Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81 - Савченко Віктор Васильович - Страница 15
— Моє шанування! — мовила голова. — Попутники до Гримучого чи Б10-2 є? Можу підвезти.
— Заходь до нас, Борисе, — сказав Клочков, — поділися враженнями.
— Іду, — одразу погодився Борис.
Він стягнув шапку і боком проліз у двері. В руках він тримав коротеньку товсту трубу в чорному футлярі. Судячи з усього — важку.
— Здрастуй, Борисе. Мені й Олі на Б10, але вони ще з’ясовують стосунки. Ти не поспішаєш?
— Ні, анітрохи! — зрадів Борис. — Я завтра відпочиваю.
Він обережно поклав трубу в крісло.
— Об’єктив кіберконтролера, — поважно пояснив він, — “Цейс”. Робили рік.
Борис сів і пригладив коротенького рудого чуба. З. його веснянкуватого обличчя не зникала безтурботна усмішка.
Віктор знав, що астрофізик Борис Панченко закоханий в Олю і сидітиме тут хоч до ранку. Йому чомусь захотілося, щоб нарада тривала якнайдовше.
— Ти не був? — спитав Борис, дивлячись на Клочкова. — Хіба це нецікаво?
— Яка різниця, — пробурчав Клочков, який не терпів прямих запитань. — Послухаю завтра о дев’ятій. Хіба не ясно, що там могло бути? Вельковський дав можливість виступити всім, а тепер зробить, як захоче сам. І навіть не пояснюватиме чому. На те він і директор.
— Ти жартуєш? Невдалий жарт, — Борис усміхався.
Він усміхався завжди. Віктор пам’ятав, як ще рік тому, коли на всій планеті була тільки одна група, здебільшого біологи, Борис, єдиний фізик у системі, зайшов у радіорубку, де зібрався тоді весь персонал, обтрусив іній з одежі й промовив:
— Друзі, як вам здається, я схожий на божевільного? — На його губах грала безневинна усмішка.
— А що сталося? — спитав Степаненко.
— Я хочу спитати, скільки років цій планетній системі?
— Майже вісім мільярдів.
— А її сонцю?
Усі засміялися.
— Не думаю, щоб набагато більше, — сказав хтось.
— Не більше, — погодився Борис. — Йому сім мільярдів років.
Спочатку, звичайно, ніхто не повірив. Потім перевірили… Вельковський вважав, що ЄС-22 “омолоджено” штучно, але й він, мабуть, поки що не міг розібратися в ситуації, яка утворилася на Валентині.
— Знаєте що, друзі, — сказав Віктор, — адже тепер немає сумніву, що тут колись існувала цивілізація. Мене тепер не полишає думка: куди вони поділися?
Борис стрепенувся:
— Щось нове?
— Сьогодні Оля робила аналізи глибоких нашарувань, виявила сліди плутонію. Надзвичайно багато плутонію. Порівняно, звичайно.
— Але ж його… Але ж його можна одержати тільки в ядерних реакторах.
— Отож-бо. Треба тепер дізнатися, звідки взялися реактори й куди вони потім поділися.
— Дурниці! — простогнав Клочков. — Не було тут ніякої цивілізації. Ті, хто будував станції, могли принести сюди не тільки плутоній…
— Сліди утричі старші від станцій. Ось у чому притичина.
— Я одного не розумію, — Борис розгублено всміхнувся. — Ну, нехай тут жили розумні створіння. Вони дійшли до ядерних реакторів, побудували космічні станції. Що ж могло з ними трапитись? Як вийшло, що після них лишилося тільки щось сумнівне, по якому можна намагатися якось щось зрозуміти? Відтоді минуло триста тисяч років. Це дуже мало, щоб усе зруйнувалося само. Вони ніби спеціально замітали за собою сліди, знищували все, що могло про них нагадати.
— Нащо ж вони лишили станції? Логічніше припустити, що це не їхні станції.
— Виходить якась зловісна картина, — зітхнув Віктор. — А хто ж погрався з сонцем? І нащо? Цікаво все-таки, що скаже Вельковський.
Клочков хотів, мабуть, знову заперечити, але промовчав. На порозі операторської стояв Степаненко.
— Валентине… — м’яко мовив він.
Клочков скрушно зітхнув, підвівся і попрямував до жилих відсіків.
— І обов’язково ввімкни гіпносос, — гукнув йому Степаненко. — Я перевірю!
Клочков, не обертаючись, кивнув і зник за дверима.
— Друку добу від пульту не відходить, — пояснив Степаненко, — геть хлопець змучився. Десь тут має бути газ, роботи вже кінчають буріння. Нам би це згодилося… Але сддіти отак? Автоматика сама зробить, що треба. Друзі, пішли б і ви… Ну який сенс ждати? А Олі, я гадаю, краще лишитися тут.
