Союз п'яти - Толстой Алексей Николаевич - Страница 2

Стерничий, швед, наліг грудьми на мідний штурвал. Вітром видуло іскри у нього з люльки. Вітер дужчав. Довелося “взяти рифи” і прибрати марселі. Матроси побігли по вантах і, скручуючи паруси, розгойдувались на щоглах, мов граки в негоду.

За океаном піднімався місяць, — мідною величезною кулею випливав із тьмяного сяйва. Його світло посріблило паруси. Тоді на палубу вийшли Ігнатій Руф і п’ятеро його гостей. Вони зупинилися біля правого борту, підняли біноклі і дивились, усі шестеро, на місячну кулю, що висіла над зім ‘ятою пустелею океану.

Стерничий, який з подивом стежив за цим пустим заняттям таких поважних і ділових джентльменів, почув різкий голос Ігнатія Руфа:

— Я прекрасно розрізняю це в бінокль. Помилки бути не може…

О третій годині ночі був розбуджений кок; у рубку принесли холодної їжі і гарячого грогу. Гості все ще розмовляли. Потім, перед світанком, шість чоловік знову дивилися на місячну кулю, що пливла вже високо між блідими зорями.

На другий день Ігнатій Руф і четверо його гостей відпочивали в парусинових шезлонгах на палубі. Інженер Корвін ходив од носа до корми і хрустів пальцями. День минув у мовчанні.

На ранок із-за краю океану, з сонячної луски, підвівся острівець. Ігнатій Руф і гості мовчки дивились на його скелясті обриси. Корвін стояв збоку, скромний, мовчазний і блідий.

“Фламінго” увійшла в серпоподібну бухту, кинула якір і спустила гостей у шлюпку, що полинула по зеленуватій, прозорій, як повітря, воді лагуни. Лінива хвиля викинула її на піщаний берег.

Тут між уламками базальту погойдувались тонкі стовбури кокосових пальм, за ними весь схил був покритий віковим буковим лісом, далі височіло стрімке пасмо скель. Ігнатій Руф показав на них рукою, і він і гості пішли по недавно прокладеній просіці в глиб острова.

— Я заорендував острів на двадцять п’ять років з правом екстериторіальності, — сказав Ігнатій Руф. — Тут достатня кількість прісної води і будівельного матеріалу. Майстерні ми побудуємо в горах. Ці гори утворюють правильне кільце, оточуючи залишки погаслого вулкана. Його кратер — півтора кілометра в діаметрі, — чудове місце для збирання апаратів. Доведеться тільки очистити від каміння дно, — кращого майданчика і не придумаєш. Частини до апаратів замовлені на заводах Америки і Старого Світу. Пароплави заорендовані і їх частково уже вантажать. Якщо сьогодні ми підпишемо договір, з наступного тижня робота піде повним ходом.

Просіка підвела до плоского озера прісної води. На березі стояли дощані новенькі бараки. Біля одних дверей сидів навпочіпки китаєць-робітник і курив довгу люльку, другий прав білизну в озері. Здалеку доносився стукіт по дереву багатьох сокир. Між скелями видиралася валка осликів, нав’ючених мішками з цементом. Інженер Корвін пояснив, що зараз прокладають дороги і встановлюють фундаменти для майстерень. Він показав палицею на сідловини в горах, де можна було розрізнити повзаючі маленькі людські постаті.

Гості — четверо найбільших промисловців, друзі Ігнатія Руфа, — із стриманим хвилюванням слухали пояснення інженера. Підборіддя їхні кам’яніли. Вчорашній фантастичний план, запропонований Ігнатієм Руфом сьогодні здавався міцною справою, рискованою, але страшенно сміливою. Вигляд робіт у горах, сам масив гір, що належали Ігнатію Руфу, його впевненість, точні пояснення інженера, реальність усього цього залитого палючим сонцем острова, який шумів хвилями припливу і вершинами пальм, навіть китаєць, що мирно полоскав білизну, — все здавалося переконливим. І, крім того, було ясно, що Ігнатій Руф не відступиться од діла і піде на нього навіть один.

