Привид іде по землі - Бердник Олесь Павлович - Страница 13

Будинок із зеленою зіркою

Фортуна була прихильною до Алессандро. Вона ніби жаліла його за нелюдські страждання, перенесені в тюрмі. Втікши з пащі могили, Лосс уже не мав майже ніяких особливих пригод. Кілька днів він переховувався в ущелині Кантабрійських гір. Вночі втікач навідувався до халуп, побудованих пастухами на плоскогір’ях. Там часто можна було знайти сухарі, сир, в’ялене м’ясо.

Потім Лоссу пощастило знайти в одній із халуп старе вбрання чабана. Переодягнувшись, Алессандро попрямував гірськими стежинами до моря. Він не боявся агентів. Тепер, у такому вигляді, його не впізнала б навіть Катрен.

За кілька днів Лосс добрався до Більбао й під вигаданим прізвищем поступив на вантажне судно кочегаром. Він запросив мізерну ціну, й хазяїн з радістю прийняв його, не дивлячись на те, що робочих рук вистачало. Судно йшло в Барселону. Що знаходилось у трюмах, Лосс не знав та й не цікавився. Він був твердо впевнений, що тут, біля топки машини, його й чорт із свічкою не знайде.

Минуло кілька тижнів. Судно прибуло в Барселону. Лосс зміцнів, набрався сили. Але він вирішив схитрувати. Прикинувшись хворим, Алессандро штучно підняв собі температуру, як це часто робили каторжани в таборі Вальнера-П’єха. Хазяїн злякався. Він панічно боявся епідемій.

Лосса списали на берег у портову лікарню. Там його тримали тільки одну ніч, бо наступного ранку виявилось, що він здоровий, як бик. Так сказав фельдшер, який оглянув “хворого”.

Алессандро тільки цього й треба було. Він, вийшовши з лікарні, купив собі недорогий темно-сірий костюм і ввечері сів на поїзд Барселона — Мадрид.

Додому їхати не можна було. Ні в якому разі. Лосс знав, що там вартують агенти поліції. Вихід залишався один. Скористатися адресою, яку йому дав у тюрмі Моріс Потр. Катрен зачекає. Прийде час — і він зв’яжеться з нею.

Алессандро легко знайшов будинок із зеленою зіркою. Приємний м’який вогник було видно здалека. Втікачеві раптом здалося, що він стоїть на розпутті, шукаючи вірної дороги в майбутнє. А цей зелений вогник запрошує знедолених до себе, вказує правильний шлях, обіцяє підтримку і радість життя. Треба йти. В серці зростала впевненість, що день вступу в цей будинок буде поворотним днем у житті…

Лоссу відкрив незнайомий чоловік із сивою шевелюрою і пронизливими чорними очима. Він критично оглянув постать Алессандро, жестом запросив його до вітальні.

— Чим зобов’язаний? — коротко запитав він.

Лосс завагався. А що, як він не туди попав? Може, це не той будинок і не слід тут говорити про Моріса?! Як бути?

— Я чув, що вам потрібен помічник, — навмання сказав Алессандро, щоб виграти час.

— Гм… Звідки ви взнали? Мені дійсно не завадило б мати помічника. Але освіченого. У вас яка освіта?

Лосс якось вільніше зітхнув. Його навмання випущена стріла попала в ціль.

— Я залишив передостанній курс університету, — сказав він. — Факультет фізики.

— Он як. Це мені підходить… Чому не закінчили?

— Дружина… Дитя… Ну й інші обставини.

— Хто за вас може поручитися? Де ви працювали?

Лосс не знав, що відповісти. Він глибоко вдихнув повітря і випалив:

— Моріс Потр… може за мене поручитися.

Господар будинку здригнувся, гостро поглянув на Лосса.

— Потр? Звідки ви знаєте Потра?

“Він вважає мене за провокатора”, — подумав Алессандро і вже зовсім рішуче промовив:

— Він сам дав мені цю адресу.

— Зачекайте… зачекайте… Ви Лосс? Із тюрми?

— Так, — підтвердив Алессандро, зрозумівши, що він потрапив куди слід.

— Вам пощастило втекти?

— Так… За планом Моріса. Це було жахливо…

— Потім, потім, — заметушився господар. — Зараз я покличу Потра. Роздягайтесь.

