Колиска на орбіті - Азимов Айзек - Страница 6

— Все це легко подолати, адже вони можуть привезти запас їжі з собою, обладнати тут спеціальні станції-камери з розрідженим повітрям, сконструювати кораблі, пристосовані до високого гравітаційного потенціалу нашої планети.

— Слушно, та хіба все це так просто для молодої раси? У них не виникне потреби робити це. У Галактиці знайдеться мільйони планет, придатних для освоєння. їм не потрібно морочитися з нашою.

— Звідки ви знаєте? Чи це теж їхні слова?

— Переконався в усьому сам. Зрештою, я астроном.

— Хотів би почути ваші аргументи, поки ми отак ідемо.

— Так от, пане: довгий час наші астрономи поділяли планети на дві основні групи. Перша група — планети, розміщені далеко від ядра-зірки. Вони мають досить низьку температуру, що дозволяє втримувати водень, аміак, метан. За приклад правлять відомі планети-гіганти. Друга група-планети, розташовані так близько від ядра-зірки, що висока температура внеможливлює збереження водню. Вони менші за розміром і масою, порівняно з першою групою, бідніші на водень, але багатші на кисень. Ми знаємо цю групу планет, бо живемо на одній із них. Однак, наша сонячна система єдина, яку ми вивчили досконало, тому так беззастережно увірували в існування лише цих двох груп.

— Отже, якщо я вас правильно зрозумів, існує третя?

— Так. Але ще менша за розмірами, з дуже малою масою, зовсім бідна на водень порівняно з планетами нашої сонячної системи. Співвідношення воднево-аміакових і таких, як у них, киснево-водяних з дуже малою масою планет у нашій Галактиці — три до одного. Отже, для освоєння й колонізації їм лишається кілька мільйонів планет з дуже малою масою.

Промисловець глянув на блакитне небо, перевів погляд на зелень дерев, що їх оточувала, і запитав:

— А такі планети, як наша?

— Наша сонячна система — перша, що їх по-справжньому зацікавила. Очевидно, її розвиток досі не вкладався в їхні загальновідомі істини, — пояснив Астроном.

— Отже, це означає, що пришельці з космосу — мешканці астероїдів?

— Звичайно, ні. Астероїди — малі планети — то інша річ.

— А чому ви, астроном, лише наводите їхні загальні міркування?

— Наші гості не обмежуються викладкою лише голих фактів. Вони науково обгрунтували свою теорію еволюції зірок, і я змушений був її визнати. Набагато вірогіднішу від теорій, на які коли-небудь спиралась наша астрономія. їхня теорія розроблялася суто математично й передбачила саме таку Галактику, яку вони описують. Як бачите, у них донесхочу світів. І вони не зазіхають на чужі планети. Принаймні, на нашу.

— Справедливо, якщо це правда. Хоч істоти можуть бути розумними, та не розсудливими. Можливо, наші пращури й були розумними, та, безумовно, нерозсудливими. Який, сенс, скажімо, у знищенні майже всієї високорозвиненої цивілізації в атомному катаклізмі через причини, яких і досі не можуть визначити наші історики? — замислено мовив Промисловець. — Після того, як скинули перші атомні бомби на Східні Острови Сонця… забув уже їхню давню назву, стало можливим тільки єдине завершення, що й трапилось.

Він роззирнувся й спитав:

— Куди це ми зайшли? Чи наші пошуки, бува, не марна справа?

Але Астроном, який ішов попереду, хрипко сказав:

— Не марна, сер. Дивіться!

Рудий та Щуплий непомітно крались за старшими. Це було неважко: батьків щось турбувало, їх цілком поглинула розмова. Предмет їхніх пошуків важко було помітити крізь зарості, хлопці самі мусили за ними ховатись.

— Ого! Диви! Справжнє тобі срібло! — вигукнув Рудий.

Але не він, а Щуплий по-справжньому розхвилювався. Він уп’явся очима в друга.

— Я знаю, що це. Це — космічний корабель. Мабуть, тому й приїхав мій батько. Він один з найвідоміших у світі астрономів, а твій батько мав його неодмінно запросити, якби корабель тут здійснив посадку.

— Що ти торочиш? Тато й гадки не має про цю штуку. Він прийшов сюди лише тому, що я чув уночі грім. До того ж, космічних кораблів не існує.

— Ні, існують. Дивись. Бачиш ті круглі штуки? Це дюзи. А то — ракетні двигуни.

