Ерпіди на планеті Земля - Мисько Павел Андреевич - Страница 22

Ваня швидко глянув на голову колгоспу, чи не буде він заперечувати, і махнув рукою: “Давай!”

Тітки, які стояли півколом біля Ерпідів, почали причепурюватися, поправляти на головах хустки, а малим утирати носи і підтягувати штанці. Достоту приїхав фотограф з районного комбінату побутових послуг робити знімки.

У кабінеті голови біля вікна сиділа завідуюча санепідемстанцією, а за столом — чорнявий, мов циган, старший лейтенант міліції з телефонною трубкою в руках.

— По порядку, коротко і головне, решту — потім, — сказав він Вані.

— Ага, я коротко, — сказав Ваня, — А то через сорок хвилин Ерпіди відключаються…

Почав з метеорита: як знайшов у лісі дивний камінь, як якась сила притягувала до нього, вела саме в тому напрямку. Як той камінь розколовся і з-поміж половинок шкаралупи виліз Ерпід-один. Як поїхали шукати другого Ерпіда, бо той не виходив на зв’язок, і як зустріли Таньку з Ерпідом-два… Подумати тільки: водила його, як цуценя на мотузці! Як потім відшукали ведмедя, вмовили його вернутися в звіринець… Як зуміли втекти від столичної міліції…

Старший лейтенант умів робити декілька справ відразу. Він і слухав Ваню, весь час підтакував і, набираючи номери на телефоні, комусь говорив: “Відбій… Відбій!” Навіть з двору викликав міліціонера з машини і йому наказав передати по рації, кому слід: “Відбій!” Потім і в лікарню телефонував, щоб усіх так званих хворих з Березівки і Клинців виписали і, не гаючи ні хвилини, доставили в контору колгоспу. Правда, завідуюча санепідемстанцією спробувала заперечити: “Ще ж нічого детально не відомо! Ще ж не обслідували їх, не взяли всіх аналізів! А раптом хтось з них справді хворий?” На це товариш старший лейтенант сказав: “Правильно, серед населення слід вести профілактичну роботу, проводити обстеження. В звичайному порядку, а з сиренами не гасайте, не нервуйте людей”.

І був ще телефонний дзвінок у кабінет голови — чи з райцентру, чи з самого Мінська. Старший лейтенант спочатку слухав мовчки, а потім те-се перепитав і навіть почав усміхатися:

— Ну-у?! Направила міліцію зовсім у інший бік? Ну і Танька… Коротше, ну й ну… Ага, вони самі вернулися. Тільки що… Біля мене він, у кабінеті голови, — лейтенант коротко зиркнув на Ваню, і йому довелося опустити очі, - Розповідає про свої пригоди… і про цього, що з неба спустився. Двоє спустилися, обидва тут! Нічого особливого вони не накоїли, на сполох бити не треба… Ніс куди не треба не совали, ні! Так що і у вас оголошуйте відбій, товаришу майор. Ага, розберемося самі, не потрібно ніякої комісії. Епідемія? Нема ніякої епідемії, просто непорозуміння було… Академія наук зацікавилася? Пізно, через півгодини в них відліт. Ага, і вам усього доброго!

І поклав трубку старший лейтенант, відкинувшись на спинку крісла. Надув щоки, мов хлопчисько, і гучно видихнув повітря. Поклав руки на стіл, пограв пальцями, мов по клавішах піаніно. І всі вловили, що він вистукує мотив: “Ми рождены, чтоб сказку сделать былью…” А очі його були веселі, обличчя світилося від полегшення.

— Вам смішки? — не витримала, підвелася з місця завідуюча санепідемстанцією. — А я змушена ізолювати цих ваших опудал городніх! Треба перевірити, може, вони доставили на собі яких заразних мікробів. У них, можливо, ці мікроби нічого поганого не роблять, а у нас, у нових для них умовах, стануть катастрофічно розмножуватись. Вибух, спалах інфекції!

— А як тепер відрізниш, їхні це мікроби чи наші? На лобі ж у них не написано! Ха-ха… — про всяк випадок реготнув голова колгоспу.

— Ми розберемося! — не вгадала тітка в білому.

— А хіба ви не читали, шановна товаришко, що всі наші космічні апарати і вимпели, які закидаються на інші планети, проходять ретельну стерилізацію і дезинфекцію? Щоб не занести, значить, нічого такого туди… — цілком серйозно сказав старший лейтенант. — То невже ж можна допустити, що інопланетяни дурніші від нас і не зробили так само? Якщо змогли прилетіти до нас з іншої планетної системи, не з сонячної, то таку дрібницю, як стерильність, вони передбачили.

Потім старший лейтенант задав декілька питань дядькові Миколі та шоферу дядькові Миті, які досі мовчки, з шапками в руках, топталися біля дверей. І дозволив їм іти.

— Усе, товариші! Підемо до роботів! — підвівся він з-за столу.

