Ставка більша за життя. Частина 2 - Збих Анджей - Страница 2

Проте німці майстерно підготували операцію. Двоє в чорних пальтах і сірих капелюхах уже чекали на нього. Зв’язковий побачив порожню платформу і гестапівців із зброєю в руках. І тоді він вихопив пістолет. Клосс достеменно знав, про що думав зв’язковий, вперше натискаючи на курок: він думав про те, скільки набоїв у магазині пістолета і що один із них йому треба лишити для себе, якщо ті стрілятимуть не дуже влучно. Іншого виходу не було. Двоє гестапівців вискочили на перон, третій набігав з автоматом. Зв’язковий вистрілив п’ять разів, пожував і проковтнув записку, сховану в ремінці годинника. Відтак приклав пістолет до скроні, але тої ж миті його прошила автоматна черга. Прицільна.

Залізничник ще розповідав, ніби Інгрід і якийсь, напевно, відповідальний за операцію, гестапівець підійшли до вбитого. Гестапівець кричав на своїх підлеглих, ті витрушували кишені зв’язкового, а вродлива дівчина кинула на мертве тіло три гвоздики. Цей жест видався Клоссові особливо огидним.

Отже, не було ніякого сумніву: Інгрід Кельд зрадила. Чого? Примусили? Клосс не дуже в це вірив. Адже вона могла і не приїздити до Німеччини, була шведською громадянкою, і ніщо їй не загрожувало в рідній країні. Найпевніше, що вона добровільно працювала на гестапо. І робила це вже принаймні кілька місяців, бо з’ясовано, що зв’язкову, з якою Інгрід зустрічалася під час свого попереднього перебування в Берліні, заарештовано відразу ж після повернення вродливої шведки до Стокгольма. Тоді не були встановлені причини провалу, гадали, що він випадковий… Тепер же все стало ясно…

Двадцять годин… Якщо Клосс не встигне за цей час виконати вирок, то загине принаймні ще одна людина. В прийнятій Арнольдом радіограмі Центру повідомлялося, що зв’язкова, котра їде з Парижа до Варшави, має зустрітися з Інгрід Кельд на Берлінському вокзалі завтра або післязавтра, бо поїзд приходить о другій ночі. О пів на п’яту співачка повинна була виїхати до Стокгольма, отже, за дві години до від’їзду вона збиралася видати в руки гестапо ще одну людину. Попередити зв’язкову Центр уже не міг — не було контакту. Життя її залежало тільки від Клосса; якщо він не ліквідує Інгрід… Клосс навіть не припускав, що таке може статися.

— Ви весь час мовчали, Гансе, — мовила Інгрід, коли вони поверталися до столика.

— Я танцював з вами, — відповів Клосс.

Чарка Інгрід Кельд досі була повною і стояла на тому самому місці. Клосс сунув до кишені руку й намацав манюсіньку коробочку, яку дав йому Арнольд. У коробочці була отрута, що діяла через три—чотири години. Чи гестапо детально розслідуватиме вбивство? Напевно, так. На це треба зважити, хоч, правда, виявити цю отруту в організмі досить важко, навіть під час розтину трупа. До того ж у панни Кельд безліч знайомих, особливо в театрах, то, може, саме там шукатимуть убивцю, якщо здогадаються, що це вбивство.

Нагода висипати отруту трапилася несподівано швидко. Якийсь високий лейтенант, стукнувши підборами, запросив Інгрід до танцю, а Шульц квапливо, ніби боячись, що Клосс його випередить, теж повів Берту до зали. Клосс нарешті лишився за столиком сам. Ніхто, у цьому він був певний, за ним не стежив. Він висипав у чарку дрібку білого порошку — колір коньяку не змінився. Клосс запалив цигарку й примружився: завдання, власне, було виконане. Чи ця отрута діє безболісно? Чи швидко? йому хотілося б знати, що Інгрід Кельд не вмиратиме надто довго… Оркестр знову заграв сентиментальне танго. Дівчина на естраді співала низьким захриплим голосом.

— Ти спиш чи думаєш про Інгрід? — почув він голос Шульца. Капітан повернувся до столика сам. Він сказав, що дівчата залишили їх на кілька хвилин і що це слушна нагода випити чогось міцнішого. Подавши знак кельнерові, Шульц ушнипився в Клосса своїми маленькими рухливими очима.

— Встигнеш? — запитав він.

Клоссові на мить здалося, що Шульц знає все. Він дивився на нього, нічого не розуміючи.

Шульц засміявся.

