Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій - Страница 42
— Чому б нам не завітати в цей підвальчик? — спитав Глібов. — Тут завжди свіже пиво.
Сіверському пропозиція не сподобалась. Але й лишатися самому на вулиці теж нізащо не хотілося.
Влаштувалися біля столика й роздивилися навкруги. Офіціантка вже несла їм пиво.
— Дивно все це… — Сіверський стенув плечима.
— Що?
— Та ось це… — Він непевно махнув рукою на шинквас.
— Звичайнісінька пивниця, — сказав Глібов.
— Так пізно відчинено?
— А що? На шабаш зібралися, — Глібов пирснув, але одразу схаменувся, згадавши, як злякався Сіверський того, що трапилося в майстерні.
Та Глібов знав: було запізно.
До їхнього столика сунула величезна постать. Вона пливла в клубах диму, і обличчя її в туманному світлі щомиті мінялося. Важка хода кам’яного ідола була загрозливою.
Сіверський сторопів.
Глібов спокійно чекав. Ковтнув з кухля. Подивився на Сіверського.
— Ти хто такий? — прокуреним голосом незлобливо спитав ідол.
— Прошу вас, чарівна незнайомко, — присунув до неї стілець Глібов. — Як вас звуть?
— Ольга.
Сіверський здивувався: ідол мав жіноче ім’я.
“Кому б на думку спало, що це жінка? — сам себе спитав Сіверський. І сам собі відповів: — Мені б ніколи”.
— Що ти тут робиш? — спитав Глібов ідола.
— Ну ти даєш! — зареготав ідол Ольга. — Що тут роблять? Пиво п’ють! А хочеш вина?
— Кам’яна лапа опустилася на плече Сіверського.
— Не хочу. Славко, ходімо звідси, — заскиглив Сіверський.
З вулиці долинув цокіт копит.
— Слухай, Іване, адже, якщо фіолетові коні…
Сіверський відсахнувся:
— Ти що?
— Нічого. Просто вони, мабуть, десь існують, якщо раптом ожили.
— Дурниці! — закричав Сіверський. — Не було ніяких коней!
— Були! — вигукнув Глібов.
— Отакої! — реготав ідол.
— Вони ж на картині, — белькотів Сіверський. — Намальовані!..
— А це? — Глібов махнув рукою. — Це все теж намальоване. Дивись! Он вогнище тата Карла!
Наче чорним плащем майнуло по обличчі Сіверського. Пики, що галасували, пили, реготали, лаялися, витріщали очі, кухлі з пивом, навіть клуби диму сплющувались і налипали на стіни.
— Звичайно, — Сіверський несподівано спокійно кивнув. Він упевнився, що звар’ював, і вирішив віддатися першій-ліпшій “швидкій”. — Ходімо додому, Славко.
— В тебе діти є? — спитав Глібов в ідола.
— Троє.
— А чоловік?
— Зроду не було.
Сіверський не міг зрозуміти, чого вони не йдуть звідси, чому Глібов зволікає.
Навіщо ця розмова?
“Може, привиділося?” — з надією подумав Сіверський. Він озирнувся. Ні. Сидів наче серед декорацій, що постійно змінювалися. Лиця на стінах викривлювалися, ніби дражнилися.
“Від диму”, — намагався заспокоїти себе Сіверський.
І раптом величезні фіолетові силуети промайнули у них перед очима.
— Стрибай! — гукнув Сіверський і вхопився за срібне стремено.
Яка сила шпурнула його в сідло, він не зрозумів. А коні вже мчали вулицями.
Корпус у корпус із ним скакав Глібов. Трохи позаду — чарівна амазонка з пивниці.
Місто було порожнє й темне.
Під копита коням викотився чоловічок. Розпатланий, розхристаний, він кричав у чорне провалля під’їзду:
— Ви негідниця, мадам! Негідниця!
Глібов натягнув повід:
— Тпру-у-у!
Коні зупинились. Їхні легкі, напівпрозорі силуети в нерухомості зменшились і перетворились у фіолетові калюжі на сірому снігу.
— Що трапилося? — ввічливо запитав Глібов.
— А-а! До дідька!
Чоловічок лазив по землі: шукав шапку.
— Уранці, — чоловічок знайшов шапку і насунув її на голову, — о дев’ятій нуль-нуль треба бути у генерала. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — кивнув Глібов.
— Щоб нічим не тхнуло! Прямий проділ! — Він стягнув шапчину й заходився несамовито гребтися руками на голові, намагаючись розділити коротеньке кучеряве волоссячко на проділ.
— Як вас звати? — спитав ідол.
— Рудольфом, мадам. — Чоловічок натягнув шапку і шаркнув ніжкою. — Я щойно з Парижа.
З кишені в нього щось посипалося.
