Весна-красна - Вишня Остап - Страница 25

Колгосп «Зоря» має непогане приміщення для приїжджих.

За два-три дні ще приїхала солідна людина:

— Уповноважений «Райзаготскот»!

— Прошу, — запросив голова.

Якось так сталося, що того часу «Зорі» дуже поталанило на уповноважених.

Поз'їздилися:

Уповноважений «Райкоопяйце».

Уповноважений «Райвовна».

Уповноважений «Райриба».

Уповноважений «Райраки».

Уповноважений «Райграблі».

Уповноважений «Райґудзик».

Щоб недовго писати, скажемо, що приїхало туди щось із п'ятнадцять солідних уповноважених.

Приїхали ще один агент страховки, другий — перестраховки і т. д.

Голова колгоспу «Зоря» зустрів усіх гостинно, ласкаво й привітно:

— Дуже прошу, товариші! Розташовуйтесь!

Тьотя Уля будинком для приїжджих завідувала і обіди їм варила. Борщ такий, що навіть уповноважені з хронічним колітом казали: «Дивись! Дома я самий легенький суп їм, — і пече, а тут три миски борщу, не поспішаючи, викушаєш, — і нічого. Перші дві години трохи важко дихати, а не пече зовсім».

Почали уповноважені в колгоспі жити та поживати.

А колгосп «Зоря», — ми це підкреслюємо, — був колгосп хороший, справний, всі роботи виконував вчасно, мав досвідченого агронома, свого зоотехніка — комсомолку, колгоспом виховану і вивчену. Народ у колгоспі був дружний, роботящий, прекрасно міг сполучати державні інтереси з особистими, — радянський, одне слово, народ…

Прийшов уповноважений до жниварки.

— Ну, як тут у вас? — питає.

Оксанка, в'язальниця, йому:

— Увечері, товаришу, розповімо все. Тепер кожна хвилина дорога, б'ємо рекорд в'язання снопів.

Почалася молотьба. І на молотьбі уповноваженому кажуть:

— У нас погодинний графік! Усе розраховано. Не заважайте, дорогий товаришу!

Інші всі уповноважені ходять, а їм:

— Яйця — виконано! Молоко — виконано! М'ясо — здаємо в рахунок плану наступного року.

Жилося уповноваженим продуктивно.

Вранці повстають, підуть до ставка, скупаються, прийдуть, поснідають, полежать у садку, потім походять, потім знову полежать у садку, перед обідом підуть скупаються, пообідають, після обіду полежать у садку, потім пройдуться, знову полежать, потім пополуднують. Як сонце спадати почне, підуть у поле пройдуться, перед вечерею скупаються, потім повечеряють, після вечері посилають у район телефонограми:

— Заготовлено 102 проценти, але ми на досягнутому не зупиняємося…

Увечері перед сном збираються в садку, під дубом, сидять, одпочивають, потім лягають спати.

Уповноважений «Райраків» знав напам'ять «Графа Монте-Крісто». Вечорів з двадцять пішло на «Монте-Крісто» — уповноважений розповідав, а всі слухали.

Уповноважений «Райвовни» сказав, що він знає напам'ять «Анну Кареніну», але коли «Монте-Крісто» скінчили і взялися за «Анну Кареніну», виявилося, що «Райвовна» її не тільки не знає, а плутає з «Нарисами бурси» Помяловського.

Засумували уповноважені.

Якось одного дня ввечері, після трудів праведних, сиділи уповноважені під дубом. Сиділи, сумували. Мовчали.

І от уповноважений «Райгудзик», глибоко зітхнувши, потихеньку почав:

Підхопив «Райриба», за ним ще хтось, а потім вступили всі.

Виявилося, що всі уповноважені мають чудові голоси — баси, тенори й баритони.

Вони так проспівали «Зоре моя, вечірняя», що тьотя Уля, мивши посуд, впустила миску, а ланкова Галинка вскочила до клубу та:

— Дівчатонька! Голубоньки! До нас Григорій Гурович Верьовка приїхав! З чоловічим хором!

Виявилося, що то не чоловічий хор із народного хору, а уповноважені так співають.

Почин — дорожчий за гроші…

Щодня співали уповноважені. «Райгудзик», виявилося, був колись диригентом у клубі.

І що ви гадаєте?

Восени на обласній олімпіаді художньої самодіяльності першу премію дістав «Хор районних уповноважених у колгоспі «Зоря».

