Самостійна дірка - Вишня Остап - Страница 12

Бандера на всіх подивився, похитав головою:

— Політики називаєтесь?! Державні мужі, а здогадатись кебети нема!

— У чім справа?

— Ех ви! Газети читаєте?

— Читаємо!

— Погано, виходить, читаєте! Читали про те, що американський президент Трумен дає Туреччині та Греції допомогу 400 мільйонів доларів?

— Читали!

— Так і тепер не здогадуєтесь? От тепер я й напишу Труменові, що ми, мовляв, турки, що опинилися в «переміщених» особах, щоб і про нас не забув… Я вже й паспорта дістав, що я не Бандера, а Бандер-паша! Розкумекали?

— Ой, голова! Ой, голова! — всі до нього.

— Та це ще й не все!

— А що ж інше?

— Та те іще! Тобі, Шмуляче, на грека треба перевернутись! Зараз же біжи на барахолку, діставай грецьку одіж та тоді за грецьким паспортом… Ти ж знаєш, де паспорти продаються.

— Знаю!

— Ти будеш тепер переміщеним греком на прізвище Шмулякопопуло… Розумієш?

— Розумію!..

— Я напишу Труменові, щоб не забув переміщених турків, а ти напишеш, щоб і переміщених греків не минув своєю милостю! О! А то хоч і тепер ми в переміщеннях ходимо, та що з того? Тільки на шмат ковбаси й вистачає! А то — спеціальна допомога! Це тобі не субсидія!

— А самостійна й ні від кого не залежна ненька наша Україна ж як? — несміливо промимрив Мельник.

— «Україна»! «Україна»! — гримнув Бандера. — Де гроші, там і самостійна Україна! Давав Гітлер — була гітлерівська самостійна Україна, дає Англія — англійська самостійна Україна. Так ви самі розумієте, що мало! Поробимось турками та греками, може, буде грошовитіша греко-турецька самостійна Україна! Розуміти треба!

— От голова! Ну, й голова! — гаркнули хором дірководи.

Тридцять срібних

(Історична розвідка)

Був колись, як ви знаєте, недоброї, бородатої пам'яті, професор Грушевський.

Він науковими своїми розвідками остаточно й переконливо довів, що ота мавпа, від якої, за Дарвіном, пішла людина, — так мавпа та була з українців.

І що ви гадаєте, і могло буть, бо при розкопках недалечко од річки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено дві волосини — одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина — з правого в тої мавпи вуха, а блакитна — з лівого.

Проти фактів не попреш.

— А що ж уже говорити про скіфів, половців, татар і т. д.? — гостро науково запитує професор Грушевський.

— Вони теж були українські!

У скіфської кам'яної баби, як тільки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецької — праника.

А на їхніх стойбищах знаходять силу черепків: то скіфсько-українські баби на базарах глечиками бились.

Щодо татар, то тут уже ніякісінького сумніву нема.

Чингис-хан — він так тільки писався, а насправді це був Чингисович-Ханенко, від якого ото й пішли київські магнати Ханенки.

Хан Батий — це Кіндрат Батийчук, що проживав на Батиєвій горі, а потім ото помандрував до татар, де й заханував…

І так аж до Київської Русі, коли вже навіть горобці, і ті цвірінькали по-українському.

Наука — вона наука.

І коли скажете тепер послідовникам Грушевського, що Київська Русь була праматір'ю й колискою трьох братніх народів і їхніх культур: російського, українського й білоруського, вони вам одразу:

— А дві волосини біля Ворскли — жовта й блакитна?

— А копистка й праник у скіфсько-половецьких бабів?!

— А черепки?!

— А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!

— А горобці?!

Отака їхня історія… Древня. Старовинна.

Грушевський з бородою, чи борода з Грушевським, заісторичились і в історії України новітніх часів…

Як тільки ото 1917 року зацентрорадилось, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, які остаточно відшліфували своє, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править їм у житті за сліпучий провідний маяк.

Кредо те (чи гасло) складається з двох, сказати б, частин:

1. Кому?

2. За скільки?

«Кому» — це в подальшій історії відомо.

«За скільки» — тут історичні дані остаточно не вияснені, бо не завжди можна зібрати документи. Один з послідовників Грушевського, з яким погодилися всі, розв'язав цю справу емпіричним способом, а саме:

— Іуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так. Скільки дадуть, але не дешевше тридцяти срібних!

І пішло.

Центральна рада, не відклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Україну німцям. Це, як ви знаєте, було 1918 року.

Німці Україну купили, а саму Центральну раду перепродали «гетьманові» Скоропадському.

Український народ замахнувся, і Скоропадський скоро впав.

Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорія, ота сама, що:

За нею із неї ж виткнувся Симон Петлюра…

Часу і в директорії з Петлюрою, чи в Петлюри з директорією було вже й дуже небагато, бо народ швидко підходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричі: перше — Пілсудському, друге — Антанті і третє — білогвардійському генералові Денікіну.

Хотіли продатися й білогвардійському генералові Врангелю, та не встигли, — Врангель уже був у Чорному морі, а директорія з Петлюрою, чи Петлюра з директорією вміли плавати тільки по сухому…

Вигнав народ з території директорію, і Денікіна вигнав, і Врангеля…

Одне слово, витурив і продавців і покупців…

Тоді вже на численних чужих територіях на розі столичних і не столичних улиць можна було бачити послідовників Грушевського, що вигукували:

— Україна! Продається Україна! Можна всю! Можна вроздріб! Дешево! Купіть, ваша екселенціє!

— Скільки хочете? — запитувала екселенція.

— Скільки дасте!

Перед Великою Вітчизняною війною у фашистсько-гестапівських інкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерівських гадюченят, що порозлазилися переважно на західних землях радянської України, засновуючи там свої «самостійні дірки».

Самі вони попродалися ще, що називається, «на корто», у запортках, і вже потім продавали, та й ще подекуди продають, український народ різним закордонцям.

Кому?

Спочатку фашистським гестапівцям.

Потім — англійцям.

Потім — американцям.

А чесний народ всього світу, коли побачить такого собі продавця, з огидою одвертається, кидаючи презирливо: — Іуда!

А продавець улесливо усміхається:

— Іуда, кажете! Хе-хе! Іуда тільки один раз продав! Далеко Іуді до нас! Хай умиється!