Шість днів на роздуми - Щербаненко Джорджо - Страница 20

Капітан надів капелюха.

— Чоловік чи жінка, один біс, присягаюся, що сьогодні я це з'ясую. А зараз ходімо побалакаємо з цими шелегейдиками при Вейтоні. Що актор живий, знали тільки вони.

Сповнений енергії, Сандер до дому Вейтона вступив, як суддя. Його поліційний нейтралітет допускав насильство в тому разі, коли треба було обрати «найкоротший шлях, що вів до мети». Той, хто поінформував «Олд Бостон», був у цьому домі, і, якби навіть він ховався в каналізації, Сандер був певний, що знайде його. Це все він устиг викласти Джелліну по дорозі, але коли вони прибули на місце і ввійшли до вітальні, капітан мусив узяти себе в руки — обстановка вже була інша.

Філіп Вейтон сидів на канапі й ридав, як дитя, а дружина даремно намагалася його заспокоїти. У вітальні були також двоє Чезлі і Гертруда Веймар. На столі лежали вранішні випуски п'яти-шести газет, усі розгорнуті на сторінці, де сповіщалося про воскресіння Вейтона. По радіо йшла галаслива передача з історії музики… Один з агентів підійшов до приймача, щоб вимкнути, але Вейтон різко запротестував.

— Не вимикайте! Скоро новини!

У кутку кімнати сидів з величною і відсутньою міною камердинер Карлтон. Як на англійські манери, такі любі його серцю, ця сцена здавалася йому надто брутальною. Його лондонські хлібодавці ніколи не дозволяли собі так несмачно поводитися.

Побачивши Сандера й Джелліна, Вейтон залебедів ще дужче.

— Кінець усьому! — зойкав він. — Кінець усьому! Я знав, що убивця тут, у цьому домі! Тому так боявся!.. Ви ж бачите самі, капітане… хтось зрадив… — Тут він показав на газети. — Хто ж це? Хто?

Сандер провів рукою по обличчю і підійшов до Вейтона.

— Саме для цього я й прийшов. Розпорядіться, щоб усі мешканці дому зібралися у вітальні.

Пані Чезлі значущим поглядом глянула на Карлтона, і камердинер пішов виконувати наказ.

Через три хвилини у вітальні зійшлися всі домашні: два кухарі, портьє Джбіріс, чотири покоївки, Френсіс та Альберт Чезлі, Карлтон, Гетруда Веймар і Матільда Чезлі.

Капітан Сандер збирався взяти слово, коли радіо почало передавати новини, і Вейтон замахав йому, щоб мовчав. Перші кілька хвилин диктор говорив про все, тільки не про те, що б стосувалося актора, і лише наприкінці прочитав повідомлення:

«Як подала преса, актор Філіп Вейтон не вмер. Звістка про його смерть вигадана поліцією, з допомогою цієї пастки вона збиралася викрити автора листів з погрозами, які актор одержував щодня. У театральних колах ця звістка дістала широкий розголос, і слава Філіпа Вейтона, вже в останній час притьмарена, завдяки цьому маленькому скандалу знов сяє пишним блиском. «Олд Бостон», який цю сенсацію подав перший, отримав ці відомості телефоном від невідомої особи. Газета гостро осудила практиковані поліцією методи, викриття злочинців. Інші газети, зв'язані з Асошіейтед Прес, не пішли за її прикладом, доводячи читачам, що поліція змушена була вдатися до такого підступу, щоб урятувати життя Філіпа Вейтона. У театральній богемі це викликало неабияке пожвавлення, і дехто знайшов собі дику розвагу, ставлячи заклад на життя Вейтона, один нью-йоркський бигмакер платить п'ять проти одного, що актор буде вбитий. Один цирковий імпресаріо збирається зв'язатися з Вейтоном і укласти з ним угоду. У випуску о чотирнадцятій ми подамо на цю тему дальші відомості».

Різким помахом Вейтон звелів Карлтонові вимкнути радіо. Він затулив руками обличчя і нібито зайшовся тихим плачем. Усі мовчали. Через хвилю обізвався капітан Сандер.

— Ну добре, можна вже починати?.. Ви колись уже стенографували, Джеллін? Візьміть, будь ласка, папір і записуйте відповіді на питання, які я задам усім присутнім. Звертаю вашу увагу на те, що відповіді матимуть законну силу, ї кожна брехня може коштувати шість місяців в'язниці. Коротко викладу всі події, щоб ви усвідомили собі ясно ситуацію, в якій ми опинилися. Що пан Вейтон живий, знало лише дванадцятеро осіб. Ці дванадцятеро осіб — ви. Редакція «Олд Бостона» одержала вчора, між шостою і сьомою вечора, дзвінок від незнайомого… я сказав незнайомого, а не незнайомої… який поінформував, що пан Вейтон насправді не вмер і що його смерть лише містифікація поліції. Існують лише дві можливості: або хтось із вас подзвонив до «Олд Бостон», або незумисне бовкнув перед кимось, що пан Вейтон живий. Іншого розв'язання нема, і я вас запевняю, що ніхто не вийде з цієї кімнати, поки не з'ясується ця справа. Ясно? Почнемо з вас, пані Вейтон. Чи в домі можна підслухувати ведені звідси телефонні розмови?

