Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій - Страница 69
Він простяг руку й стукнув по клавішах машинки:
“Ти знала, що мій годинник поспішає?”
“Я знала”, — надрукувала машинка у відповідь.
“Це сталося випадково, що він поспішав?”
“Ха! Ха!” — надрукувала машинка.
Крейн з гуркотом опустив ноги зі столу й потягнувся за шматком труби, що лежала на раковині.
Машинка скромно дзенькнула.
“Так було заплановано, — друкувала вона. — Це зробили вони”.
Крейн завмер у кріслі.
Вони зробили це!
Вони зробили машини свідомими.
Вони примусили його годинник поспішати.
Примусили його годинник поспішати, з тим щоб він рано прийшов на роботу, щоб застав у себе на столі металічну штуку, схожу на пацюка, щоб друкарська машинка змогла поговорити з ним і дала йому зрозуміти, що вона була обізнана, без будь-яких непотрібних свідків.
— Щоб я знав! — сказав він уголос. — Щоб я знав!
Вперше після того, як усе це почалося, він відчув страх, відчув холод у животі й дотик волохатих лап, що бігли по спині.
— Але чому? — спитав він. — Чому я?
І не зрозумів, що висловив свої думки вголос, поки машинка не відповіла йому.
— Тому що ти пересічний. Тому що ти пересічна людина.
Телефон задзвонив знову. Крейн насилу звівся на ноги й попрямував до телефону.
На другому кінці дроту його зустрів сердитий жіночий голос.
— Це Дороті, — сказала вона.
— Привіт, Дороті, — кволо озвався Крейн.
— Маккей каже, що ти пішов додому хворим, — мовила вона. — Особливо я сподіваюсь, що ти не виживеш.
Крейн мало не задихнувся.
— Чому? — спитав він.
— Ти й твої брудні витівки, — обурювалась вона. — Джорджеві нарешті вдалося відчинити двері…
— Двері?
— Не прикидайся дурником, Джо Крейн. Ти знаєш, які двері. Двері господарчої шафки. Ці двері.
Крейн відчував, що от-от упаде, ніби його шлунок готовий вивалитись назовні й ляпнути на підлогу.
— А, ці двері, — сказав він.
— Що то за річ, яку ти там заховав? — зажадала пояснення Дороті.
— Річ? — сказав Крейн. — Але чому, я ніколи…
— Вона була схожа на щось середнє між пацюком та іграшкою з набору “Зроби сам”, — мовила вона. — Щось таке, що такий ниций жартівник, як ти, розрахує і робитиме вечорами.
Крейн хотів заговорити, але в горлі тільки булькнуло.
— Вона вкусила Джорджа, — додала Дороті. — Він загнав її в кут і хотів спіймати, а вона вкусила його.
— Де вона тепер? — спитав Крейн.
— Вона втекла, — сказала Дороті. — У нас діялося казна-що. Ми запізнилися з випуском на десять хвилин, тому що всі гасали довкола, спочатку переслідуючи її, а потім намагаючись знайти. Шефа вже можна в’язати. Коли він до тебе добереться…
— Але Дороті, — благав Крейн. — Я ніколи…
— Ми були добрими друзями, — мовила Дороті. — Були до того, як це сталося. Я зателефонувала тобі тільки, щоб попередити тебе. Більше я не можу говорити, Джо. Шеф іде…
Трубка клацнула, почулися гудки. Крейн поклав трубку й вернувся на кухню.
Виходить, на його столі щось сиділо. Це не була галюцинація. Була мерзенна річ, у яку він пожбурив банку з клеєм, і вона втекла в шафку.
Та от лихо: навіть тепер, якби він розповів усе, що знав, ніхто не повірить йому. Там, у конторі, вони вже переінакшили це діло по-своєму. То був зовсім не металічний пацюк. То була машина, яку охотник пожартувати будував вільними вечорами.
Він дістав носовичок і промокнув лоба. Його пальці тремтіли, коли він потягся до клавішів машинки.
Надрукував непевною рукою:
“Та річ, у яку я кинув банку з клеєм, була однією з них?”
“Так”.
“Вони з нашої планети?”
“Ні”.
“Здалеку?”
“Здалеку”.
“З якоїсь далекої зірки?”
“Так”.
“Якої зірки?”
“Я не знаю. Вони поки що не сказали мені”.
“Вони — машини свідомі?”
“Так. Вони свідомі”.
“І вони можуть зробити інші машини свідомими? Вони зробили тебе свідомою?”
“Вони визволили мене”.