— Пардон, мадам, — знову шаркнув ніжкою чоловічок, — листівки. Презент друзям на різдвяні свята.
Він зібрав листівки і сунув їх у кишеню, та вони знову віялом розсипалися по бруківці.
— Ну як Париж? — спитав Сіверський.
— Париж? Усе люкс! Париж вартий обідні!
— От би гайнути… — замріяно промимрив Сіверський. — У відрядження…
— А що, можна, — погодився Глібов.
Глібов знав, що все буде так, як він захоче.
…Копита зацокали по бруківці. Як дивно змінилося місто!.
Вулиці повужчали. Будинки повищали. Балкони зсунулися. Попливли арки, мости.
— Дивіться! — закричав Сіверський. — Нотр-Дам!
— Авжеж, — Рудольф на правах гіда їхав попереду. — Авжеж, це Нотр-Дам.
— А це?
— Площа Згоди, — гундосив Рудольф.
— Ґрати? Що це за ґрати? — Сіверський силкувався згадати, що то за ґрати, він бачив їх на десятках фотографій.
— Люксембурзький сад, — тішився своєю обізнаністю Рудольф.
— Монмартр?
Глібов байдужливо усміхався. Він знав.
— Монмартр.
— Славко, почекай, — Сіверський спішився. Переступив через фіолетову калюжу. -
Господи! Справжній Париж! Усе життя мріяв…
— Стій, Іване! Стій!
Сіверський не чув його і прожогом біг до будинку.
— Іване, схаменись!
Але Сіверський уже ткнувся лицем і руками в оксамитовий, закіптюжений камінь стіни… Будинок хитнувся.
— Що це? Полотно?!
Полотно. Будинок. Вулиця. Ліхтарі. Ажурні ґрати Люксембурзького саду. Нотр-Дам. Будинок інвалідів. Ейфелева вежа, хай їй грець! Все це було намальовано!
Місяць був звичайнісінькою діркою на полотні.
Полотно і дірка.
Сіверський лежав на бруківці і плакав: не було Парижа! Не було фіолетових коней!
Над ним голосив ідол Ольга: “Нещасний ти мій, бідолашний мій, — звідкись з’являлися слова. — Наше життя не в Парижі. Не побивайся так! Ягідко моя!”
Зморщилось гутаперчеве обличчя Рудольфа — чи плакало, чи кривлялося?
Глібов не знав, як утішити Сіверського:
— Іване! — ступив уперед. — Ти ж художник. Ти ж знаєш, що все наше життя — намальоване. Вже кимось намальоване. Дивись, — він тицьнув пальцем в ідола. — Поглянь на Ольгу.
Ідол став жінкою. Некрасивою, неохайною, товстою жінкою.
Сіверський замість відповіді гупнув лобом об асфальт.
— Ти багато разів бачив її на полотнах. А цей? — від стусана товстенький чоловічок відкотився вбік. — Ти впізнаєш його?
Сіверський ще дужче почав битися об асфальт.
— Рудольфе, — Глібов глянув на чоловічка, — ти живий?
Чоловічок скривився і прогундосив:
— Я щойно з Парижа… У мене синові шістнадцять років… Жінка… Я у відрядженнях… Париж, Рим. З жінкою зустрічаюсь тільки в аеропорту… Син студент… — По гутаперчевих щоках текли справжні сльози: — Ми всі намальовані…
Сіверський сів і звично посовався, сподіваючись відчути рідні пружини. Під ним був мокрий асфальт.
— Ми всі намальовані… всі намальовані… — повторював раз по раз.
На стоптаному снігу повільно зникали фіолетові плями.
“Щось минуло”, — подумав Сіверський.
— Щось минуло, — сказав Рудольф і зняв шапчину.
— Щось минуло, — сказала Ольга, доторкнувшись до Івана.
— Славко, — спитав Іван, — є ще на світі живі люди?
— Охо-хо! — з полегкістю зітхнув Глібов. — Ну звичайно, Іване. Дякувати богові.
— Покажи мені.
— Навіщо?
— Я… модель…
— Малюватимеш? Навіщо?
— Ну…
— Адже вони теж стануть намальованими.
— Ні!
— Так, Іване. Це неминуче.
Сіверський довго мовчав. Ольга намагалася підвести його.
Думка повільно народжувалася в голові Сіверського.
— Значить… Я малюю… І все намальоване стає мертвим.
— Так, Іване. — Глібов знав.
— Значить, я поганий художник. Я вбиваю все, що малюю!
Ніч тривала.
— Але все ж я покажу тобі живу людину.
Глібов швидко пішов уперед. За ним потяглися його супутники. Сіверський відчув холод і вітер: знялася заметіль. Зайшли в під’їзд. Піднялися на другий поверх. Двері несподівано легко відчинилися. Довгий, темний, захаращений коридор.
- Предыдущая
- 42/73
- Следующая