Зустріч двох колишніх в’язнів була радісною і бурхливою. До півночі Лосс розповідав про свої страшні поневіряння. Другого ранку вирішили, що Лосс працюватиме в лабораторії професора Тенка (так звали господаря будинку), але поки що з дружиною бачитися не буде. Зв’язок із нею можна встановити через вірних людей.

Алессандро дуже сподобалося в професора. Робота була нескладною, в бібліотеці вчений зібрав тисячі книг, які могли відкрити перед колишнім каторжанином прекрасний світ мрії, науки, великих трагедій і подвигів. Лосс поки що не думав про майбутнє. Воно було безформним і туманним. Від нього вимагали тільки одного — сумлінної праці в лабораторії, виготовлення різних розчинів за формулами.

Прощання Моріса

Минуло кілька тижнів. Лосс освоївся на новому місці. Потр показував йому, що треба робити і як. Він же розповів Алессандро про Тенка.

Вчений давно відійшов від роботи в офіційних інститутах. Його ще замолоду вважали небезпечним за ліві погляди в соціології, філософії, політиці. Тому він скрізь натикався на приховану ворожнечу. Це породжувало безліч непорозумінь і суперечок, заважало нормальній науковій роботі. І, нарешті, коли ім’я Тенка стало відомим науковим колам світу, він рішуче порвав із національною академією, зачинився в своєму котеджі й так працював два десятки років.

— Над чим же він працює? — обережно запитав Лосс. Потр зам’явся, розвів руками.

— Ви про все дізнаєтесь від нього. Я не маю права цього говорити.

Ніби блискавка осяяла мозок Лосса. Він схопив Потра за руку.

— Може, те, що ви мені розповідали?

— Може.

— Значить, ви втекли з тюрми саме так?

Француз ствердно кивнув головою.

— Але тихо… Ні слова. Замкніть вуста на замок. Тенк не любить язикатих.

Лосс був вражений. Значить, мрія Потра не безпідставна. Це питання вирішує видатний учений. А якщо працює він, то, напевне, і в інших країнах над тією ж проблемою б’ється пристрасна думка вчених.

А втім, чи не жартує Моріс знову? Ось як лукаво блищать його очі. Він завжди сміється…

Того дня Лоссу не вдалося продовжити розмову з французом. І в наступні дні також. Трапилося щось неприємне, непередбачене. Алессандро відчував, що між Потром і професором пробігла чорна кішка. Часто з кабінету долітали уривки гострих розмов. І ось настав вирішальний день.

Лоссу вдалося підслухати розмову двох учених. Двері були напіввідчинені, й Алессандро ясно чув майже кожне слово.

М’який спокійний голос Моріса тихо, але впевнено переконував:

— Ви переносите свої враження на весь світ, професоре. Це невірно. І хочете, щоб я відмовився від своїх поглядів заради ваших нігілістичних переконань. Треба не ждати, доки світ стане кращим, чистішим, а допомагати перебудовувати його.

— Набудували! — голосно відповів професор. — Я досить надивився на таке будування. Не потрібно повторювати таких жахливих трагедій! Вони ні до чого не приведуть!

— Ви глибоко помиляєтесь, професоре. Ніщо не пропадає даремно. Навіть за законами фізики…

— Досить, Морісе! Я не вірю нікому. Я вірю тільки в майбутнє, яке прийде не з хаосу соціальних переворотів, а закономірно, як настає схід сонця… А тепер моє діло — праця, творча праця на користь грядущих поколінь. І я кличу вас із собою.

— А моя справа, справа моїх товаришів? — тихо запитав Потр.

— Не знаю. Я не бачу ваших справ. Якби ви розбили кайдани тиранії, звільнили людину для творчої, тільки творчої праці, то я б віддав вам душу й тіло. А поки що — слова, слова. Я вимагаю, щоб ви кинули вашу політику. Я не хочу зайвих турбот… Хай інші займаються політикою, а не ви…

— Не можу, професоре…

— Я теж не можу.

— Значить, попрощаємось, — твердо сказав Моріс. — На мене чекають друзі.

Якусь хвилину професор мовчав. Потім Лосс чув, як він важко зітхнув.

— Прощайте, друже… Я сподіваюсь, що скоро завершу роботу. В одному покладіться на мене — якщо я захворію або буду вмирати — розрахунки й формули передам вам. З умовою, що ви використаєте винахід тільки на благо… Не треба запевняти, я й так вірю вам. Запам’ятайте тільки одне — я не хочу, щоб моє ім’я проклинали, як проклинають імена творців атомних бомб…