За минулу годину температура знизилася ще градусів на три. Мінімуму вона досягла десь о другій годині ночі. Обідок дихальної маски відразу вкрився інеєм. Без неї тут було б дуже просто застудити легені. Всюдихід Бориса стояв метрів за п’ятдесят від приземкуватої будівлі бази.
Борис обійшов всюдихід, потім, удав, що помітив якусь несправність, і поліз під днище. Звичайно, він хотів діждатись Олю. Віктор постояв трохи, вслухаючись у дзенькіт інструментів та бурмотіння Панченка, повернувся і поплентав у тундру.
Нічне життя Валентини — четвертої планети системи зорі ЄС-22, було у розпалі. Над головою шелестіли невидимі гарпії й крилатки, вдалині все ще летіла ключем на північ зграя індрикодонтів. Заховавшись у. низинах, сцілли вражали своєю розкішною різноманітністю. Досі Вікторові не доводилося бачити хоч би двох однакових. Звичайно, тут не було і десятої частки того шаленства життя, яке буяло на екваторі, але Вікторові подобалася тундра. Певно, через те, дцо тут природа була бідна, особливо помічалася її економність та мудрість.
Борис виліз з-під всюдихода, обтрусився і підійшов до Віктора.
— Другу станцію ще не обстежили? — спитав Віктор.
— Обстежили. Майже така сама, як і перша — герметична куля без вікон, без дверей. Між іншим, Вельковський вважає, що ніші в них схожі на телекамери.
Віктор промовчав.
— Ех, снігу б сюди! — сказав Борис— І на лижах! Га, Вітю? Ну чого тут немає снігу? Мороз є, а снігу нема.
— Просто, ти змерз, — усміхнувся Віктор. — Побігай, а то зовсім закоцюбнеш.
Тундра в цьому місці полого йшла вниз, вирівнюючись там, де виднілись яскраво освітлені прожекторами величезні стартово-посадочні столи. На одному з них стояв охоплений металевими лапами ферм дослідницький корабель “Гектор”. Над ним піднімався і швидко танув сизий димок, заправка планетарним пальним уже закінчилася. Здавалося, корабель розводить пару перед рейсом.
— Він полетить через сорок хвилин, — сказав Панченко. — Вельковський не боїться запізнитися?
— Ну, це йому не загрожує. По-моєму, Вельковський взагалі може все. Затримати рейс, знищити колонію, І ніхто не заперечуватиме.
— Так, авторитет.
У навушниках пролунав сигнал виклику.
— Здається, нас!
Коли вони підбігли до всюдихода, Оля не поспішаючи сідала в кабіну. Біля бази товпились якісь люди. Вони голосно і збуджено розмовляли. Віктор здивувався, побачивши, “що це начальники груп. Серед них був і Степаненко. Натовп швидко танув.
— На демонтаж піде більше доби, — сказав начальник БУД-1. Поруч, широко розставивши ноги, наче статуя, стояв Клочков. — Ех, шкода, Станіславе Івановичу, стільки встигли зробити. Щоб закопати котловани, треба днів два. Гадаю, ми встигнемо, звичайно, але… шкода…
— Що тут у вас? — тихо спитав Борис.
Йому ніхто не відповів. Начальник БУД-1 сказав ще щось, махнув рукою і побіг до гусеничного грузовика, що стояв осторонь. Клочков підійшов до Степаненка.
— Ви як хочете, Станіславе Івановичу, а я свою групу звідси не поведу. Можете доповідати в комітет, куди завгодно.
— Валентине, — як завжди лагідно мовив Степаненко, — це пуста розмова.
— Тоді поясність, чому, в біса, я мушу іти звідси, не розуміючи, нащо я це роблю?
Степаненко сумно всміхнувся.
— Іди краще до хлопців. Через сорок годин ви повинні бути готові вантажитися.
— Оце так, — мовив Віктор. — Може, все-таки хтось пояснить? Олю, що тут діється?
— Можу тільки процитувати, — голос у Олі був якийсь дивний. — “Усі групи, крім біологічних, мають кінчати роботу й готуватися до евакуації. Біологам дозволяють затриматись, але не більше як на місяць, до остаточного з’ясування економічного балансу. Уникати будь-якого можливого впливу на біосферу планети. Коли підемо, знищимо всі сліди свого перебування”. Наказ Ведьковського.
— Сподіваюсь, ти не жартуєш? — обережно спитав Віктор після паузи.
- Предыдущая
- 15/50
- Следующая