Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87 - Заблоцький Анатолій - Страница 18

Через три дні ми увійшли в дельту річки Чао-Праї. Бангкок, величезне місто з населенням 5,5 мільйона чоловік, лежить на обох берегах цієї повноводої ріки. Обабіч буяла якась невситима в жазі росту рослинність. Просто у воді на сваях густо розташовані невеликі буддистські храми, пагоди. До самого міста підійшли, коли вже стемніло (в тропіках темрява спадає навально). Тільки-но все зеленіло, а вже непроглядна пітьма, і багатокольоровим неоном засвітився Бангкок.

Місто засноване в XVI столітті, з 1782 року стало столицею королівства Сіам та одним з найбільших релігійних центрів усієї Південно-Східної Азії. Понад 400 буддистських храмів та всесвітньовідомий королівський палац Махапрасад прикрашають столицю Таїланду. Береги річки Чао-Праї дуже низькі, найвища точка в Бангкоку — сто вісімдесят сантиметрів над рівнем океану. До 1935 року королівство Таїланд називалося Сіам, що в перекладі з санскриту означає темношкірий. Сучасна назва країни походить від найменування основної народності Таїланду — таї, що означає вільний. Тобто Таїланд — країна вільних. Із сорока п’яти мільйонів населення таї становлять тридцять мільйонів чоловік. За літописними даними про народність таї відомо, що в 650 році до н. є. вони переселилися з долини річки Янцзи (на території Китаю) і в XIII столітті утворили свою імперію зі столицею в Сукотай. Відомою і популярною досі в народі історичною постаттю того часу був король Рама Рам Кам Хаєнг, який 1283 року створив тайську абетку, що збереглася й до наших днів у майже незмінному вигляді.

У 1350 році король Рама Тибоді заснував династію, яка правила королівством протягом наступних чотирьохсот сімнадцяти років. Столицею держави стало місто Аютія. У XVIII столітті Аютія була захоплена загарбниками й повністю зруйнована. Король і його сім’я загинули, але один з генералів тайської армії — Пхра Чао Таксин — зумів підняти народ на боротьбу із ворогом і заснував нову державу, столицею якої оголосив місто Тонбурі, розташоване на правому березі ріки Чао-Праї. Наступником Такенна став генерал Чао-Праї Чакри, котрий і поклав початок сучасній королівській династії Чакри. Саме він 1782 року переніс столицю країни на лівий берег річки, в місто Бангкок. Нині воно розрослося, перейшло й на лівий берег, розпростершись аж до колишньої столиці Тонбурі.

Абсолютна монархія була замінена в Таїланді конституційною, внаслідок буржуазної революції 1932 року. Теперішній король Таїланду — Буміпол Адульядет — є дев’ятим королем династії Чакри.

…О сьомій годині жовтневого ранку температура повітря в Бангкоку становила двадцять сім градусів тепла, а води в річці Чао-Праї — двадцять вісім. Це й не дивно для спекотного, вологого тропічного клімату Таїланду. Влітку (з березня по липень) повітря, як правило, прогрівається до сорока градусів. У прохолодний сезон (з листопада до лютого) температура часом знижується до дванадцяти градусів тепла.

З порту їдемо автобусом на один з плавучих ринків столиці Таїланду. По дорозі зупиняємося в невеликому торговому центрі, що розташувався просто в заростях багатоповерхової тропічної рослинності: манго, бананові й апельсинові дерева, кокосові пальми, папайя. Якась річечка поряд всуціль заплетена водяними гіацинтами. Пругке листя накриває воду і здається навіть, що по ньому можна перейти цю річечку. У воді йде своє життя. То тут то там здригаються пагони гіацинтів. Навіть закрадається химерне побоювання, чи не вирине зараз голова крокодила. Адже зовсім недалеко звідси, як розповідає наш гід, розташована одна з найбільших у світі ферм, де утримується ЗО тисяч крокодилів. І раптом серед цього буйства екзотики — знову наша рідна плакуча верба.

Рушаємо далі крізь тунель рослинності, серед якої острівцями вигулькують будиночки в стилі тайської архітектури. Перед кожним з них обов’язково стоїть мініатюрна пагода — оселя духів. Усі тайці сподіваються на щоденну підтримку Будди.

