Велика, більша й найбільша - Брошкевич Ежи - Страница 31

Саме тому помічені на Землі воєнні ядерні вибухи дуже занепокоїли Керівництво Зоряних Дослідів, яке звертається до всіх вегів з пропозицією скликати Надзвичайний З’їзд представників.

Цю пропозицію було негайно передано вісімдесятьом мільярдам вегів на всій планетній системі.

За тридцять веганських хвилин усі дорослі веги дали відповідь. Головні лічильні машини, діставши вісімдесят мільярдів телевідповідей, передали підсумок Постійному Керівництву Представників: сімдесят дев’ять мільярдів чотириста мільйонів “за”. Лише шістсот мільйонів вегів висловили думку, що вирішувати це повинно саме Постійне Керівництво.

Отож за шість веганських годин на найбільшій планеті системи, на Делі, почався Надзвичайний З’їзд представників усіх вегів.

На початку усіх вісім тисяч представників (кожний представник виступав від імені десяти мільйонів вегів) сповістили про зібрані за останній час відомості про планету Земля, про умови земного життя.

У величезному залі з’їзду пожвавішало, коли передали, що ті умови надзвичайно близькі до веганських і що земляни майже в усьому (крім кольору шкіри) нагадують самих вегів.

Після наукової частини, повідомлень з царини фізики, хімії, біології тощо, на денному засіданні демонструвалися картини земного життя.

То було дивне і тривожне видовисько. Все було так, ніби веги раптом зазирнули у своє власне, дуже далеке минуле. Вони раптом стали свідками жахливих і гнітючих подій. Побачили картини голоду, лиха, злиднів. Побачили земну телевізійну передачу про те, як двоє молодих землян, щоб захопити разок блискучих крем’яшків, убивають стару землянку.

Потому автоматичний перекладач оголосив кілька промов земних “Представників” (званих на Землі міністрами), дехто з них погрожував решті землян винищенням.

В кінці було показано картини знищення двох земних міст атомними вибухами.

У залі З’їзду панувала мертва тиша. Стасорокарічний дуже жвавий і веселої вдачі Голова (він частенько говорив, що справжня молодість починається після ста п’ятдесяти років) став надзвичайно серйозний.

Вже зайшло опалово-блакитне сонце. Над прозорим дахом залу зароїлися зірки.

Голова вказав рукою на мерехтливе небо.

— Веги! — сказав він. — Там живуть земляни. Талановиті… і жорстокі. Винахідливі… і небезпечні. Вони розвиваються так швидко, що вже наші правнуки можуть з ними зіткнутися. З їхньою руїнницькою силою, з їхніми войовничими звичаями. Ми знаємо, що на світанку своєї історії веги теж були жорстокі й воювали. Але веги спершу відкинули думку про війну, а вже потім опанували атомну енергію. Жоден з вегів не заплямував себе застосуванням тієї чудодійної сили проти життя. Адже навіть тоді, коли ми боронилися від альдебаранців, ми використовували тільки промені сну й наркотичні хвилі, хоч це й коштувало нам величезних жертв.

— Але, о веги, — вів далі Голова після хвилинної мовчанки. — Земляни хоч і не дуже численні, але, здається, кмітливіші і жорстокіші за альдебаранців. Від імені Постійного Керівництва Представників запитую вас: що нам з ними робити?

Голова замовк і сів.

На екрані над столом Керівників стали з’являтися номери представників, що хотіли виступити.

Перший попросив слова представник 438.

То був молодий — шістдесятирічний — пілот-космонавт з планети Геза. Він задав лише одне питання:

— Чи всі земляни такі жорстокі?

Присутні дивилися тепер на Голову. Він посміхнувся через силу.

— Ми не знаємо, — відповів він, — точного співвідношення сил. Проте ми знаємо, що не всі. Про це свідчать деякі з прослуханих тут земних промов.

Потім пролунав голос професора Лалоса.

— Чи ми передбачаємо можливість знищення Землі?

Знову запанувала тривожна тиша. Всі очі звернулися до зірок, серед яких, напевно, мерехтіло і земне Сонце. Голова відповів:

— Це залежить від нашої ухвали. Ми мусимо передбачити все. Йдеться про майбутнє ста мільярдів вегів і всіх інших миролюбних цивілізацій.

Представниця 1801 — красуня поетка Меда спитала:

— Чи не зачекати нам ще кілька десятків років?

