Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Велика, більша й найбільша - Брошкевич Ежи - Страница 1
Пригода перша
Інколи, гуляючи варшавськими вулицями (наприклад, вулицею Пєнкною) чи парками (наприклад, парком Уяздовським — “біля лебедя”), ви можете зустріти двох осіб.
Ідуть собі разом, як приятелі, і або розмовляють, або ні. Це залежить від того, чи хочеться їм розмовляти, чи навпаки, мовчати.
Одна з тих осіб зветься Іка. Насправді такого імені немає. Та коли зважити, що хтось не так давно мав клопоти з літерою “р” і замість “граматика” казав “гламатика”, а замість “Ірка” — “Іка”, то все стане зрозуміле. А що й сама Іка вважає дуже гарним своє ім’я, то й ми мусимо з тим погодитися.
Іка — особа поки що не дуже висока. Одначе встановлено, що росте вона з швидкістю одного сантиметра на і місяць, тобто дедалі вищає. Щоправда, в наші часи це не така вже й показна швидкість, але Іці, зрештою, цього вистачає.
Так от, хоч вона — особа й не дуже висока, проте весела. Очі в неї темніші від волосся, брови — темніші від очей, ніс трохи кирпатий, а підборіддя округле, і над ним, коли вона всміхається, видно з лівого боку веселу ямочку.
Друга особа зветься Горошок.
Горошок — це не ім’я і не прізвище, а лише прізвисько. Не таке прізвисько, за котре люди ображаються, а таке, до якого звикають. Спершу Горошкові було неприємно почути про себе:
— У нього ніс, як горошок!
Але що вдієш? Ім’я причепилося. Всі ніби змовилися: Горошок та Горошок. Ніс із горошини став квасолиною, з квасолини — картоплиною, з картоплини — звичайним собі носом, а прізвисько Горошок так і залишилося. Горошок з тим примирився і часом, забуваючись, говорив, наприклад, новому вчителеві, що його звуть Горошок. Через це траплялись непорозуміння, бо в класному журналі стояло зовсім інше ім’я і прізвище, але кінець кінцем учитель починав казати “Горошок”.
Горошок — старший і більший від Іки. Власне настільки, щоб брати її за руку, коли вони переходять гомінку вулицю. Слід, однак, визнати, що він теж невисокий (хоч і вищий за Іку), і очі в нього теж карі. Зате підборіддя не таке округле, волосся темніше, ніж у Іки, а замість ямочки в нього на щоці дві складки, зовсім як у дорослого чоловіка. І взагалі він серйозніший од Іки, бо запевняє: йому треба все обміркувати.
Можливо, так воно і є. Але не завжди. Принаймні, здибавшися з друзями на вулиці чи в парку, ви часто можете чути, як вони голосно сміються.
Горошок та Іка — приятелі. Мешкають вони в одному будинку і на одному поверсі. Кожний з них має свої справи, свої години навчання та розваг, уроків та гри. А проте вони бачаться щодня. Удвох гуляють: часто ходять разом до кіно або театру. Звичайно, на ранки.
На вечірні вистави вони відпускають батьків.
— Не слід утручатися в їхні справи, — каже Горошок.
— Звичайно, — погоджується Іка.
Тут панує згода як між Горошком і Ікою, так і між ними та їхніми батьками. Як кажуть, “кожен має свої права і свої обов’язки”.
Все це чудесно, але нема чого приховувати — не завжди так буває. Часом трапляються прикрощі. Прикрощі трапляються в кожного: невдача в школі, непорозуміння вдома, пляма на сумлінні, подерта сорочка чи розбите коліно. Але ж це життя, і нема чого особливо журитися. Тим більше, коли є приятель, готовий допомагати. Наприклад, Горошок допомагає Іці розв’язувати задачі, які не люблять збігатися з відповіддю, а Іка Горошкові — зашивати волейбольного м’яча, який легко лопає по швах.
Прикладів можна було б навести багато, але я не маю на це ні місця, ні часу. Адже нам треба розповісти про важливіші справи.
Звичайно, Горошок та Іка — живі люди, а в житті буває всяке. Далеко не завжди й не в усьому вони погоджуються, але це може навіть і непогано, бо що то за дружба, коли один тільки наказує, а другий тільки слухає?
От хоч би такий приклад. Коли вони почали дружити, Горошок сказав:
— Ти, Іко, повинна мене слухатись, бо я хлопець.
