Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген Серафимович - Страница 29
Підійшов учитель, взяв Вовку за руку:
— Коробков, ходімо до вчительської.
П’ятикласник заплакав. Він плакав не тому, що боявся вчительської кімнати. Він плакав тому, що нічого не розумів у всій цій халепі з віршем, географією та місяцитом.
Ганна Семенівна сиділа у вчительській на дивані і спокійно дивилася на прибулих. Географ пояснив, що сталося. Ганна Семенівна підвелася з канапи.
— Не плач, — мовила вона. — І розкажи, як все було.
— Це Гум-гам винен. І Кри-кри. І я теж… — схлипуючи, говорив Коробков.
— Який Гум-гам? — здивувалася Ганна Семенівна.
Вовка заспокоївся і розповів усе з самісінького початку.
Вчителі мовчали. Мовчав і Вовка.
— Та-ак, — тільки й сказав географ. Усе це скидалося б на вигадку, коли б він сам не бачив, як парта з учнем їхала по стіні. — Ану покажи свій місяцит.
Географ покрутив у руці блакитне кружальце, прочитав таємничі слова на звороті, осміхнувся й повернув місяцит Коробкову.
— Іди, Коробков, додому, — сказала Ганна Семенівна. — Відпочинь і вивчи уроки на завтра.
Коробков зітхнув і вийшов. Ганна Семенівна поскладала до портфеля зошити й повернулася до географа.
— Нічого не розумію. Піду поговорю з дітьми.
В альтанці вчителька застала майже всю компанію: Мишка, Сергія і Зайчика. Вони уминали місяцит.
— Хто з вас Петько Зайчиков? — спитала Ганна Семенівна.
— Я! — Зайчик зіскочив з лави.
— Скажи, Петьку, що ти робив сьогодні вночі?
— Як що? Спав, — відповів Зайчик.
— Цілу ніч спав?
— Цілу ніч і цілий ранок. Правда ж, Мишку? Ти мене розбудив.
— А ти, Мишку, задоволений синім каменем? — звернулася вчителька до Мишка. — Хоч ні, це одержував, здається, не ти, а Максим.
— Хто це вам сказав про камінь? — насторожився Мишко.
— Один хлопчик.
— Учень чи хто?
— Учень.
— Приснилося все це вашому учневі, — похмуро відповів Мишко.
Коли Ганна Семенівна попрощалася з дітьми й пішла, Сергій прошепотів:
— Учителька… Я зразу побачив: очі суворі, в руці портфель. І я збрехав, бо хтось проговорився про нашу гру.
— Негарно вийшло, — Мишко дуже засмутився. — Набрехали не кому-небудь, а вчительці.
— Авжеж негарно, — підтвердив Петько. — Гайда до школи — про все довідаємося.
Біля шкільного ґанку гомонять діти. Ніхто не хоче йти додому. Тридцять свідків з п’ятого “А”, перебиваючи одне одного, розповідають про парту Коробкова. Навіть семикласники не розходяться, їм дуже подобається, як Коробков складав коло дошки вірші.
— Гей, малечо! — гукнув один семикласник, побачивши трьох друзів. — У вас немає зайвого місяциту? Привіт Гум-гамові!
— Зрадник той Коробков! Базіка! — говорили діти, повернувшись до альтанки. — Та й ми роззяви: не догледіли… Тепер усі знають. Ех, немає Гум-гама, він би придумав, що робити. Сказав би тільки: “Р-раз!”
І знову хлопчики пересвідчилися в могутності космічного мандрівника: в ту саму мить перед ними з’явилися Гум-гам і Максим. Щоправда, Сергій, Мишко й Зайчик не знали, що їхні друзі тільки-но врятувалися від небезпеки. А тут ще й нова неприємність: зрадництво Коробкова!
Ви пам’ятаєте, як розгнівався Гум-гам? Він дуже похмуро провіщав, що буде далі. Батьки, довідавшись про нічне свято, заборонять ігрунам виходити з дому. Школярі, як тільки Гум-гам з’явиться в дворі, почнуть ставити дурні запитання, від яких у нього тріщить голова.
— Де моя драбина? — похмуро спитав Гум-гам. — Я, здається, подарував її тобі, Максиме?..
— Не йди! — закричали в один голос діти.
— Ми відберемо у Коробкова місяцит! — запропонував Зайчик.
— Тепер не тільки Вовка, — нагадав Максим, — про наші ігри знає вся школа. І всі просять місяциту.
Гум-гам раптом усміхнуився, ляснув у долоні.
— Я залишаюся. Великий Фантазер, як завжди, врятував усіх: вигадав чудову гру. Ми зіграємо в школу і почастуємо всіх учнів місяцитом. Розумієте мене?