Того разу замість Голови їй відповів Керівник Зоряних Дослідів:

— Ні. Ми вважаємо, що земляни дуже близькі до відкриттів у галузі антигравітації. Ті винаходи можуть невдовзі привести до повної незалежності землян від нас. Наша воєнна наука на дуже низькому рівні, оскільки ми не провадимо воєн. Ми мусимо вирішувати уже зараз.

На екрані знову засвітився номер професора Лалоса. Цього разу він був блакитний. То означало, що професор хоче щось запропонувати.

Голова надав йому слово.

Як належало за давньою традицією при внесенні пропозицій, професор перелетів у своєму кріслі через весь величезний кулястий зал до екрана промовців і там, збільшений на екрані так, що навіть з останніх рядів було видно його розумне старе обличчя, сказав:

— Веги! Від імені вчених я вношу пропозицію. Ми стоїмо перед небезпекою. Нам відомо, що серед землян є багато справжніх людей — людей доброї волі. Отже, ми відкидаємо думку про знищення. Перед нами дві інші можливості. По-перше, в разі небезпеки ми можемо знищити їхню науку і техніку. Можемо розкласти руйнівними хвилями усі тверді мінерали і вироби на тій планеті, розтопити їх і відкинути землян до напівтваринного життя. Без твердих металів і синтетиків, без машин та інструменту вони знову перейдуть до ручної праці… забудуть про польоти, про відкриття, про космос.

По залу прокотився гомін. Деякі делегати схвально всміхалися. А Меда, наприклад, з неприхованим обуренням засвітила на екрані номер свого мандата.

Професор Лалос посміхнувся.

— Я ще не закінчив, — сказав він. — Друга можливість — це лишити землян на самих себе. Вона спирається на припущення, що миролюбні земляни самі стримають тих, які думають про війни, — ті, що хочуть творити, будуть численніші й сильніші від тих, які хочуть винищувати.

— Так! — вигукнула Меда.

Голова засвітив білий сигнал тиші, бо вся зала раптом загомоніла. Чулися вигуки: “так”, “ні”, “тихше”, “згода”…

Професор Лалос підніс на екрані руку.

— Перш ніж ми що-небудь ухвалимо, вношу пропозицію: ми мусимо безпосередньо простежити за двома землянами. Найкраще за дуже молодими. За тими, кому належить творити майбутнє Землі. Познайомимося з ними зблизька. Переконаємося, які вони. Тоді й ухвалимо. Ми сконструювали позапросторовий космічний корабель, спеціально підготовлений з цією метою. Якщо тільки ви погодитеся з нашою пропозицією… то вже завтра зможете побачити молодих землян. Ми вважаємо, що лише тоді З’їзд представників зможе ухвалити правильну постанову.

Професор Лалос проплив повітрям на своє місце. І перш ніж Голова встиг устати, щоб оголосити голосування, на світовому табло голосів спалахнуло число 8001.

Голова Конгресу зблакитнів з подиву.

— Хто голосував двічі? — вигукнув він.

Над кріслом прекрасної Меди засяяла золотава, як її ючі, сигнальна зірочка.

— Це я! — вигукнула вона. — Я хотіла проголосувати сто разів “за”, але не встигла.

Зал зайшовся реготом, а Голова лукаво підморгнув.

— Представники вегів, — запитав він, — чи маємо ми право рахувати двічі голос нашої прекрасної поетки?

На табло голосів майже миттю спалахнула цифра 7999. Цього разу поетка Меда утрималася від голосування.

Голова підвівся.

— Представники вегів! — урочисто промовив він. — Оголошую, що пропозицію ухвалено. Засідання З’їзду відкладаю до завтра, до моменту, коли ми зможемо віч-на-віч познайомитися з двома молодими мешканцями Землі і дати їм оцінку.

На завтра — як подбало бюро погоди — опалово-блакитне Сонце Веги зійшло на кришталево чистому небі. І лише перед самим полуднем випав півгодинний рясний садовий дощ.

Після дощу, як і звикле, цілими клумбами знялися в небо літальні квіти, щоб опівдні отінити майдани і сквери. І невдовзі учасників З’їзду сповістили, що засідання почнеться за десять хвилин.

Як їх сповістили? Дуже просто. Кожен представник носив значок. І всі ті значки спершу тричі замигтіли білим світлом, а потім залунав голос Голови: