З далеких планет - Бердник Олесь Павлович - Страница 3

Капітан обурено відсахнувся. Його тіло вкрили руді плями огиди і гніву, що відразу ж таки, наче по команді, забарвили тіла Номера Три і Номера Чотири, як і всіх розвідників.

— Я не знаходжу слів, Номер Три! — вигукнув Капітан. — Це жахливо! Живитися такими чарівними створіннями замість того, щоб дбайливо розводити їх і насолоджуватися грою барв і спритними рухами! Ні, ні, ці люди не гідні того, щоб поводитися з ними, наче з розумними істотами!.. О, це вже більш розвинена тварина… — Він з цікавістю придивився до нового зразка. — Довгі лапи з пазурами… в міру довга й густа шерсть… витягнена морда й міцні зуби… Що це? Схоже на хижака, чи не так? І коли той хижак полює на людей, тоді я вважатиму, що він має цілковиту рацію, ось що!

— Знову прошу пробачення, Капітане, — відповів начальник розвідки, — бо в шлунку цього звіра просвічуються шматки такої ж риби, якою живилися люди. Вони давали йому риб, як це не огидно! — Він знову поморщився, вже бачачи, як скривилися складки під круглими очима Капітана. Такі ж зморшки огиди й презирства пробігли по обличчях розвідників.

— Так, на цій планеті мені геть усе здається жахливим, — погодився Капітан. — Цілковита відсутність моральних норм! Але що ж це за істота?

Номер Три дозволив собі трохи потиснути плечима, що невпевнено висунулися з його тіла. Він запитливо поглянув на одного з розвідників. Той, підбадьорений його поглядом, відповів:

— Ця тварина перебувала поблизу від людей, що були на березі, Капітане. І вона різко й уривчасто кричала, доки я не вжив заходів. Вона навіть намагалася кусатися, хоч спочатку її ніхто й не чіпав. Дуже злий звір, — закінчив він.

— Таким чином, наслідки експедиції свідчать зовсім не на користь людей, — задумливо сказав Капітан. — Рівень їх розвитку гранично низький.

Він змовк, наче обмірковуючи наказ. Номер Третій і Номер Четвертий, як і розвідники, благоговійно стежили за ним, побоюючися порушити якимсь необміркованим рухом хід думок верховного начальника.

— Наказую, — сказав нарешті Капітан. — Наказую вам, Номер Три, негайно відрядити розвідників по зразки людей. Найпростіше взяти їх там-таки, на березі річки. Все це зробити дуже чітко, без найменших ускладнень. Обов’язково простежте, чи немає в цих людей яких-небудь пристроїв, якими вони могли б скористатися, щоб подати тривожні сигнали іншим. І якщо такі спроби будуть, покладіть їм край. Зрозуміло?

— Так точно, Капітане, — відповів Номер Три.

— Що ж до вас, Номер Чотири, то ви мусите приготувати лабораторії для негайного створення копій. Коли зразки людей будуть у надлому розпорядженні, ви надішлете десяток-другий копій для ознайомлення з іншими людьми і найповнішого збирання інформації про них. Досить буде одержати інформацію у першому ж таки спільному селищі людей. Але зробити все це треба не пізніше ранку. Ми не будемо гаяти часу. Вам усе зрозуміло, Номер Чотири? Гаразд, можете діяти!

4

Двоє людей у купальних трусах лежало на підлозі великої каюти міжпланетного корабля. Вони були нерухомі. Капітан оглядав їх, обмінюючись уривчастими фразами з офіцерами. Він був явно збуджений: готувалась вирішальна операція. Природно, були збуджені й обидва офіцери.

— Без особливого опору? — запитував Капітан. — Ускладнень не було?

— Першого захопили вві сні, Капітане, — відповів Номер Третій. — А другий намагався боротися. Але, зрозуміло, його доля була вирішена наперед. На жаль, довелося вжити відповідних заходів, щоб він не галасував. Чи не бажаєте ознайомитися з тими речами, що їх розвідники знайшли біля тих людей?

— Так, так, давайте, Номер Три! — жваво відгукнувся Капітан.

— Ось вони, прошу вас.

Це була коробочка з невеличкими паперовими трубочками, наповненими до половини висушеною подрібненою травою. Потім ще одна, менша коробочка з тонкими дерев’яними брусочками, кінці яких були заплямовані твердою коричневою фарбою.

— Навіщо все це їм? — здивувався Капітан. — Для якої це мети?

