Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ставка більша за життя. Частина 3 - Збих Анджей - Страница 52
— Слушна думка. — Фаренвірст поплескав себе по неголеній щоці. — Ми лише накази виконували й не відповідаємо за наших начальників. Нехай вони спробують знайти групенфюрера Вольфа.
— Вже рік, — пирснув Олерс, — він в усіх списках серед тих, кого вони називають військовими злочинцями. Суд, а потім страта.
— Насамперед їм треба його впіймати, — втрутився Ворміц. — Це не проста річ. Чи ви не вважаєте, панове, що шофер, який привіз його вчора з аеродрому, — він скривив губи в посмішці, — повинен умерти, перш ніж вступлять сюди американці, як і канцелярист, що міг би щось про групенфюрера знати.
— Я візьму це на себе, — фон Люебоф підвівся зі скрині, на якій він сидів, і вийняв з кобури револьвер. Він пішов до вузької щілини у дверях, заставлених мішками з піском. — Ви поміркуйте, любі мої друзі, — сказав він ще, — але, як на мене, в нашій ситуації боронитися немає сенсу. Треба подбати про себе: будь-що рятуватися!
— Ви маєте рацію, — кивнув головою Фаренвірст. — Ми вивішуємо білий прапор і — я пропоную — жодних геройських жестів. Запропонуємо американцям співробітництво. Ми скажемо їм усе, що знаємо про групенфюрера Вольфа. Зрештою, нема ніяких підстав і надалі його вигороджувати.
Клосс подивився з вікна коридора на квадратне подвір’я колишніх казарм. Американський лейтенант стояв на приступцях свого джипа, ніби приймав парад вишикуваних по троє німецьких солдатів без ременів, зате з відрами й мітлами. Він подав їм знак рукою, і вони рушили до нього, високо підіймаючи ноги в парадному марші. Знялася хмарка куряви, коли загін зупинився перед машиною. Зараз відбудеться урочиста церемонія. Лейтенант на прізвище Луїс (він першого ж дня відрекомендувався їм через перекладача) витягне з машини пакунки з шоколадом і цигарками і наділятиме тих, хто не лінувався під час прибирання подвір’я, шарування сходів та інших господарських робіт, які американський комендант табору вишукував з дивовижною винахідливістю.
Клосс відвернувся од вікна. Картина приниження вчорашніх претендентів на світове панування не тішила його, як він сподівався. “Надто швидко, — подумав Клосс, — це стало буденним, звичним”. Чотири дні тому, виконуючи останній наказ генерала Вільмана, він оточив червоний будинок поруч з кафедральним собором, а сьогодні… Клосс подумки повернувся на чотири дні назад — яким це здавалося далеким! Ніколи не забуде він цієї хвилини. Найбільше запам’ятався Клоссові не той момент, коли генерал Вільман у товаристві своїх штабних офіцерів перед поставленим серед базарного майдану столом чекав на американських офіцерів, що мали прийняти від нього капітуляцію, ні та мить, коли він відстебнув ремінь з кобурою і подав його американському капітанові, який і не знав до пуття, що з ним робити, ні навіть те, що вслід за цим символічним жестом генерала на землю полетіли автомати, фаустпатрони, карабіни, пістолети… Найбільше вразила Клосса хвилина, коли з-за повороту показався перший американський танк і не встиг він ще виїхати на середину базарного майдану, як в усіх вікнах одночасно, ніби за чиєюсь командою, з’явилися білі прапори, зроблені з скатерок і простирадл, почеплених до ціпків, вудлищ, держаків для щіток.
“Варто було, — подумав тоді Клосс, — пережити цю війну хоч би для того, щоб це побачити”.
Позавчора до глухої ночі лунали радісні пісні. Американці святкували перемогу. По-іншому уявляв собі цей день Клосс. Він гадав, що буде серед своїх. Звичайно, Клосс легко міг би уникнути неволі і протягом перших годин після приходу американців перейти за Лабу. Його відокремлювало від неї вісімдесят кілометрів. Але хоч як хотілося до своїх, він вирішив залишитись. Бо дійшов висновку, що перебування в цих казармах, перетворених на табір для військовополонених, де всіх поперемішано — рядових і офіцерів, вермахт і СС, а також цивільних, бургомістра, крайсляйтера і ще декого, дає йому неповторну нагоду розшукати групенфюрера Вольфа. З кількох випадково почутих розмов між Олерсом і Фаренвірстом Клосс зрозумів, що Вольф у таборі. Але найдивовижніше полягало у тому, що жоден офіцер, якого Клосс, наче принагідно, розпитував, ніколи не бачив групенфюрера.
