Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Іваниченко Юрій - Страница 26

Гарненько все зваживши, Клавдій наказав Люція Антонія повісити, щоб, чого доброго, звістка про нову зброю обложених не викликала паніки серед легіонерів. Він добре пам’ятав день, коли загадковий сіракузець спалив увесь римський флот. Од сонячного світла, відбитого багатьма спеціальними дзеркалами, спочатку спалахнули вітрила, потім снасті, просмолені канати, далі зайнялися щогли і дерев’яна обшивка. Так, від Архімеда можна було сподіватися чого завгодно.

Ні, Клавдій не доповідатиме сенатові про новий винахід ученого. Він сам спробує скористатися цією таємничою зброєю. Тому Марцелл і послав найспритніших своїх нишпорок до табору обложених. Їм було наказано будь-що натрапити на слід сонячної колісниці. Що стосується елліна, то Клавдій вмовить його працювати на себе. Досвід і мудрість старого в поєднанні з енергійністю римлянина, безсумнівно, дадуть чудові плоди…

Жоден розвідник не повернувся. Сіракузці схопили їх. Далі зволікати з наступом було нерозумно. Ну що ж, хай начуваються! Вікторія і Юпітер допоможуть нащадкам Ромула і Рема.

З криками й погрозами військо рушило на приступ. Знаючи від Люція Антонія слабкі місця в обороні й скориставшись тим, що вартові відзначали свято Артеміди, римляни швидко захопили місто.

Клавдій Марцелл у супроводі охорони рушив до будинку знаменитого вченого — на Архімеда натрапили вояки з Аврелієвого легіону. Вони розповіли, що слідів якихось дивовижних машин у домі сіракузця немає. Тільки в печі помітили погнуте залізяччя і бронзу. Вислухавши не зовсім втішну звістку, Клавдій наказав своїм лікторам-охоронцям одвести його до Архімедової господи.

…До світлиці найдостойнішого з достойних жителів поверженого міста ввійшов ватажок римського війська. Зупинився, роззирнувся. Посеред світлиці кілька легіонерів грали в кості. Поруч два десятники ласували смажениною, почуваючи себе в чужому домі як господарі. Захопившись їжею та грою, вони не помітили, як до господи завітав полководець. За таку непоштивість Клавдій наказав охоронцям усіх шістьох негідників належно покарати.

Залишившись із старим віч-на-віч, погордливо мовив:

— Сіракузи впали, Архімеде.

— Ти прийшов повідомити мене про це? — вчений насмішкувато глянув на полководця.

Той удав, що не помітив глузливого погляду.

— Послухай, Архімеде, будьмо відверті. Сіракузам уже ніщо не допоможе. Навіть твій останній винахід. Горе переможеним!

— Так. Горе переможеним, — сумна посмішка знову торкнулася уст ученого. — Горе чоловікам, жінкам, дітям — усім, хто не римлянин.

— Що вдієш, — мовив Клавдій, — війна — не забавка для дітей.

— Облиш, Марцелл. Невже ти гадаєш, що я, чого доброго, відкрию у тобі невизнаного філософа чи покровителя наук? Ти ж не для цього завітав до мене?

— Так, мене цікавить твій останній винахід, Архімеде. Казали, що з його допомогою можна заволодіти світом. — Марцелл уважно подивився на співбесідника.

Вчений голосно засміявся.

— Заволодіти світом?! Ручаюся, що цю нісенітницю тобі наплів Люцій Антоній — мій колишній учень, який зрадив рідне місто. Запам’ятай, — голос елліна став суворим, — світом ще ніхто не володів і ніколи не володітиме. Це протиприродно. Що стосується моєї машини, то вона, можливо, допомогла б вистояти сіракузцям проти численних ворогів. Хто знає. Я віддав наказ знищити сонячну колісницю.

— Мені вже доповіли про це, — Клавдій помітно нервував. — Цікаво, з яких міркувань ти взявся за цю справу?

— Це було конче потрібно моєму місту.

— У Римі тобі було б спокійніше, — Марцелл хотів непомітно перейти до конкретної розмови — запропонувати Архімедові працювати тільки на нього.