Але Іка не згодилась:
— А це чому?
Горошок обурився:
— Бо я хлопець, і до того ж я старший!
— А я, — сказала Іка, — дівчинка, і до того ж я молодша. То й що?
Горошка така сміливість збентежила.
— То що ж нам робити? — спитав він.
— Коли ти матимеш слушність, — сказала Іка, — я можу тебе слухатися. Але якщо ти схочеш командувати, то нічого не вийде. Ясно?
Горошок поміркував.
— Можна й так, — мовив. — Врешті, може бути й рівноправність.
— Врешті? — перепитала Іка. — Коли “врешті”, то краще зовсім не розмовляти.
Горошок похитав головою.
— От тепер мені зрозуміло, чому твоя мама сказала моїй: “У нашої Іки — характерець”.
— А як же вона могла сказати? Адже характери мають дорослі, а у нас лише характерці, — закінчила розмову Іка.
Вони саме сиділи перед будинком і грілися на сонці, і це була їхня перша розмова.
Було то напровесні, тільки проліски появились.
Потім настало літо.
На канікули вони роз’їхалися. Щомісяця надсилали одне одному по листівці. Іка писала про гори, Горошок — про море. Листівки були короткі, однак, коли діти зустрілися знову, знявся такий гармидер, наче хтось увімкнув на повну потужність чотири радіоприймачі.
Під час канікул було чимало всяких пригод: Іка заблудилася в горах, а Горошок плавав на ставку дірявим човном. Іка бачила Полярну зірку, а Горошок — циганський табір, Іка була на весіллі гуральському, а Горошок — кашубівському. І так далі, і так далі.
Після канікул, звісно, настає осінь.
Треба було знову звикати до школи, до нових подруг і товаришів, до нових учителів і нового розкладу. Вересень був погідний, і Горошок навіть рідше зустрічався з Ікою, бо грав у футбол і не будь-ким, а правим крайнім.
Але в середині вересня сталося таке, що Горошок навіть про футбол забув.
А сталось ось що. На їхнє подвір’я прикотив автомобіль. Власне, його прикотили. Горошок саме повертався із школи, коли побачив, як Мешканець Другого Поверху разом з двірником пхають на подвір’я пошарпану машину. Поряд стоїть Іка й дивиться.
— Ти таке бачив? — спитала дівчинка.
— Інвалід, — відказав Горошок.
— Інвалід? Такої марки немає.
— Звичайно, немає, — розсміявся Горошок. — Інвалід — означає каліка, словом, не автомобіль, а швацька машина на колесах. Вставляй педалі і рушай довкола світу.
Іка насторожилася:
— А хто їздив педальною машиною? Я чи ти?
— Ну, я. Таж це будо дуже давно.
— Гаразд. А якої марки цей ін… ін… цей каліка? Ти все одно не знаєш!
— А ти знаєш?
— Знаю.
— То скажи.
— “Опель-капітан”.
Горошок високо підвів брови.
— А може, “Опель-полковник”?
Іка лише знизала плечима.
— Можеш спитати. Навзаклад?
— Навзаклад?
— Ні, — сказала Іка. — Я чесна людина і не стану тебе дурити. Я знаю, якої марки був той… інвалід. Бо я вже розпитувала. Я навіть знаю, навіщо його тут поставили.
— Навіщо?
— Щоб розібрати на частини.
Горошок глянув на машину і похитав головою.
— Невесела то річ, коли тебе розбирають на частини.
Він говорив поважно. Іка теж замислилася. Потім сказала теж дуже поважно:
— Цього разу твоя правда.
А автомобіль незграбно, з тріском і рипом, котився далі. Короб у нього був пом’ятий, скло брудне, шини обдерті. Колись замолоду він, мабуть, жартома давав кілометрів сто на годину. А тепер? Під яскравим сонцем він мав жалюгідний вигляд.
— Це не інвалід, — несподівано сказав Горошок. — Це — заслужений ветеран.
Мабуть, то їм здалося. Можливо, то була тільки гра сонячних променів. Але раптом після цих слів щось на мить змінилося: лак короба блиснув, наче новий, шибки сяйнули на сонці, шини легко зашаруділи по бруківці, і машина кілька метрів проїхала сама, тихо мурмочучи, ніби в ній крутився мотор. Чоловіки, котрі штовхали автомобіль, з подиву опустили руки.
- 1/39
- Следующая