— Звідки ти все це знаєш?

Щуплий спалахнув:

— Я про них читав. У мого батька є книжки. Старовинні. Довоєнні.

— Гм. Довоєнні! Дуриш ти все.

— Неправда! Батькові потрібні книжки. Він викладає в університеті. Це його робота.

Хлопчик майже кричав, і Рудому довелося його осмикнути.

— Хочеш, щоб вони нас почули? — обурено прошепотів він.

— Все-таки це космічний корабель.

— Слухай, Щуплий, ти кажеш, цей космічний корабель з іншого світу?

— Напевно. Дивись, як мій батько роздивляється його. Він би нічим більше так не зацікавився.

— Інші світи! Де вони, ті інші світи?

— Скрізь. От, наприклад, планети. Це такі самі світи, як і наш. Може, й інші зорі мають свої планети. Може, їх трильйони.

Рудий відчув себе знищеним, розчавленим.

— Здурів, чесне слово, — пробурмотів він.

— Гаразд, я тобі доведу.

— Стій, ти куди?

— До них. Скажу батькові, може, ти повіриш, що професор астрономії знає, що…

Він випростався на повен зріст.

— Стривай, хочеш, щоб нас помітили? Вони ж і не здогадуються, де ми. Хочеш, щоб загризли запитаннями й дізнались про звірят?

— А мені начхати! Ти сам сказав, що я здурів.

— Ябеда! Обіцяв мовчати.

— Не збираюсь я нічого казати, та коли вони дізнаються, сам будеш винний: перший почав сперечатись, сказав, що я здурів.

— Беру свої слова назад, — буркнув Рудий.

— Та нехай уже.

Щуплий трохи розчарувався. Йому кортіло побачити корабель зблизька, але зламати клятву він не міг.

— Щось він замаленький, — сказав Рудий.

— Звісно, мабуть розвідник.

— Б’юсь об заклад, тато в нього нізащо не залізе.

Щуплий думав так само. Тим більше, це було слабке місце в його власних міркуваннях, тому він промовчав.

Рудий підхопився, видно все це добряче йому набридло.

— Слухай, гайда звідси. Ще повно справ, не можна ж стирчати тут цілісінький день, витріщивши очі на якусь стару таратайку. Треба щось робити зі звірятами, якщо хочемо стати циркачами. Для циркачів це найголовніше. Вони мусять дбати про звірят. От чим я зараз і займуся, — сказав турботливо Рудий.

— Для чого, Рудий? У них там повно м’яса. Давай краще подивимося, — запропонував Щуплий.

— На що там дивитись? Он уже наші батьки збираються йти. Та й обідати вже час. І взагалі, Щуплий, — почав його переконувати Рудий, — ми не повинні викликати підозру, а то як почнуть допитувати. Ти що, не читав детективів? То затям: надумав іти на справжнє діло — тримайся так, щоб не викликати підозри, тоді тебе не викриють.

— Ну, гаразд.

Щуплий неохоче підвівся. Раптом кар’єра циркача видалась йому облудною, нікчемною в порівнянні зі славою великого астронома, і здивувався: як він міг пристати на безглузду пропозицію Рудого.

Вони пішли схилом униз. Щуплий, як і перше, позаду.

— Мене найбільше вразила ця висока кваліфікація роботи, — сказав Промисловець.

— Що нам від того? — гірко зауважив Астроном. — Вони всі загинули. Другого корабля не буде. Вони випадково помітили життя на нашій планеті. Іншим розвідувальним групам не доведеться наближатися, аби з’ясувати, що в нашій сонячній системі немає планет із надто малою масою.

— Отже, можна припустити лише одне: сталася аварія.

— Корабель майже не пошкоджений. Його можна було б полагодити, якби хоч один із них врятувався.

— Навіть якби хтось і врятувався, ні про які торговельні зносини не може бути мови: вони надто несхожі на нас. Це дуже незручно. Все кінчено, годі про це.

Вони зайшли до будинку, і Промисловець привітався з дружиною.

— Люба, обід готовий?

— Як тобі пояснити… — Вона завагалась і поглянула на Астронома.

— Що скоїлось? — спитав Промисловець. — Чому ти мовчиш? Гадаю, наш гість не зважатиме на сімейну перемовку.

— Благаю, не звертайте на мене ніякої уваги, — пробурмотів Астроном і непомітно відійшов у протилежний куток кімнати.