Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Нові пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович - Страница 31
“Дівчинко, признайся, адже ти не його родичка…”
“Так, признаюся…”
“І він не зовсім такий, яким я його знаю. В чім тут річ?”
“Не можу вам відповісти. Адже я його не бачила таким, як ви…”
“Я здогадуюся… Ти — дівчинка з майбутнього, і він звідти ж. Він завжди вдало грав свої ролі…”
Олесчине обличчя спалахнуло золотавим відблиском: вона полюбила нашу Олену.
А її брати — ото лопухи! — вийняли кишеньковий комп’ютер, заходилися загадувати один одному різні задачки. Я засичав, як гаряча сковорода, на яку хлюпнули води: “Сховайте машинкуі” Вони здивувались, але сховали. Диваки, чого доброго, оголосять про загальну комп’ютеризацію, зажадають дисплей. А в нас не тільки дисплеї, а й перші телевізори з крихітним екраном і водяною лінзою ще не з’явилися. Ми уминаємо на обід суп із кропиви й млинці з картопляного лушпиння, а не всілякі там делікатеси. Ні, пора змиватися!..
Срібною треллю пролунав дзвінок: поверхами йшла чергова нянечка, оповіщаючи всіх про закінчення уроку.
Восьмий “А” галасливим гарматним ядром вилетів із дверей у зал. Біля дошки Олена розмовляла з Жорою. Я сказав якомога спокійніше:
— До побачення, Олено Григорівно!
— До побачення, — відповіла вона. Чорні очі спалахнули прощальним салютом.
— Спасибі за підказку. — Я взяв за руку Олесю. — Адже мені весною на екзамені дістанеться “Лорелея”.
Олеся усміхнулась:
— Але ж ми не залишимося тут до весни!
Я продовжував розвивати свою думку, прокладаючи дорогу в юрбі дітей, які поспішали до роздягальні.
— Вам добре, ви лише двічі екзамени у школі складаєте. А ми — щороку. Хіба ж тут усе запам’ятаєш!
Сама Олена передавала в разі гострої потреби загорнуту в ганчірочку шпаргалку тому, хто “горів” коло дошки. І відверталася до вікна.
— Вона добра, — сказав Кир. А Вітер мовчки кивнув.
Серед метушні ми непомітно зникли у стіні, повернулись у свій двір. Довго мовчали, сидячи на лавці, переживаючи недавній урок.
— Я все бачила, — сказала Олеся. — Вашу Олену. Олену Григорівну. А коли ви назвали її Оленою Прекрасною?
— На жаль, після смерті…
Ми усвідомили все надто пізно. До неї зверталися за порадою і допомогою всі колишні учні: хто одружувався, хто розлучався, в кого були труднощі на роботі. І коли хтось летів у відрядження і ні на кого було залишити дітей, він дзвонив Олені: “Олено Григорівно, я в цейтноті…” І вона завжди кидалася на допомогу. Ми згадували про неї, сухеньку, сиву, незмінно веселу й мудру Олену, як про чарівну паличку-виручалочку, в найважчу, найостаннішу хвилину, не усвідомлюючи до кінця, що живемо під її щедрим заступництвом. Ми, дорослі, були для неї завжди учнями — Юрою, Женею, Льонею…
— У нас не буде Олени Прекрасної, — зітхнула Олеся.
— Буде інша, — відповів я.
— І Кота. І Жори. І міманса…
— Буде, все буде. Я вас із ними познайомлю. Потрібні тільки терпіння і політ фантазії.
— У політ! — Кир раптом зіскочив з лави. — Вітрогоне, ти готовий?
— Готовий!
— Ми трохи політаємо й повернемось, — пояснила мені Олеся.
— Ви справді умієте літати? — спитав я без усякої іронії. Я вже нічому не дивувався.
— Уміємо, — смішно прошльопав губами Вітрогон. — Коли ти знімеш гіпс, ми візьмемо тебе із собою. А то можеш розбитися!
Я нахилився, обмацуючи важку гіпсову ногу. А коли підвів голову, діти вже бігли сонячною стороною вулиці.
— Не нудьгуй, письменнику!
Тут я запанікував, став гарячково аналізувати все, що зі мною сталося. Даремно я не дочекався батька, коли був у нашому дворі, забув, що він повертався з роботи пізно. Зустрічаючись, ми розмовляли коротко, по-чоловічому скупо: “Ти вечеряв?” — “Вечеряв”. — “А де мама?” — “На кухні. Чекає тебе”.
Колишній купецький двоповерховий будинок був переповнений сім’ями, в кухні горіли з десяток гасниць з різнобокими каструлями, великої інтуїції вимагав похід до туалету. Час і простір нашого життя були наперед розписані точно й скупо.
