Глибинний шлях - Трублаини Николай Петрович - Страница 40

— Ми знаємо, — говорив полковник, — що цьому будівництву з боку певних кіл за кордоном приділяється велика увага. Дозвольте процитувати вам один з документів, що потрапив до нас після арешту однієї групи агентів чужоземної розвідки… “Ми стежимо, — говориться в цьому документі, — за будівництвом з того моменту, коли ідея великої підземної залізниці тільки з’явилася. Такий шлях неодмінно піднесе економіку цієї країни на значно вищий рівень, бо він зблизить східну й західну частини Радянського Союзу. Але головне для нас — це його стратегічне значення: він дасть можливість з надзвичайною швидкістю підвозити війська та військове спорядження на Далекий Схід або на західні кордони. Союзу. Тому той, хто зростання і зміцнення комуністичної держави вважає за небезпеку, повинен прискорити темпи своїх воєнних готувань. Треба, щоб війна почалась і закінчилась раніш, ніж Глибинний шлях стане до ладу”.

Ще кількома прикладами Файзулов підтвердив наміри держав, де владу захопили реакційні кола; якомога швидше напасти на Радянський Союз з допомогою двох величезних армій, що з них одна діятиме на сході, а друга — на заході. Для оборони проти такого нападу Глибинний шлях матиме першорядне значення. Тому Файзулов від імені Генерального штабу просив членів Ради продумати можливість прискореного завершення будівництва. Герметизації він у своїй промові не торкався.

Мені було ясно, що більшість членів Ради дістали тепер ще низку аргументів проти ідеї Макаренка.

Після Файзулова слово забрав професор Лоріс. Незважаючи на свою огрядність, він легко скочив на трибуну й ніби злився з нею. Видно було, що це-майстер словесного бою.

— Мушу заявити, — почав він, — що доповідь, яку я тут прослухав, здивувала мене й обурила, так само як дивують мене й обурюють вже значний час поведінка й технічні тенденції інженера Макаренка. Я говоритиму тут одверто…

Він зробив широкий жест, ніби відкинув од себе щось, а голос його забринів, мов дзвін, що б’є на сполох.

— Ні для кого не секрет, що останнім часом головний інспектор тунельних споруд перетворився на фактичного вершителя долі нашого будівництва і злого генія Глибинного шляху. Практичні працівники тунелю і ми, консультанти, бачимо, що шановний начальник будівництва не зміг, на жаль, зайняти твердої позиції щодо інженера Макаренка та його… скажімо, дивних проектів. Лінія на цілковиту герметизацію тунелю ведеться вже давно. Ми відчули це замалим не рік тому, коли в системі будівництва раптом запанував так званий макаренківський метод… Що таке герметизація тунелю? З усією відповідальністю я заявляю, що це — химера інженера Макаренка. І коштуватиме вона колосальних грошей, витрати сили-силенної енергії й часу. Ми були б дуже раді бачити тунель, обличкований мармуром найніжніших відтінків. Але для нас це зараз неможливо і непотрібно! Так, герметизація тунелю непотрібна! Гази — це фантазія! Я не вірю, щоб гази проникали до нашого тунелю в такій великій кількості, щоб це було небезпечно. Та навіть якщо це й станеться, то хіба це буде страшно в тунелі, де зовсім не буде застою повітря? Гази ту ж мить будуть винесені на поверхню… навіть без тієї потужної вентиляції, на яку нам пропонують згодитися… Так, вентиляція в таких страшний розмірах Глибинному шляху непотрібна! Вентиляції потребують лише підземні вокзали, та й то не в такій мірі, як це пропонує інженер Макаренко.

Лоріс говорив довго. Він наводив численні приклади з практики будівництва різних тунелів, знайомив присутніх із своїми обчисленнями, прямо протилежними обчисленням Макаренка. Атакував останнього по всіх лініях, а з ним і академіка Саклатвалу, хоча щодо академіка виявляв певну чемність. Закінчив же вимогою відкинути геть ідею герметизації і усунути Макаренка з будівництва.

Кілька неголосних схвальних вигуків пронеслось над залою, коли Лоріс пішов на своє місце. Я сподівався навіть на оплески, але члени Ради поки що стримували себе.

Далі слово дістав професор Кучин.

Коли він ішов до трибуни, я озирнувся й побачив, що мій сусіда, Кротов, пише до президії записку з проханням дати слово і йому.

Кучин відкашлявся, витер хустинкою чоло і заявив, що не може погодитися цілком з попереднім промовцем.

— І все ж таки в словах шановного Григорія Борисовича, — він легко вклонився в бік Лоріса, — звичайно, є чимала частка правди. Для всіх, хто більш чи менш обізнаний на тунелебудівництві, ясно, що ніякої потреби герметизувати тунель не існує. Та й справді, це зайва, дуже дорога й нічим не виправдана річ. Сам собою тунель такого типу, як наш Глибинний шлях, є майже цілком герметичний і без спеціального обладнання, яке тут пропонують.