Промисловці увійшли в порожній барак і довго радились. Ігнатій Руф у цей час сидів на пеньку і кидав у озеро камінці. Коли компаньйони вернулися до нього з барака, витираючи хусточками черепи і потилиці, він дико глянув на їх багрові обличчя, величезна щелепа його одвисла.

— Ми йдемо з вами до кінця, — сказали вони, — ми вирішили підписати договір.

II

Люди, яким платять гроші за те, щоб вони сунули ніс туди, куди їх не просять, — репортери американських газет, — рознюхали про плавання “Фламінго”, про законтрактовані Ігнатієм Руфом пароплави, про роботи на острові і почали запускати сенсації.

Усі ці газетні замітки крутилися навколо прецікавої таємниці — трьох довгих ящиків, навантажених на “Фламінго”. “Таємниця трьох ящиків”. “Таємничі ящики Ігнатія Руфа”. “В найближчу п’ятницю наша газета відповість на питання, що хвилює весь світ: що було в ящиках на “Фламінго”. Собачі носи журналістів натрапили на вірний слід: вміст ящиків уявлявся ключем до розгадки грандіозних і незрозумілих робіт, розпочатих на острові Руфа.

Матрос із команди “Фламінго” розповів репортерам, що в день прибуття яхти на острів ящики з неї вивантажили і на ослах повезли в гори, куди вирушили також Ігнатій Руф і його гості. Але ось що було дивним: у горах джентльмени пробули всю ніч, а вдень повернулися на яхту, виспались, а на другу ніч і на третю знову виїздили на ослах у бік погаслого кратера.

Поганенька газетка, якій нічого було втрачати, випустила екстренний номер:

“Таємницю розкрито. В ящиках Руфа були упаковані три страхітливо спотворені трупи танцівниць із Ньюйоркського Мюзик-Хол-Хаус”.

Ураган статей, телеграм, заміток понісся по американській пресі. В редакціях фотографували місцевих дактилографісток і друкували їхні портрети під виглядом жертв таємничого злочину.

Інша газетка, що також нічого не втрачала, рішуче виступила проти версії про танцівниць. Вона опублікувала знімок трупів трьох агентів Комінтерну, закатованих і вбитих членами Ку-Клукс-Клану. Три євреї, що зазнали аварії на житейському океані, дозволили зняти себе для цієї мети в ящиках з-під канадських яєць.

Кіносиндикат спішно підновив стару італійську стрічку з побуту кривавої Каморри. Чарлі Чаплін, під тиском злободенності, виступив у дуже кумедній картині “Чаплі боїться довгих ящиків”. Наприкінці “тижня з приводу ящиків Руфа” відбулися грандіозні мітинги. У Філадельфії лінчували двох негрів.

Але Ігнатій Руф повернувся на материк і не був арештований. У всіх газетах з’явилися його портрети і коротка біографія. Нісенітниця про трупи була остаточно спростована. В ящиках лежали всього-на-всього астрономічні інструменти. “Ігнатій Руф, — повідомлялось, — захоплюється останнім часом астрономією і будує на острові Небесну лабораторію”.

Так чиясь досвідчена рука привела в порядок газетний галас і спрямувала його в певне русло. Збудженню в країні не давали улягтися. Ім’я Ігнатія Руфа знову почало обростати таємницею. Писали про стодвадцятидюймовий гігантський рефрактор, установлений в горах на острові Руфа. Повідомлялося про надзвичайну силу і чутливість астрономічних приладів.

Усе це цікавило тільки обивателів. Біржа і фінансові кола залишалися спокійними. При всій обережності не можна було знайти бодай найменшого зв’язку між астрономією і економікою. Хоча люди, які близько знали Руфа, дивувалися, з якого це чуда людина, що цікавилася тільки нафтою і хімічною промисловістю, почала раптом нишпорити очима по небу, де вже, напевне, не знайдеш жодного цента?

Так минуло щось із півроку. Ігнатій Руф, нарешті, завдав підготовленій громадській думці першого удару.