— У Римі вміють цінувати уми, — в словах ученого почулося відверте глузування.

— Я бачу, ти не хочеш стати на бік наймогутнішої держави світу? — спаленів Марцелл.

— Тебе здивували мої слова. Я знаю, що йти проти Риму — означає смерть.

— Це стосується не всіх, — вкрадливо мовив полководець.

Він уже трохи охолов.

— Це не стосується тільки тих, хто дуже потрібен вам. Поки що мене оберігає мій винахід. Проте знай, що Архімед— і як учений, і як громадянин Сіракуз — не відкуплятиметься від смерті. Бути нейтральним для Риму — все одно служити його славі й могутності. Але це суперечить моїм принципам. Та досить цих розмов. У мене є серйозніші справи.

І, здавалося, забувши про все на світі, Архімед схилився над колами, накресленими крейдою на підлозі. Сандалії легіонерів ще не затоптали їх.

Не тямлячи себе від люті, Марцелл вийшов з будинку. Коли трохи оговтався, глянув на місто. Сіракузи горіли. Чорні клуби їдкого диму застеляли небо. Звідусіль чулися крики й зойки.

До Клавдія підбіг декуріон Квінт Луцерій — один з тих, хто полонив Архімеда. Запитав, що робити з ученим. Полководець промовчав.

Наступного дня його повідомили, що Архімед загинув…

Це трапилося 22 століття тому — Сіракузи були захоплені восени 212 року нашої ери. За найпоширенішою версією винуватцем смерті видатного механіка сивої давнини був римський легіонер, який вдерся до будинку вченого. Історики твердять, що знаменитий грек при цьому встиг тільки крикнути: “Не чіпай мої кола!”

Геніальні винаходи майже завжди прості. Таким був і забутий винахід Архімеда. Нині важко судити, що саме за сплав вдалося здобути вченому. Можливо, це була якась особлива різновидність ферриту. У цих хімічних сполуках окису заліза з окислами інших металів поєднується висока намагніченість і напівпровідникові або діелектричні властивості, завдяки чому вони широко застосовуються в радіотехніці.

Отож цілком можливо, що сонячна колісниця Архімеда буде винайдена людством вдруге.

Данило Клугер

НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ КАПІТАНА ВАН-СТРААТЕНА

Оповідання

1

— Координаторе Ролл! Ви стоїте перед судом Вищої Ради Координаторів. Чи відомо вам, чого вас викликали сюди?

— Так.

— Суд повинен встановити міру вашої вини в інциденті, до якого ви безпосередньо причетні, а також визначити міру покарання. Ви це знаєте?

— Так.

— Чи маєте ви якісь заяви?

— Ні.

— Доповнення?

— Ні.

— Заперечення?

— Ні.

— Побажання?

— Ні.

— Чудово. У такому разі починаємо розгляд справи. Координаторе Ролл, чи планувався заздалегідь даний експеримент?

— Ні.

— Хто ініціатор експерименту?

— Я.

— Чи вважали ви його небезпечним?

— Дивлячись що під цим розуміти.

— Згідно з параграфом тридцять шостим Статуту Координаторів, небезпечним є експеримент, який може спричинити небажані наслідки для розумних істот, котрі є у будь-якій частині всесвіту.

— Дивлячись кого вважати розумним.

— Розумною, згідно з тим же статутом вважається істота, яка здатна пізнавати світ.

— Дивлячись що розуміти під пізнанням.

— Координаторе Ролл, ми не на філософському диспуті! Чи вам відомо, що істот, які постраждали внаслідок вашого експерименту, Вища Рада Координаторів вважає розумними?

— Припустімо!

— Так чи ні?

— Припустімо, так.

— Отже, ви знали, що експеримент небезпечний?

— Припустімо.

— Так чи ні?

— Припустімо, так.

— Поясніть суду два ваших “припустімо”.

— Це забере багато часу.

— Гаразд. Тоді скажіть, чому ви все-таки вирішили, незважаючи ні на що, поставити цей експеримент? Що штовхнуло вас на це?

— Цікавість.