— Біля вогнища у безладді лежали такі ж самі паперові трубочки, але вже наполовину обгорілі. Згоріли саме ті частини, що були наповнені травою, — сказав начальник розвідки

— Не знаю, не знаю… дивні у них звичаї, у цих людей… Ще що? — поцікавився Капітан.

На підлозі лежали ще довгі лозини з обгорнутими навколо них пружними нитками, на кінці яких виднілися металічні гачки і вкриті червоним шматочки дерева. Поруч — кругла металічна посудина з довгим носиком і кришкою; в ній була вода.

— Складні для розуміння речі, — сказав після роздуму Капітан. — Так чи інакше все це дуже примітивно і не свідчить про високий рівень розвитку людей. А загальний вигляд зразків?

— Оголені, як і у нас, тіла, вкриті лише зшитими у вигляді циліндрів шматками легкої тканини, — доповів Номер Третій. — Міцно виявлені кінцівки типу рук і ніг. Але все це цілком однакове. Робити копії буде дуже легко.

— Гаразд, — погодився Капітан. — Номер Чотири, мені здається, що для прискорення можна взяти лише одного з них: особливої різниці я не бачу. Та її і взагалі не може бути в таких простих зразках. Якісь дикуни! Приготуйте штук п’ятнадцять копій і надсилайте їх групами по двоє. До діла, Номер Чотири!

— Так точно, Капітане.

— І не забудьте одягти на кожного з розвідників так само зшиті шматки тканини. Ми мусимо дотримуватися схожості в наших копіях.

— Так точно, Капітане, — знову відповів начальник інформації.

Розвідники винесли тіло одного з захоплених людей до другої каюти. Тут за командою Номера Четвертого вони почали готуватися до операції. Напружено й уважно вдивлялися в нерухому людину, поступово набуваючи її форми. Їхні краплиноподібні тіла стали вищими і вужчими, біля голови намітилася шия, витягнулися руки й ноги. Грубий зліпок людини ставав дедалі більш схожий з своїм прототипом. Намітилися риси обличчя, спочатку загальні, а потім індивідуальні, що точно повторювали оригінал.

Начальник інформації стежив за працею розвідників, не кажучи ані слова. Та це навіть було б зайве, бо він не мав жодного сумніву щодо наслідків підготовки. Спочатку ще можна було помітити деякі відхилення від форми, але потім чотирнадцять розвідників вже рішуче нічим не відрізнялися від людини, що лежала перед ними. Здавалося, що коли б вона могла подивитися на них, то побачила б чотирнадцятикратну цілковиту свою подобу, наче відбиту в безлічі дзеркал.

З майстерень принесли копії купальних трусів, також цілком однакові. Начальник інформації задоволено відкашлявся. Він дав останні вказівки:

— Увага! Зараз ви вирушите в експедицію. Ви будете просуватися до селища людей по двоє, з інтервалами у п’ять-шість хвилин. Таким чином, ви увіллєтеся до селища, не привертаючи до себе ніякої уваги, і змішаєтеся з іншими людьми. Ваше завдання: зібрати всю можливу інформацію про побут цих істот, яких, очевидно, потім доведеться знищити, якщо вони будуть опиратися вам. Розмовляти з людьми ви, звичайно, не зможете, бо не знаєте їхньої мови. Ви мусите покладатися тільки на вміння тонко й правильно поводитися, як і належить високоорганізованим істотам нашої планети, розумовий і культурний рівень яких незмірно вищий від так званих людей. І запам’ятайте ще: будь-яке ускладнення, суперечка з людьми може привести до провалу цілої експедиції, бо в разі поранення чи смерті когось з вас — ви це добре знаєте! — розвідник, як і кожен інший Молюск, набуває свого звичного, первісного вигляду. Не забувайте про це — і вперед, хоробрі Великі Молюски!

Розвідники, відсалютувавши, по двоє виходили з корабля. Начальник інформації провів їх поглядом і повернувся до Капітана. Він доповів:

— Експедиція розвідників-копій вирушила, Капітане.

— Гаразд, — відповів той, — Накажіть викинути оригінал з корабля, як і всі інші зразки. Потреби в ньому вже не буде. Ввімкніть індикатор!

Це був широкий екран, на якому слабо світилося мініатюрне зображення навколишнього пейзажу, прийняте ззовні. Видно було, як повільно пересувалися яскраво-червоні цятки, попарно, одна за одною. Це були розвідники, що вирушили в свою експедицію.