Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Велика, більша й найбільша - Брошкевич Ежи - Страница 37
— Чуєш? Вони звуться вегами! — прошепотіла Іка.
— Цить! — просичав Горошок.
— Представники вегів! Дозвольте вітати молодих землян…
— Цебто нас, — промовив Горошок.
— Цить… — просичала цього разу Іка.
— …Молодих землян, — вів далі голос, — трьом представникам: мені, як Голові, професорові Лалосу і поетці Меді. Тобто представникам номер 1,37, 1801… Звичайно, візьме участь і наш славнозвісний актор дитячого театру — Онео.
— Актор? — жахнулася Іка. — То вони тут комедію з нами грають.
— Цить… — знову просичав Горошок.
На жаль, Іка вимовила ту фразу надто голосно. Її одразу ж підхопив невидимий мікрофон, і одразу ж інший, посилений мегафонами Ічин голос сказав незнайомою мовою, але тим самим сердитим голосом кілька слів.
Зал заяснів світлом, що невідомо звідки і бралося. І тоді Іка з Горошком побачили тисячі й тисячі вегів, убраних у короткі казково яскраві туніки. Вони махали руками і всміхалися. Всміхалися приязно й весело.
Коли “другий голос” повторив сердиті Ічині слова, в залі розлігся регіт, Іка почервоніла. Але не тільки з сорому. Ні, і від злості. Вона навіть гарячково почала складати якусь фразу про те, що “врешті слід шанувати людські нерви”… Але не встигла.
Бо тієї миті з зали до них повітрям попливли три… крісла. А з крісел тих зіскочили троє вегів. Кожен їхній порух був надзвичайно граційний. Вони ніби виконували гарний танок. Підійшли до Іки й Горошка, які й досі стояли разом із Блакитним Хлопцем — Онео посеред сцени.
Які вони були, ті веги? Дуже високі і стрункі, мали таку саму блакитну шкіру, як і Блакитний Хлопець.
Перша підбігла до них поетка Меда. Побачивши її, Горошок затамував дух: він ніколи не гадав, що на світі може бути така краса. Тільки потім він помітив двох старших вегів, що йшли за нею. Звідки Горошок дізнався, що вони старшого віку? Обличчя у них були гладенькі, без зморщок, але в очах можна було прочитати вираз утоми, а плечі того, хто був нижчий, трохи згорбилися.
Представники зупинилися коло дітей. І тоді вищий заговорив, а Іка й Горошок одразу ж почули біля самого вуха “другий голос”, що промовляв їхньою рідною мовою:
— Молоді земляни! Від імені усіх вегів вітаємо вас на нашій рідній планеті.
Вег витримав паузу. Слід було відповідати. Горошок облизав губи, в горлі йому пересохло. Але він сказав:
— Ми теж гаряче й щиросердо вітаємо вегів… усіх вегів!
У галасі, що зчинився знову, він ледь розчув Ічин шепіт: “Браво, Горошуню”. І тут сталося щось дуже, дуже приємне.
Меда схилила до нього своє прекрасне обличчя і на якусь мить ніжно притулила свою щоку до його щоки.
Перший промовець помахом руки закликав зал до тиші.
— Яка ж вона прекрасна… — прошепотів Горошок.
Іка лише злегка знизала плечима.
— Так, так, — озвалась вона. — Тільки зухвала!
Горошок аж затремтів: що як “другий голос” повторить! Але, на щастя, того не сталося. Знову запала тиша, і знову заговорив той самий вег.
— Ми вас перепрошуємо за те, — говорив він з легкою усмішкою, — що для вашого і нашого добра ми вирішили вас випробувати. Ми, веги, хотіли дізнатися, які мешканці Землі. І тому запросили вас сюди.
Горошок і Іка знову відчули приязний потиск рук Блакитного Хлопця, що стояв між ними.
— Ми, веги, — вів далі промовець, — знаємо, що рано чи пізно зустрінемося з мешканцями Землі. Ми знали, що люди різні. Але на прикладі двох молодих землян, на вашому прикладі, ми хотіли переконатися, чи люди зможуть і чи схочуть приятелювати з нами. Ви це змогли. Ви переконали нас.
Горошок скромно кашлянув і опустив очі, Іка, навпаки, скинула голову і всміхнулася.
— Даруйте нам, — провадив Голова, — і за те, що наражали вас на уявну небезпеку.
Горошок сіпнув головою.
— Уявну? — гостро перепитав він. — Як це “уявну”?
— Нічого собі “уявна”! — сказала Іка.
Голова вегів усміхнувся трохи ніяково.
