Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій - Страница 21

Знай, що древнє місто Київ було тут, і досі помітні сліди його воріт, земляних валів і ровів. Досі цілі в ньому великі ворота з кам’яною вежею, що їх називають Золотими, бо вони були позолочені.

Останній раз вони горіли, коли напали на це місто татари й запалили його. Місто було чудове. Печерський монастир був поза його стінами, а ця церква св. Софії — посередині його разом з Михайлівським монастирем, що навпроти неї, баня якого вкрита позолотою, і навколо них обох було безліч благоліпних церков, оскільки це місто в древності було столицею царства тутешніх країн, як вони самі нам розповідали.

Коли засяяв промінь віри у Христа в дні згаданого царя Василя, за зчисленням, 651 рік тому, як це позначено на брамах тутешніх церков і монастирів, і Володимир, цар Русі, одружився із сестрою царя Василя, на ім’я Ольга, після того як прибулі з нею митрополит і єпископи охрестили царя і всіх жителів його країни, котрі були величезним народом, як розповідають літописи, не належали ніякому закону і не сповідували ніякої віри, тоді цариця спорудила у них багато церков і монастирів, будівничими яких були майстри з Константинополя. З цієї причини всі написи зроблено грецькою мовою. В той час племена, які оточували область Київську, були язичники, невірні, а саме: ляхи, московити, татари та інші, і постійно воювали з царицею, але вона їх перемогла, доки через неї не засяяло на них світло віри в Христа, і вони увірували (за винятком татар). Митрополит Києва мав тоді під своєю духовною владою також країну московитів, але 60 років тому Ієремія Константинопольський, прибувши, зробив архієпископа московитів патріархом, щоб правити самостійно, ні від кого не залежачи, бо вся ця країна підпорядкована Константинопольському патріархові, і вони згадують ім’я його в певних випадках, говорячи: “З Константинополя засяяло до нас світло віри у Христа, звідти ми прийняли обряди”. Константинопольський патріарх завжди надсилає до них, тобто в країну козаків, екзарха, і вони дають йому милостиню. Він має точні свідчення про їхні монастирі, як нам розповідали.

Ми знайшли в архімандрита Печерського монастиря древні грамоти колишніх патріархів константинопольських, майже за 500 років, на пергаменті; зміст їхній у тому, що монастир незалежний. Ми знайшли також у нього грамоту покійного Феофана, патріарха Ієрусалимського, і пізнішу — теперішнього Паїсія. Була також написана для нього грамота їхньою мовою, до якої наш владика патріарх приклав свій підпис і печатку; зміст грамоти в тому, що архімандрит діє за законом, що монастир цей незалежний і т. ін.

Серед цих ігуменів є люди вчені: законознавці, оратори, які знають логіку і філософію і займаються глибокими питаннями.

До нашого владики патріарха в цьому місті Києві, який ми змалюємо, з’явився священик, на якого покладено важливе завдання, грек родом, що живе в місті Парижі, у Франції. Ми з великим задоволенням з ним зустрілись. Він у цей час прибув послом від цариці великого шведського народу, діви, до гетьмана Хмеля. Вона ще раніше, давно відсилала до нього послів, крім цього, а що її країна межує з країною ляхів, то ці впізнали їх і схопили. Тоді вона послала цього священика в Константинополь, звідки він прибув у країну козаків до Хмеля з посланням від цариці до нього в похвалу його подвигів, уславлення його діянь і того, що він зробив її ворогам ляхам, бо як ми згадували раніше, вони завоювали багато з її міст і володінь. Вона писала йому: “Нехай буде тобі безсумнівно відомо, що я споряджу з прикордонних моїх областей 60 тисяч воїнів тобі в допомогу, щоб ти розбив моїх ворогів”.

Після того як той священик бачився з гетьманом, останній також відіслав з ним посла від себе з листом у відповідь їй. Тоді згаданий священик з послом Хмеля поїхав до московського царя також з листом до нього від неї, знову з тієї ж причини, що кордон її країни близький від кордону московитів і між нею і царем велика дружба. В її країні багато підданих з московитів.

Мимоволі мені доводиться сказати: “Хто ти, о Хмелю, взутий у личаки, як про тебе говорять твої вороги ляхи, що царі й цариці шлють до тебе послів і великі дарунки? Слава єдиному богові, котрий воздвиг тебе і покорив ворогів твоїх під ноги твої!”