Я і зараз, серед розкошів життя, сказав би батькові, якби випадково зустрів його на вулиці: “Мама чекає тебе. Вона на кухні”.
Проте батька немає. Немає і тієї громадської кухні.
Є нові будинки, квартири, вітальні, спальні, кабінети.
Я оглянув двір, вулицю, небо. Все було пустельне. Діти не квапилися повертатись із свого загадкового
польоту.
РАДІВ СОЛОВЕЙ, ВЕСНИ СПІВЕЦЬ
— Ні, ви помиляєтеся, товаришу письменнику! Коли їхні батьки їхали на відпочинок, ні про якого собаку й мови не було. Кожний повинен мати свою прописку. Собака є незаконним у цих стінах.
І розгнівана тітка Олесі, Вітра й Кира показала квадратним пальцем на підсудного, який сидів на паркеті, — задумливого, розумного Гаврика. Гаврик і вухом не повів. Він ні сном ні духом не відав, що мешкає без прописки у квартирі своїх друзів.
— Тоді переселимо собаку до мене, — сказав я.
— Не заперечую. — Тітка Ліна обіперлася могутньою жовтогарячою потилицею у бильце крісла, простягла товсті ноги, запалила сигарету. — Ви сам у квартирі, а в мене чоловік-доцент. Він не терпить зайвих звуків.
— Кире, — сказав я, намагаючись бути спокійним, — забирай Гаврика й миттю переселяйся.
— Єсть! — Кир схопив з підлоги сетера.
Вітер, кинувши похмурий погляд на тітку, став поряд з ним.
— І я з вами! — Олеся розчинила двері. — Ходімо, хлопці!
Вони дістали з кишень м’ячики на резинках і постукали об свої двері: мовляв, прощавайте…
— Американські? — запитала, виглядаючи з-за дверей, цікава тітка Ліна.
— Ні, наші. — Олеся щосили ударила м’ячиком об стіну. — Ось він купив. — Вона метнула погляд у мій бік.
І тут м’яч розлетівся на шматки. З нього Посипалось щось жовте.
— Я знала, що цим скінчиться, — промовила тітка Ліна, взяла пучку тирси, понюхала. — Чудно як пахне…
— За мною! — скомандував я дітям.
Ми спустились у вечірній двір. Тяжко покидати його так відразу, ні з того ні з сього, тяжко міняти звички, налагоджене життя. Навіть через Гаврика. Та що вдієш? Іноді доводиться робити несподівані навіть для себе самого кроки…
Я сказав:
— Запрошую всіх на танці. Олеся так і підскочила на місці.
— Оце людина! Я завжди вірила в тебе, письменнику!
Я гарячково помізкував і промовив:
— Селище Пушкіно, 1 червня 1947 року… Ні, — поправився я, — Ярославський вокзал.
— А як бути з ним? — Вітер показав на сетера, якого гладив Кир.
— Кире, примісти його поки що в той самий ящик, — порадив я. — Гаврику, ми потанцюємо, провітримося й повернемось.
Влаштувавши Гаврика, ми вишикувалися звичною колоною біля паркана з написом про ремонтні роботи. Як раптом двері парадного розчинилися, хтось, важко дихаючи, наздогнав нас і коло самого паркана вчепився мені в спину.
Ми стояли на добре освітленій площі трьох вокзалів, біля неосяжної стіни Ярославського вокзалу, на якій висів розклад електричок. Я звірив годинник з розкладом і помчав на чолі команди на електричку, що відходила через хвилину. Тільки ми плюхнулись на вільну лаву, як електричка свиснула й рушила з місця, плавно набираючи швидкість.
Навпроти нас усілась руда товста дівуля, котра розглядала нас дуже нахабно і водночас здивовано.
— Діти, — сказала баском дівуля, — ви куди зібралися на ніч? — Потім вона придивилась до мене, сплеснула руками: — Ой, письменнику, невже це ти?
— Лінка! — впізнав я подружку юності, яку давно втратив з поля зору. — Звідки й куди ти, Ліно-поліно?
— Я з вами, — відповіла, зашарівшись, Ліна-поліно. — З Олесею, Киром, Вітром. І з тобою.
Діти витріщали на неї очі, нічого не розуміючи. Я згадав, що хтось міцно вчепився мені у спину в найостанніший момент.
— Це ж ваша тітка Ліна, — пояснив я. — Ми колись жили в одному дачному селищі. А тепер їдемо туди на танці.
Племінники з вереском повисли на шиї у тітки, що раптом помолоділа.
— Була тітка Ліна, — віджартувалася руденька, — а зараз Ліна-поліно. — Вона легко розкидала дітей, зажадала: — Дзеркало!
- Предыдущая
- 31/35
- Следующая