— Справжньої небезпеки, — сказав він, — не було. Ми ніколи б не зайшли так далеко.
Але Горошок розлютився.
— Гаразд, гаразд, — перебив він. — А напад на Блакитного Хлопця…
— Мене звуть Онео, — лагідно втрутився хлопець.
— Тим більше, — обурилася Іка. — Напад на Онео… і пожежа… і море.
Тоді Голова подав якийсь знак.
Знову зникла десь велика зала, і знову вони опинилися на тому ж самому морському пляжі. Знову артилерійською канонадою ревіла лісова пожежа, дихала на них своїм розпеченим жаром, а з хащі на узліссі блиснули раптом… троє рубінових очей.
Горошок гарячково шукав очима яку-небудь палаючу гілляку. Та побачив лише складаного ножа, що лежав коло його ніг. Нахилився за ним… і коли знову підвів очі…
— Що… що це таке?! — вигукнув він не своїм голосом.
— Що це таке? — прошепотіла Іка.
Так, вони знову стояли на сцені посеред величезної зали.
— Це, — сказала (голосом, схожим на звук скрипки) поетка Меда, — це просто ніби ваше кіно. Тільки наші вчені винайшли вже такі картини, до яких можна увійти… Просто ввійти туди. І переживати все наяву.
— Все? — грізно видихнув Горошок.
— Все, — посміхнулася Меда. — І смак, і запах, і дотик… і загалом — усе… як у житті.
— Отже… отже… — заїкався Горошок.
— Отже, — сказала Меда, — все це було ніби фільм. Не було справжньої небезпеки, справжньої пожежі, нападу, моря. Тільки актор дитячого театру Онео був справжній актор. А головне…
Горошок і Іка перезирнулися й похнюпилися.
Їм було сумно і соромно. Отже, усе, чого вони зазнали, було лише нібито фільмом? Виходить, увесь їхній страх, зусилля і хвилювання були марні?
— Прошу вас, дорогі мої, — попросила Меда, — подивіться на мене.
Діти звели очі — спершу Горошок, потім Іка. Одначе їхні обличчя ясно говорили про те, що вони думають, і думки ті були гіркі.
— Ні, — ніби відповідаючи їм, вигукнула Меда. — Головне для вас і для нас — було справжнє. Справжнє, як і саме життя. Головне і ваша доброта, і хоробрість.
Перед її голосом не можна було встояти. Ічине лице прояснилося. А Горошок?
— Я думаю… — пробурмотів він, червоніючи з радості.
— …що в цьому немає нічого особливого, — зашарівшись, як і Горошок, докинула Іка.
— Нічого особливого ми не зробили, — знову почав Горошок.
— …і взагалі на Землі, — доказала Іка, — всі діти вчинили б так само.
— Тільки давай без пропаганди! — прошепотів Горошок.
На щастя, його не почули. Бо саме тієї миті почав говорити професор Лалос.
— Пробачте, — сказав він, — ми знаємо про те, що ви самі часом буваєте… з наукового погляду… не дуже бездоганні.
— Правда! — пробурмотів Горошок, виразно дивлячись на Іку. — Прикро, але… це так.
— Ми знаємо також, — говорив професор, — що люди іноді чинять не тільки добрі діла, але й злі, жорстокі.
— Це правда, — тихо сказала Іка. — Нам за це соромно. Але… це правда.
Тоді знову забрав голос Голова вегів.
— Дорогі земляни, — промовив він вельми урочисто. — Ми знаємо, що це правда. Але ми знаємо й інше: у людей є надія. Серед вас знайдуться такі, які зможуть захистити Землю від напасті.
Горошок ніяк не міг здобутися на слово.
— Що ж ми зможемо… — почав був він. — Ми ж… ще…
Проте Іка не дала йому доказати. Для неї настала хвилина натхнення, піднесення, захвату. Дівчинка затремтіла, на очі набігли сльози.
Вона сп’ялася навшпиньки і піднесла обидві руки над головою.
— Зможемо! — вигукнула Іка. — Так, зможемо!
Овація всього залу тривала добрих десять хвилин. На сцену перелетіли нові крісла, якісь незнайомі веги підняли Іку й Горошка на руки. Звідусіль з величезної зали пливли до них цілі рої літальних дрібних, з духмяним ароматом квітів.
А потім на великому килимі Іка, Горошок, Онео і троє представників повільно облетіли всю залу. Вони пливли повз тисячі крісел, повз усміхнені вегські обличчя, під безперервним дощем квітів. Коли ж нарешті, не тямлячись з утоми й хвилювання, знову опинилися на сцені, у залі двічі пролунав гонг.
- Предыдущая
- 37/39
- Следующая