Повертаємося до того, на чому ми зупинились, — до відомостей про Київ. Церква Софія збудована за планом знаменитої константинопольської Софії: такі ж, як і в тої, арки, окружність і дах. Розуму людському важко осягнути її з причини різноманітності кольорів її мармуру і їх поєднань, симетричного розташування частин її будови, великого числа і висоти її колон, піднесеності її бань, її обшири, численності її портиків і притворів. То була св. Софія на ім’я і в дійсності, а ця на ім’я і на подобу.

Споруда її чотирикутна і все склепінчасте, з каменю, цегли і вапна всередині й зовні. Але з боку західного нартексу вона наполовину в руїнах. Розповідали, що татари у давні часи її зруйнували і спалили і вона лишалася зруйнованою близько ста років притулком для худоби і в’ючних тварин. Потім вона була відбудована, але її зруйнували уніати, тобто російські послідовники папи: вони виламали всі плити її підлоги і мозаїку і розмістили у своїх церквах. Нам розповідали, що церква з усіма своїми притворами і галереями вгорі і внизу була прикрашена мозаїкою. Кажуть, у ній було сімдесят вівтарів угорі і внизу. Коли її зруйнували згадані ляхи, вона лишалася в руїнах близько 70 років, доки не з’явився вічної пам’яті Петро, на прізвисько Могила, брат Мойсея, господаря Молдавії. Зробившись митрополитом Русі, він постарався по змозі реставрувати її і надати їй нинішній вигляд. Бог нехай помилує його!

Стіна і рови фортеці проходять біля цього монастиря і воріт св. Софії. Її щойно відбудував богохранимий цар Олексій. Вона зміцнена дерев’яними стінами, ровами й міцними вежами. Московити володіють ясним розумом, як і франки, бо вони винайшли таке пристосування для укріплення цієї фортеці, яких ми не бачили у їхній країні. Вони поставили навкруги рову колоди схожі на довгі осі водяного колеса, дуже великі, і переплели їх жердинами, загостреними на зразок кинджалів і списів, які стирчать з чотирьох боків осі у вигляді хреста, як коловороти наших криниць. Колоди ці покладено в два яруси, бувши протягнуті над землею на висоті близько півтора зросту. Якщо супротивник нападе, то не знайде шляху ні по землі, ні згори, і якщо повисне на верхніх колодах, то від цього загине, бо впаде на загострені нижні кілки, які устромляться в його тіло і члени, і могила стане його оселею. Мости при брамах цього міста і фортеці піднімаються на ланцюгах.

Уся земля навколо них має підземні ходи, наповнені великою кількістю пороху. На кожній брамі висить великий дзвін: коли хто-небудь трапиться, то в нього калатають, щоб сповістити всіх, хто перебуває у фортеці. Те ж саме в усіх фортецях московитів. У цій фортеці багато гармат, одні над одними вгорі і внизу. У ній двоє воєвод, уповноважених від царя. У них 60 тисяч війська, з якого одна частина стоїть під рушницею вдень, а друга вночі.

Древній Київ доходить до цього місця. Коли його підкорили вороги, то з плином часу він зруйнувався, і його перенесли в долину на низину на березі великої ріки Дніпра. Шлях до нього такий: ти входиш в одні ворота фортеці і виходиш через інші, потім з трудом з’їжджаєш у місто крутим і вузьким схилом, де дорога досить важка і дає місце тільки одному коню з екіпажем. Фортеця ж, тепер знову відбудована, стоїть на горі, звідки видно все місто, яке розкинулося внизу біля її підніжжя.

У вівторок 3 липня ми розпрощалися з митрополитом і з’їхали в місто Київ, після того як митрополит раніше послав звістку туди і нам приготували велике приміщення. За звичаєм, він послав перед нами своїх людей, вельмож і сановників, на конях і озброєних. Коли ми спустилися в місто, нас зустріли його численні священики і диякони в облаченнях, з корогвами і свічками. Нас увели до благоліпної кам’яної церкви, що посеред ринку, з п’ятьма банями, хрестоподібно розташованими, в ім’я Пречистої Богородиці. Потім вони рушили попереду нас у просторе житло, де ми розмістилися.