Клосс знову глянув у вікно. Він помітив, що піднявся шлагбаум біля в’їзної брами, а чорношкірий вартовий у білій касці недбало віддав честь машині. Він побачив також, що з будинку неподалік сторожки, у якому оселились американці, вибіг лейтенант Луїс і почав ручкатися з двома офіцерами, що ледве випхалися з тісної машини.
Клосс відвернувся од вікна й пішов у напрямі залу, де він спав уже протягом трьох днів. Він упав на свої нари, не відповідаючи навіть на щирі слова оберста танкових військ, того самого, що так нетактовно поставився до генерала Вільмана кілька днів тому. Старий і досі не забув йому цього, але оберегу Лойцке на все було наплювати.
— Клосс, чи не зіграєте ви зі мною партію? — сказав він.
— Може, згодом, — відповів Клосс,
— Нудьга? — запитав оберст. — Партія в шахи — найкращий засіб від нудьги.
Лойцке першого ж дня відшукав якусь дошку, на якій намалював шахівницю, поназбирував ґудзиків від мундирів — єдиний товар, якого в таборі було вдосталь, і набридав тепер усім своїми пропозиціями зіграти з ним. До того ж він ще й грав погано, припускаючись постійно одних і тих самих помилок.
— Ми не повинні піддаватись розпачу, — мовив оберст, імітуючи старечий, хрипкий голос Вільмана. — Ми повинні думати про майбутнє Німеччини.
— І знайте, Лойцке, що це так, — почув Клосс за спиною. На порозі залу стояв генерал, якому, відколи його призначено комендантом табору, повернено ремінь.
— Старий ідіот, — буркнув Лойцке і повернувся до Вільмана спиною.
Генерал удав, що не розчув.
— Гауптмане Клосс, — звернувся він, — я хотів би поговорити з вами, але… — Генерал виразно подивився на оберста.
— Якщо йдеться про вчорашню пропозицію пана генерала, то я рішуче відмовляюся, — сказав Клосс. Вільман, коли американський лейтенант запропонував йому перебрати на себе функції начальника обозу, відразу звернувся до Клосса з пропозицією бути його офіцером зв’язку в справах порозуміння з американцями. Бо йому здавалося вкрай невідповідним, щоб він, німецький генерал, принижувався до переговорів з якимось там лейтенантиком, навіть армії-переможниці. Клосс тоді відмовився, проте Вільман не мав на нього серця. Він лише два дні провів у товаристві гауптмана, але встиг перейнятися повагою до Клосса.
— Ні, Клосс, — сказав генерал, — я не маю наміру повертатися до тієї справи, але буду радий, якщо ви прогуляєтеся зі мною.
— Не треба, — Лойцке неквапно підвівся зі свого ліжка, почухав зарослі волоссям груди. Під незастібнутим мундиром у нього не було сорочки. — Можете тут патякати, я піду трохи провітрюсь. — Він дістав з-під подушки шахівницю й торбиночку з ґудзиками і зовсім несподівано клацнув підборами перед Вільманом. — Пане генерал, дозвольте йти! — вигукнув Лойцке, притуляючи руку до скроні.
Потім хрипко розсміявся й вибіг.
Старий важко сів на ліжко Лойцке і журливо похитав головою.
— Вірте мені, Клосс, що це був чудовий офіцер. Якщо такі, як він, дуріють… Я хотів би поговорити з вами про одну справу, що непокоїть мене.
— Я слухаю, — сказав Клосс.
— Ви пригадуєте: це було в день капітуляції, за кілька годин до неї. Я вам наказав оточити будинок гестапо. Ви годі згадали про якийсь табір для полонених, що працювали на заводі боєприпасів.
— Так, — підтвердив Клосс і опустився на ліжко.
— Ви помилились: у тому таборі, крім росіян, поляків та італійців, були також англійці… — Генерал замовк. Тиша тривала довго. Порушив її Клосс:
— Хіба це доповнення має суттєве значення?
— Має, — сказав генерал. — Те, що в цьому таборі були англосакси, ще більше ускладнює наше становище. — А на запитальний погляд Клосса він додав: — Хіба ви досі не знаєте, що цих полонених розстріляно усіх до одного? Екзекуцію виконано за три години до приходу американців! Їх присипано тоненьким шаром піску, таким тонким, що двадцять солдатів з нашого табору, яких уранці привезли туди машиною, змогли відкопати за п’ять годин п’ятсот трупів.
- Предыдущая
- 52/60
- Следующая