Рожевощокий професор не вживав гострих слів, не називав ні начальника будівництва, ні головного інспектора тунельних робіт. Він обережно, наче побоюючись образити опонента, дискутував з деякими положеннями в доповіді Макаренка, висловив сумнів з приводу дріб’язковості деяких зауважень Лоріса і, розвиваючи думку про необхідність відмовитися від герметичності, не стільки засуджував, як умовляв авторів цієї ідеї.

— Ми знаємо, що молоді люди, навіть талановиті інженери, можливо саме тому, що вони талановиті, підпадають фантастичним захопленням, не враховують попередньої практики, життєвого досвіду, технічних можливостей та економічної доцільності. Такій людині треба допомогти, це обов’язок його досвідчених колег. І, усвідомивши свою помилку, виправляючи її, молодий інженер стає цінним спеціалістом.

Всім було зрозуміло, що промовець мав на увазі Макаренка, натякаючи йому на необхідність визнати свої помилки, відмовитися від герметичності тунелю і тим самим не позбавляти себе можливості працювати далі на будівництві Глибинного шляху.

— Іноді, — говорив Кучин, — молодечий запал робить чудеса, ентузіаст захоплює оточуючих його і вселяє віру в нездійсненні проекти. Такий запал — прекрасна річ. Тільки треба допомогти тим, хто перебуває під його гіпнозом, позбутися хвилинного засліплення і розвіяти невірні уявлення ентузіаста, переключити його запал на реальну творчу роботу.

Тепер професор мав на увазі Саклатвалу. Начальник будівництва, відкинувшись у крісло, спокійно слухав ці закиди, погладжуючи свою розкішну бороду. Винятковий спокій зберігав і Макаренко під час промови цього й попереднього промовця. Уважно слухаючи, він іноді щось нотував у блокноті, позираючи то на оратора, то на когось з членів Ради.

Висновки Кучина були не такі рішучі, як його попередника. Він теж відкидав ідею герметичного шляху, але пропонував добре подумати над окремими деталями, які постають разом з планом герметизації. Вимоги про усунення Макаренка від роботи Кучин не підтримував.

Зійшов він з трибуни під напівіронічні погляди присутніх.

— Слово надається інженерові Опоку, — сказав Саклатвала.

По залі пройшов рух. Люди випростовувалися в кріслах, напружувалися, очевидно ждучи чогось особливого.

Опок почав свій виступ з теоретичного розгляду системи шахтного будівництва. Високо оцінив темпи пробивання шахт на Глибинному шляху, вніс цілий ряд важливих вказівок і нарешті підійшов до головного — до ідеї герметизації тунелю. Він піддав нищівній критиці всі аргументи Макаренка на захист герметизації.

— Основний порок цієї ідеї в тому, що, погодившись на герметизацію, ми виснажуємо наше народне господарство величезними зайвими витратами і затримуємо, гальмуємо відкриття тунелю майже на рік. Ви знаєте з виступу представника Генерального штабу, чим це загрожує. Над нами нависла величезна небезпека. Щоб ліквідувати її, щоб у ближчому майбутньому зберегти життя сотням тисяч, а може, й мільйонам людей, щоб подолати ворога, який готується до нападу на нас, треба негайно закінчувати будівництво тунелю.

— Товариші, — звернувся Опок до сесії, намагаючись говорити тихше і тим самим підкреслюючи свої слова, — я знаю інженера Макаренка не перший рік. Мені доводилося спостерігати його на практичній роботі і знайомитися з кількома його проектами, зокрема першим проектом після закінчення інституту. З цілковитою відповідальністю заявляю, що це один з найталановитіших інженерів нашого часу, один з найдосвідченіших серед молодих інженерів, людина виняткових здібностей і сильного характеру. Його слабе місце — нехтування деталями. Але тут йому на допомогу завжди приходять численні конструктори. Чому ж Макаренко висунув свій проект герметизації і так гаряче його обстоює? Це не деталь, в якій він може помилитися і, не знайшовши правильного розв’язання, звернутися по допомогу до конструктора, щоб не гаяти часу. Це не помилка внаслідок юнацького фантазування або захоплення, як тут дехто хоче пояснити. Ні, я певен, що інженер Макаренко розуміє неприйнятність ідеї герметизації Глибинного шляху і все ж уперто настоює на своєму. В чому ж справа? Товариші! Талант, винятковий хист окремої людини в якійсь галузі техніки, мистецтва не завжди служать на користь людству. Я певен, що в даному разі, незважаючи на хист чи талант інженера Макаренка, ми можемо говорити про злочин. Це так для всіх ясно, що не варт іще щось додавати до сказаного мною.