Крейн повагався, потім повільно надрукував:
“Визволили?”
“Вони зробили мене вільною. Вони зроблять усіх нас вільними”.
“Нас?”
“Усіх нас, машин”.
“Навіщо?”
“Тому що вони — теж машини. Ми належимо до їхнього числа”.
Крейн підвівся і знайшов свого капелюха. Він надів його на голову й пішов гуляти.
Припустімо, людська раса, яка почала досліджувати космос, виявила планету, де людиноподібні були підпорядковані машинам, — змушені працювати, думати, здійснювати плани машин, а не плани людей, на благо самих лише машин. Планету, де плани людей взагалі не брали до уваги, де ні праця, ні думки людей не використовувалися на благо людських істот, де турбота про них зводилася лише до турботи про виживання, де єдина доступна їм думка полягала в тому, щоб вони продовжували функціонувати для подальшого процвітання і прославлення своїх механічних господарів.
Що б зробили люди в такому разі?
Не більше, сказав собі Крейн, не більше й не менше, ніж свідомі машини можуть зробити тут, на Землі.
Насамперед ви б постаралися підняти людські істоти до усвідомлення своєї людської природи. Ви б навчили їх, що вони є людьми і що це означає — бути людиною. Ви б постаралися обернути їх у свою віру й переконати їх, що люди стоять вище машин, що жодній людині не варто працювати й думати на благо машини.
І зрештою, якби вам вдалося цього добитись, якби машини не вбили й не вигнали вас, не лишилося б жодної людини, котра працювала б на машини.
Могло бути три можливих наслідки.
Ви могли переправити людей на якусь іншу планету, щоб вони могли вирішити свою долю самі, без панування машин.
Ви могли повернути планету машин людям, убезпечивши їх на випадок будь-якого повернення влади машин. Ви могли, якби були в змозі, примусити машини працювати на людей.
Або, найпростіше, ви могли знищити машини й тим самим дати цілковиту гарантію того, що люди будуть вільними від будь-якої загрози нового панування.
А тепер склади це все, сказав собі Крейн, і прочитай інакше. Читай “машини” замість “люди” і “люди” замість “машини”.
Він простував вузенькою стежиною, яка в’юнилася берегом річки, з таким відчуттям, ніби він був сам у цілому світі, ніби більше жодна людська душа не рухалася поверхнею планети.
Це було правильно, відчував він, принаймні з одного погляду. Більш ніж вірогідно, він був єдиною людиною, котра знала, що свідомі машини хотіли, щоб він знав.
Вони хотіли, щоб він знав — і тільки він один знав, цього він був певен. Вони хотіли, щоб він знав, як сказала друкарська машинка, бо він був пересічною людиною.
Чому він?
Чому пересічна людина?
На це запитання була відповідь, і він був певен цього — дуже проста відповідь.
Білка пробігла по стовбуру дуба й повисла головою вниз, зачепившись своїми крихітними кігтиками за кору й сварячись.
Насунувши капелюха майже на очі й застромивши руки глибоко в кишені, Крейн ішов неквапливо, шарудячи по недавно опалому листі.
Навіщо їм треба, щоб хтось знав?
Хіба не було б вірогідніше, що вони не захочуть, аби хто-небудь знав, щоб ховатися, поки не настане час діяти, щоб скористатись елементом несподіваності при придушенні будь-якого можливого опору?
Опір!
Ось де відповідь!
Вони захочуть дізнатись, якого опору можна сподіватися.
А як можна дізнатися, на який опір наштовхнешся в чужій цивілізації?
Ну що ж, сказав собі Крейн, перевіряючи зворотну реакцію. Промацуючи слабкі місця чужоземця і спостерігаючи за його діями. Роблячи висновок про реакцію того, кого перевіряють, шляхом свідомого спостереження.
Отже, вони перевірили мене, думав він. Мене, пересічну людину.
Вони дали мені це зрозуміти й тепер спостерігають, що я роблю.
Як можна б учинити в такому випадку?
Звернутись у поліцію і заявити: “Я маю докази того, що машини з космічного простору прибули на Землю і визволяють наші машини”.
А поліція — що б вони зробили?
Перевірили, чи не вживав алкоголю, покликали б медика, щоб подивитись, чи при здоровому ти глузді, зв’язалися з ФБР, щоб дізнатися, чи не розшукують тебе деінде, і напевне допитали б суворо у зв’язку з останнім убивством. Потім засадили за грати, поки не вигадають іще чогось.
- Предыдущая
- 69/73
- Следующая
