтось ходив. Дід здогадався, що Василе теж удома.

І не помилився. Той вийшов з кімнати, блідий як смерть, і, на відміну від матері, ледве стримував лють.

Вінченціу з'явився у вітальні, немов сновида. Василе кинувся до нього і з усієї сили вдарив по щоці. Дід і Камелія мусили розбороняти їх.

— Він убив її, тварюка, — процідив Василе крізь зуби.

— Прошу тебе, заспокойся! — владно сказав Дід. — Інакше доведеться вдатися до сили. Внизу стоять два міліціонери, не змушуй мене викликати їх сюди. Які в тебе підстави звинувачувати брата в страшному злочині?

Василе відступив до дверей. Дідові слова анітрохи не подіяли на нього. Хлопець лютував іще дужче:

— Коли він намагався вбити Дойну, то які можуть бути сумніви в тому, що саме він убив і Йоану? Це все мамине виховання! Через нього пропало моє життя. Вона все робила тільки для Вінченціу. І тепер нехай тішиться наслідками! Ти винна в усьому! Тільки ти, більш ніхто!

— Василе, я не дозволяю тобі так говорити, — сказала Камелія.

— А я й не питаюся твого дозволу! Дурень був, що раніше слухав тебе. Я хотів одружитися з Йоаною, а ти заборонила. Я не знав, що ти перетворила моє кохання на експеримент заради цього кретина, якому ти ніколи ні в чому не відмовляла! Купила йому спочатку ляльку-манекен, а тоді хотіла подарувати живу. Ти не зважала на мої почуття, ігнорувала почуття, Йоани. Для тебе існують лише його забаганки і бажання заспокоїти свою совість. Ти думаєш, я не знаю, хто винен, що вік дебіл? Ти сама винна! І все, що ти для нього робила, диктувалося тільки докорами сумління, які тебе постійно мучать. Може, хоч тепер у тебе з'явиться мужність зізнатися, чому ти залишила його тоді самого? Ти ж бігла на побачення до свого Петрашку! Я ненавиджу тебе, мамо! Я, твій син, кажу тобі, що ненавиджу тебе. Ти зробила всіх нас нещасними, особливо мене, — Василе вибіг з кімнати, грюкнувши дверима.