Мудрий колгоспник, прослухавши все це, лукаво заявив:

— А що ви гадаєте? Виходить, що й уповноважені в колгоспі, де все виконується вчасно й сумлінно, можуть дати неабияку користь!

Мудрий колгоспник говорив, а в його чудесних глибоких очах ніби якісь такі веселі чортенята стрибали.

Проліски

Ольга Іванівна Пролісок лежала на канапі й читала газету.

Олег Петрович Пролісок сидів біля столу й лагодив спінінга.

Проліски — Ольга Іванівна та Олег Петрович — були жінка й чоловік, хороше таке радянське подружжя.

Жили Проліски між собою дружньо, одне одного любили, сварилися, — ні, не сварилися, а сперечалися коли-не-коли, та й то тільки тоді, коли до цього була якась дуже важлива, та до того ще й принципова, причина.

Були вони молоді, повні сили та енергії, працювали радісно та творчо, — і життьова перед ними дорога слалася широка та ясна.

Звали вони одне одного Олею — Ольга Іванівна говорила про свого чоловіка: «Мій Оля», а Олег Петрович про дружину так само говорив: «Моя Оля».

Друзі їхні про них запитували, усміхаючись:

— Як там наші Олі, не чули?

І було в їхній кватирі далеко більше радості, ніж смутку, і значно більше веселих пісень, ніж зітхань.

Ольга Іванівна, продивившись газету, якось так аж ніби з серцем одкинула її набік:

— Ет! Цікаво мені дуже! Подумаєш!

— Що таке, Олю? Що ти там такого вичитала? — запитав Олег Петрович.

— І що наші газети собі думають? — сердито кинула Ольга Іванівна.

— А що, по-твоєму, вони повинні думати? — усміхнувся Олег Петрович.

— Почитай сам! Склад фінляндського уряду надрукували, для його місце знайшлося, а складу Київської футбольної команди ще й досі нема! А вже квітень! Інтересно мені дуже, чи в них там за прем'єра Кекконен, чи Крекконен і чи два в них міністри внутрішніх справ, чи двадцять два. А хто капітан футбольної команди, я й досі не знаю! А хто за воротаря, чи Зубрицький, чи хтось інший, — я й досі не знаю! І чому я повинна мучитись та ворожити, чи перевели Юста до основного складу, чи залишили в дублі? Чи залишився Пономарьов у складі команди, чи не залишився? А вони мені про Кекконена.

Олег Петрович весело засміявся:

— Олю, голубочко! Та не всі ж радянські громадяни футбольні болільники! Може ж, єсть і такі, хто й міжнародною політикою цікавиться?

— Нема таких! — аж підскочила Ольга Іванівна.

— Олю! Що ти?! — і собі аж підскочив Олег Петрович. — Це вже ти занадто!

— Ні, — схаменулась Ольга Іванівна. — Я хотіла сказати, що «кожному овощу — свій час»; взимку, розуміється, можна й про Фінляндію прочитати, а коли за якихось кілька днів початок футболу, газети повинні вчасно інформувати читачів про найпекучіші справи нашого внутрішнього життя, щоб народ не нервувався, та й взагалі міжнародні події могли б почекати до кінця футбольного сезону.

— Ти, може, Олю, ще й таке скажеш, шоб і про весняну сівбу не писати, а тільки…

Ольга Іванівна перебила чоловіка:

— А що ти гадаєш?! Що таке весняна сівба? Агротехніку виконав, вчасно посіяв, — от і врожай! Все ясно! Ніяких тобі ні пасовок, ні комбінацій! І ніколи ніякого гола! А футбол не те! Не зважиш зарані всього, не передбачиш різних комбінацій і… гол! Не переведеш Юста…

— Та що тобі той Юст? Юст, Юст… Юст іще молодий! Уже коли переводити, так Комана…

— А чому саме Комана?

— А чому саме Юста?

— Тому саме Юста, що Юст — Юст! У Юста такі пасовки… І такий удар…

— Який удар у Юста?

— А такий удар у Юста, що він як д-д-дасть, так аж сам увесь блондин, і кучерявий…

— А-а-а…

— І взагалі ти, Олег (коли Оля гнівалася, вона свого Олю звала Олегом)… завжди проти мене в футболі, а який ти, скажи, футболіст… У футбол спінінгом не грають… Я сказала Юст, значить, Юст, і не дратуй мене…