— Ні-і-і, — відгукнулися діти.
— На цьому місяциті, — вів далі Гум-гам, — будуть написані зовсім інші слова: “Я ВСЕ ЗНАЮ”. А для школярів дуже важливо все знати. Тепер вони все знатимуть і забудуть про нас.
Гум-гам приклацував пальцями, очі в нього блищали від задоволення: він уявляв уже, що станеться в школі.
— А Коробков теж одержить новий місяцит? — спитав Максим.
Гум-гам спохмурнів:
— На його місяциті написано: “Я ВСЕ ВМІЮ”, а це зовсім інша річ. Він хотів обдурити мене. Одначе Гум-гама не так просто обдурити. Вовка Коробков ще попомучиться зі своїм місяцитом.
Бідний Коробков сидів над підручником і жував. Він уважно дивився у книжку, але нічого не розумів. Слова стрибали перед очима, складалися навпаки, і виходило казна-що. “Луки пасуться на коровах, — читав сам собі Вова. — Мед літає за бджолами… Трава скубе гусей…”
Вова затуляв слова долонею, підглядав за ними одним оком, бив по книжці лінійкою. Але знову виходило казна-що.
“Все пропало, — похмуро подумав Вова. — Завтра знов усі сміятимуться. “Мед літає за бджолами” — так і скажу… А що це я жую?”
Він виплюнув на долоню липку грудочку й аж підскочив на стільці: місяцит! Невже він непомітно для себе їв оцей гидкий місяцит, який так його заплутав?!
— Тьху, набрид! — досадливо промовив Вова й відчув у роті новий шматочок.
Цього разу Вова побіг до кухні, виплюнув місяцит у відро. Він підозріливо позирав на свою руку. “Що це вона дістає з кишені й непомітно кладе до рота? Може, прив’язати її до стільця?” — подумав Коробков.
— Мамо, а де в нас мотузка? — гукнув Вовка і мало не подавився: у роті в нього була ціла плитка. Мабуть, місяцит вискакував з кишені сам, коли хоч на мить розтулявся рот.
І Вова вирішив мовчати, що б там не сталося. Зараз він покаже тому місяциту-причепі!
Першу місяцитку він потовк молотком на порошок, висипав у раковину і розчинив у гарячій воді. Але в кишені лежала нова плитка, і Вова злорадно вхопив її. Він нищив місяцит, як тільки міг: ламав, різав ножем, стриг ножицями, молотив праскою, плавив на сковорідці, викидав у сміттєпровід, шпурляв з балкона, годував місяцитом собаку, закопував у садку, розбивав цеглиною, кидав у вогнище, підкладав під тролейбусне колесо, кидав з мосту в річку…
Воюючи з місяцитом, Коробков спершу вийшов на подвір’я, затим гасав вулицею і дуже стомився. Повернувшись додому, він ліг у ліжко.
Вранці його розбудила перелякана мама:
— Що з тобою, Вово? Ти увесь замурзаний. А подушка, ковдра — ти тільки поглянь!
Вова показав кінчик язика, замугикав. Він боявся роззявити рота.
— Ти захворів? Що ти робив уночі?
— Їв місяцит! — не витримав Вова.
Тепер він навмисне роззявив рота, щоб мама бачила, як у нього влітає місяцит. Але місяцит не з’являвся. Може, він боявся мами? Вова закрив рота.
— Ти вже великий, — докірливо мовила мама. — Нишком їдять шоколад тільки нерозумні діти. Ти навіть не подумав, що мені доведеться прати.
— Матусю, я не винен… — пожалівся Вова й став пояснювати, що вона неправильно його зрозуміла, що він, Вова, уже не маленький і що місяцит зовсім не простий шоколад.
— Яка ж бо ти ще дитина, — похитала головою мама. — Умивайся та снідай, а то запізнишся на урок.
Вова Коробков прийшов до школи дуже похмурий. Він знав: якщо його викличуть до дошки, він знову почне верзти всякі дурниці. У нього в кишені спокійно лежав місяцит: “ Я ВСЕ ВМІЮ”, який він так і не зміг знищити.
Бідолашний Коробков ладен був терпіти всі неприємності.
Але в класі ніхто не звернув на Коробкова уваги. П’ятий “А” жував місяцит. Кожен учень знайшов у своїй парті круглу, схожу на медаль плитку із словами на синій обгортці “Я ВСЕ ЗНАЮ” — смачний, ароматний місяцит.
— Не їжте! Це місяцит! — закричав Коробков. — Він шкідливий!
— Заздриш? — озвався до нього сусіда. — У тебе в парті нічого немає.
- Предыдущая
- 29/39
- Следующая