Під’їжджаємо до причалу на одному з кхлонгів Бангкока, де пересідаємо на джонки й рушаємо на плавучий ринок. Таїланд — єдина країна світу, де існують такі ринки. Але спершу — що таке кхлонги? Бангкок — означає “смісто каналів”, європейці ж охрестили його “місто-амфібія”. До XIX століття пересування по місту було можливим лише густою мережею каналів. Перші дороги з’явилися тільки на початку XX століття. Ці канали (кхлонги) і правили за транспортні артерії міста. Південна Венеція-ще одна назва Бангкока. Нині, звичайно, кхлонги вже не відіграють такої ролі в житті міста, як років сто тому, але їх збереглося ще близько ста сорока. — Кхлонг утворений рядами будинків на сваях, різноманітними підмістками й мостами, насипами землі. Через низинне розташування міста така забудова була єдино виправданою. Сьогодні більшість мешканців живе на суші, але все-таки ще двісті тисяч тайців мешкає в дерев’яних будинках, що стоять на воді.

Щоб звести такий будинок, ясна річ, необхідні спеціальні матеріали. В Таїланді для цього використовується залізне дерево. Це могутня рослина, яка за 150–160 років набуває в діаметрі два — два з половиною метри. Деревина її важка й тверда. Але щоб вона зовсім не піддавалася гниттю у воді, та ще й у вологому кліматі, залізне дерево спеціально обробляють ще на корені. На ньому роблять відповідно спрямовані надрізи, і дерево поступово всихає. Його зрізають, розпилюють на частини і обтесують сокирами, схожими більше на нашу мотичку. Праця дуже важка — вона швидше нагадує роботу каменотеса. Аж тепер залізне дерево готове до використання на будівництві. Широко застосовується також старий бамбук діаметром до 30 сантиметрів. Із цього матеріалу й збудовані вздовж кхлонгу будинки зі східцями у воду. І біля кожного з них, підняті на линвах, що намотуються на дві корби, висять човни-джонки. Зверху така споруда має невеличкий дашок.

Пливучи кхлонгом, бачиш не лише житлові будинки і магазини. Досить часто зустрічаються різноманітні майстерні: карбівничих, різбярів, ткачів, гончарів. Є й майстерні, схожі на невеличкі підприємства. Зокрема ми бачили, як виготовляються джонки-сампали — спеціально для плавучих ринків. Робота ця потребує філігранності, що межує з мистецтвом. Річ у тім, що сама сампала має дуже своєрідний вигляд — коли вона пливе, то і ніс, і корма високо підносяться над водою. Виявляється, що, як на автострадах сучасного Бангкока, так само пробки виникають і на кхлонгах. Сампали буквально налазять одна на одну, але завдяки своїй конструкції ніколи не пробивають і не пошкоджують чужих бортів.

Отож, розмістившись по десять чоловік у моторних джонках, ми хвилин двадцять мандруємо кхлонгами. Обабіч іде звичайне, буденне життя. Люди працюють, обідають, купають дітей, миють посуд, перуть — і все у воді кхлонгу. Кажуть, що рослини-санітари очищають воду. Для пиття ж, звісно, вона не годиться. Тайці використовують для цього дощову воду — збираючи її у великі глиняні чани, що прилаштовані попід дахами будинків. Ці чани схожі на наші глечики за формою, але заввишки метри два і метри півтора в діаметрі. Рослинність за будинками і між ними настільки буйна, що, здається, покриває собою все. Але тайці навіть на підмостках біля будинків у ящиках із землею вирощують квіти, якісь трави. І раптом серед тих геть невідомих рослин бачиш чорнобривці. Перша думка — як вони сюди попали? Як їм тут — серед цих диковинних сусідів? Але минаємо той будинок, і лишається тільки якась легка, радісна пам’ять про ті чорнобривці — ніби зустрів у чужому далекому краї земляків.

Зупиняємося біля великого магазину сувенірів, який водночас править і за майстерню, де працюють скульптори, чеканщики, різбярі…

На інший бік кхлонгу можна попасти завдяки місткам. Основна торгівля йде на воді. У сампалах — купи фруктів та овочів, зелень. Безперестанний рух човнів створює враження барвистого калейдоскопа. Торгують переважно жінки, вміло маневруючи у скопиську човнів.

Бачиш не тільки навантажені товаром красиві, навіть якісь елегантні сампали. Є й човни скромніші, навіть обшарпані. У жінок, які ними правлять, небагато батів і сатангів (грошові одиниці Таїланду) у гаманцях, прикріплених до пояса.