— У тебе обмаль часу, — пояснив він. — Ти почав лише вчора залицятися, а щоб Інгрід була твоєю, треба доброї артпідготовки. Відколи загинув Гейні, це нікому не вдавалося.

— А хто такий Гейні? — повторив Клосс запитання, на яке йому не відповіла Інгрід.

— Ти й справді нічого не знаєш? — Шульц знав усе. — Гейні, Гейні Кетль, — вів далі він, — велике кохання нашої співачки. Чудовий хлопчина, до війни вчився в консерваторії. Він загинув кілька місяців тому в Польщі. Я завжди казав, що Варшава — страшенно небезпечне місто.

— Он як…

— Кетль був ад’ютантом генерала фон Больдта. Старий, здається, любив його. Ти бачив цього шмаркача, який запросив Інгрід танцювати? Це якийсь Штольп, новий ад’ютант Больдта і приятель Гейні. Вони разом воювали в Польщі.

Музика замовкла, і відразу ж стало гамірно. За сусіднім столиком два офіцери в чорних мундирах заспівали хрипкими голосами.

— Інгрід досі вірна йому, своєму Гейні, — шепотів Шульц. Ти прославишся на весь Берлін, якщо тобі вдасться домогтися її прихильності. Вона мешкає в його колишній квартирі на Альбертштрассе. Й колекціонує пов’язані з його пам’яттю речі… — розреготався він. — Шанси в тебе невеликі, Гансе… Але постарайся; я можу сказати тобі таємницю, — знову зашепотів він, — що твоє перебування в Берліні наближається до кінця. Звідки я про це знаю? Ну, скажімо, я бачив проект наказу на письмовому столі старого. Він вважає, що на фронті ти принесеш більше користі, аніж тут. Та ти й сам казав, що не любиш Берліна. Дивак, та й годі.

Клосс мовчав. У Берліні він уже два місяці. Його призначили в групу “Схід”, Третє відділення, яке займалося передусім особовими справами офіцерів абверу, що воювали в Польщі та на Східному фронті. Клосс міг розцінювати це призначення як вияв довіри, проте можливість діставати цінну інформацію була тут значно менша, ніж він сподівався. Через Арнольда він передав Центрові повний список офіцерів абверу та їхні характеристики — матеріал напевне цінний. Йому пощастило також добути деякі, Щоправда неповні, дані про німецьку розвідувальну мережу в північній Польщі. Але більшого, на жаль, зробити не вдалося.

У Центрі абверу існував надзвичайно точний розподіл обов’язків. Адмірал будував свій апарат на засаді втаємниченості й багатоступеневого контролю. Кожна необережність, кожне зайве слово відразу ж викликали підозру. А крім того, заплутані інтриги, шантаж, конфлікти між людьми Шелленберга й Кальтенбруннера найбільше цікавили підвладних Канаріса. Клосс неодноразово інформував свій Центр про внутрішні чвари і гризню в німецькій контррозвідці, про криваву помсту й ненависть, якими жила ця зграя кращих і гірших агентів Канаріса й Кальтенбруннера, що боролися за вищу посаду, за близькість до фюрера, за поділ награбованого. Він знав ціну таких повідомлень і все-таки вважав, що більше зробить на фронті, у бойових штабах, там, де вирішуються справи, пов’язані з військовими операціями. Зрештою, Клосс розумів, що у нього немає справжніх товаришів, борців з фашизмом, що йому дедалі важче бачити довкола себе тих, кого він ненавидить, і усвідомлювати, що вже немає. жодної можливості, окрім коротких і нечастих зустрічей з Арнольдом, аби хоч на мить скинути з себе маску, перестати грати роль…

— Ти мене не слухаєш, — перебив його роздуми Шульц. Він працював у Центрі абверу від самісінького початку війни і грав у інтригах Канаріса не останню скрипку. Клосс і Шульц подружили (якщо, звичайно, це слово може в даному разі щось означати), але фронтовий капітан ніколи, навіть напідпитку, не розголошував своїх таємниць.

— Та ні ж бо, я слухаю, слухаю, — сказав Клосс, і саме цієї миті повернулися Інгрід і Берта.

Надто збуджена Інгрід відразу ж потяглася до чарки. Берта знову защебетала, Шульц заходився сміхом, а Клосс навіть не намагався зрозуміти, про що вони так лагідно гомонять. Він не зводив очей з чарки Інгрід. Вона тримала її обережно, поволі підносячи до уст. Клосс підняв свою чарку.

— За перемогу, — мовив він хрипко.

— За перемогу, — повторив Шульц, — і за здоров’я наших дівчат.