— Як все?! — обурився Трохим Іванович. — Через них така буча в колгоспі зчинилась, а я повинен мовчати? Та я їм таке скажу, таке… — голова навіть кулаком потряс.

— От-от, треба сказати! І ви обов’язково скажіть! — погодився старший лейтенант.

Вулиця зустріла Ваню вибухом реготу. Ерпідів не було видно, довкола них щільно стояв натовп. Але якось люди розступилися, і з висоти ґанку Ваня зауважив, що діти водять сріблястого за ручки, як малого хлопчика.

— Ерпіде, скажи: Пилип до липи прилип! — пронизливо кричав хлопчачий голос, щоб пересилити сміх і гомін.

І стало тихо…

— Пили б, дали, б прилип, — відказав Ерпід-один і відразу поцікавився: — А що це за напій “прилип”?

Люди так і покотилися від сміху.

— Хай скаже: йшов кнур з кнуренятами! Про кнура хай скаже! — підскакувала за спинами дорослих цибата дівчинка, чимось схожа на Таню.

Але Ерпід мовчав, бо на нього з усіх боків посипалися інші прохання і питання:

— Скажи вашою мовою що-небудь!

— А у вас школи є?

— У ваших людей такі ж органи, як у нас?

— Скажи, вам наша земля сподобалася? Ваня рішуче проліз у середину натовпу:

— Тихо, будь ласка! Всім — тихо-о!!! В Ерпідів залишилося зовсім мало часу! Трохим Іванович хоче промову сказати їм на дорогу! Щоб записали!

Люди стали замовкати і розступатися, утворився прохід до самого ґанку. І в тиші почувся голос Ерпіда-один:

- Іван Олексійович Гордій! До відключення залишилося вісім хвилин сорок сім секунд… І я теж хочу сказати на прощання про мову. Ваша мова нам дуже сподобалася… Я став набагато краще говорити вашою мовою, хоч у мене в голові нема ні шариків, ні роликів, нема і кленок… (по натовпу прокотився легкий сміх)… Ваша Земля також нам сподобалася. Ми намотали собі на ніс, зарубали собі на лобі і тепер уже добре знаємо: не треба в просо пхати ніс, їсти три пуди березової каші, щоб тримати за пазухою не камінь, а яєчка та ще й облуплені (сміх уже проривався вибухами, але всі стримували один одного, затискали собі роти, щоб почути все)… Треба більше чухати потилиці та не водити один одного за ніс довкола пальця, товкти в ступі чисту воду, а не горох з капустою. Всі мухи в носі треба розсипати дрібніше маку… (вибух реготу)… Я знаю, що ви народ веселий і часто кричите “ха-ха-ха!”, як казав мій знайомий ведмідь Мишко… Може, я чого не дочув, не зрозумів на Землі, то вибачайте: ведмідь по вухах походив. Я ще не геть старий, коли пришлють знову до вас, то буду все знати, як вівця… До побачення! Я набрав у рот води…

— Трохим Іванович! Він закінчив, швидше говоріть! — сказав Ваня.

— П’ять хвилин і чотири секунди залишилося, — безпристрасно зазначив сріблястий. — Стежте за зеленою лампочкою. Згасне — я відключився. Відходьте всі на десять метрів.

— Так ось, товариші, - почав врешті Трохим Іванович. — І ви, котрих прислали до нас… Записуйте, що буду казати. Це добре, що нашу мову вивчаєте… Запам’ятайте ще дві наші народні приказки: як гукнеш, так і відгукнеться, і іншу: не копай іншому ями, бо сам упадеш… За те, що ви тут нам наробили анархії та на людей почали впливати по-своєму, ми могли б вас затримати. Але ж ви роботи, ви неживі. Ви робили тільки те, що вклали вам у електроніку ті… - Трохим Іванович підняв угору вказівний палець і багатозначно помовчав. — Але ми пускаємо вас сьогодні: летіть, доповідайте своїм людям, що і як тут робиться і як зустріли вас. Треба ж, щоб хтось вашим таке сказав… А з усього видно, що ваші люди головасті. Тільки хотілося б, щоб мізки в них були не набакир. Вони довели, що можуть на відстані впливати на мозок наших людей. Та добре, якщо в кращий бік, а якщо в поганий? Може, вам взагалі захочеться підпорядкувати нас собі та керувати нами, мов рабами? Так ось, я рішуче вам кажу… І кожний, хто тут стоїть, підтвердить: на такі контакти ми з вами не підемо. Не потрібні нам такі контакти! Тисячі літ жили люди без вас і ще проживуть мільйони. Тільки не заважайте нам, не робіть шкоди! Якщо ж прилетите з такими намірами, то орбіта навколоземна вас не врятує, ми знайдемо, чим вас звідти викурити. У нас ще і така приказка є, запишіть і цю: хто до нас прийде з мечем, від меча і загине… Передайте своїм пуголовкам, що ми не хочемо таких конфліктів… З багатьох…