Пані Вейтон, розгублена і бліда, присунулася ближче до чоловіка.

— Так, така можливість є. В бюро моїх братів, у другому крилі, є телефонний вузол, який обслуговує панна Веймар.

Обличчя Сандера освітила усмішка.

— Чудово. Виходить, ні один дзвінок з міста до дому і з дому в місто не може пройти повз увагу панни Гертруди Веймар?

— Авжеж, — підтвердила пані Вейтон.

— Отож, панно Веймар, — звернувся рішучим тоном капітан до Гертруди, — скажіть-но нам, чи розмовляв хтось з редакцією «Олд Бостон»?

— Ні, це виключено, — Бідповіла спокійно панна Веймар, зовсім не залякана тоном Сандера. — Я сама вчора з'єднувала всі розмови від восьмої ранку до восьмої вечора, а потім передала вузол Карлтонові. Зв'язати з «Олд Бостон» не просив ніхто.

— Ви в цьому впевнені? — наполягав капітан. — А може, під час вашої короткої відсутності хтось подзвонив і ви про це не знаєте?

Гертруда Веймар заперечливо похитала головою.

— Я виходила тільки на годину між п'ятою і шостою. Мені треба було залагодити службові справи, але телефон у цей час вийшов з ладу. Я навіть пішла на телефонну станцію просити перевірити апарат, а коли повернулася, він ще не працював. Його включили лише о пів на сьому, але тоді я вже була вдома.

— Отже, ви виключаєте категорично, щоб хтось міг дзвонити звідси до «Олд Бостон»? Джеллін, запишіть: панна Гертруда Веймар категорично заперечує, щоб хтось міг звідси дзвонити до «Олд Бостон».

Сандер, стоячи посеред вітальні, оглядав по черзі всіх присутніх з виглядом, позбавленим будь-якої пошани.

— А тепер, панове, хто з вас виходив з дому перед п'ятою і повернувся після о пів на сьому?

— Я виходила перед шостою, але повернулася о шостій, — сказала панна Веймар.

— А я. — портьє Джерріс присунувся до Сандера, — вийшов після четвертої. У мене було саме трохи вільного часу… пробачте, себто я скористався дозвіллям і… повернувся о сьомій.

— А де ж ви були?

— Пройшовся по парку Клобт, а потім зайшов до пивного бару Арроус. Просидів там до половини на сьому і пішки повернувся додому.

Запала мовчанка. Сандер обдумував щойно почуте. Джеллін переглядав нотатки.

— Метчі! — владним тоном гукнув Сандер. — Одведіть панну Гертруду Веймар і цього чоловіка, як його звати? Джерріс?.. до мого кабінету, я хочу їх допитати окремо.

Метчі рушив, щоб виконати розпорядження Сандера, але Френсіс Чезлі, почервонівши, як буряк, звернувся до капітана:

— Арештувати панни Веймар ви не можете! Це не узгоджується з законом!

Сандер зморщив брови.

— По-перше, узгоджується щось там із законом чи не узгоджується, я знаю краще за вас. По-друге, панну Веймар я не заарештовую, а лише забираю до кабінету, щоб допитати віч-на-віч. А по-третє, при чому тут ви?

— Панна Веймар моя наречена, і я не можу дозволити… — заявив Чезлі.

— Чудово. От і не дозволяйте, — сказав ущипливо Сандер, показуючи сержантові красномовним жестом, щоб він виконував наказ.

Усі мовчали, поки панну Веймар і Джерріса виводили з вітальні. Френсіс Чезлі, люто бликаючи на капітана, вернувся на своє місце.

— Пора вам зрозуміти, — озвався знову Сандер, — у цій справі я не маю найменшого бажання жартувати. А тепер підемо далі.

Починаючи з кухаря і закінчуючи Матільдою Чезлі, всіх було допитано докладно. Вейтон слухав усе, але з його обличчя не сходили розпач, страх і мука.

Проте навіть такі рішучі й безоглядні дії Сандера нічого нового не виявили. Ніхто, крім панни Веймар і Джерріса, не залишав дому перед шостою і не дзвонив о тій порі. Для підтвердження своїх визнань у всіх знайшлося достатньо переконливих доказів.