Колиска на орбіті - Азимов Айзек - Страница 1

КОЛИСКА НА ОРБІТІ

Оповідання

Для середнього та старшого

шкільного віку

Упорядкування, передмова

та довідки про авторів

Михайла Слабошпицького

Малюнки

Радни Сахалтуєва

В сборник вошли лучшие фантастические рассказы известных зарубежных писателей — Р. Бредбери, Г. Крупката, А. Кларка и др.

ІМЕНА З КАРТИ СВІТОВОЇ ФАНТАСТИКИ

Критики й історики літератури ще й досі сперечаються: коли ж виник той вид літератури, що його сьогодні називають таким зрозумілим і популярним у двадцятому столітті словом — “фантастика”.

У багатьох національних літературах є письменники, які не тільки стали родоначальниками цього виду “у себе вдома”, на батьківщині, а й створили традиції, що в своїх найзагальніших рисах виявилися характерними й визначальними для всієї світової фантастики.

Коли однією з таких найголовніших особливостей фантастики став елемент наукової проблеми, наукового передбачення, то хіба ж можуть історики літератури, сперечаючись про те, кого вважати “точкою відліку” новочасної фантастики, обійтися без імен Жюля Берна у Франції, Герберта Уеллса в Англії, Х’юго Гернсбека в США?

Певна річ, фантастика існувала в літературі й раніше, задовго до цих письменників. Навіть саме слово “фантастика” виникло дуже давно і означає в перекладі з грецької “мистецтво уяви”. Фантастичний елемент з’явився вже в перших міфах різних народів світу, дехто відносить до перших фантастів Гомера з його нев’янучими “Іліадою” та “Одіссеєю”, інші вважають першим фантастом давньогрецького сатирика Лукіана, що описав подорож до Місяця на звичайнісінькій триремі.[1] До речі, Лукіан зобразив Місяць не в формі сріблястої тарілки, як вважали сучасні йому вчені, а в формі кулі. Ще й з гумором зауважив: хто, мовляв, мені не вірить, нехай сам туди полетить і побачить усе на власні очі!

Фантастика була й у творчості Томаса Мора, Кампанелли, Свіфта, Едгара По, Гофмана, Оскара Уайльда, Мері Шеллі, які вміли поєднувати реальність і домисел, часто намагалися вгадати соціальне й науково-технічне майбутнє людства, подеколи пробували осягнути проблеми сучасного їм життя з погляду майбутнього. Отже, в тих, кого ми називаємо родоначальниками фантастики, дуже й дуже багато попередників, славетних письменників і мислителів, які з допомогою багатющих прийомів фантастики прагнули осмислити світ довкола людини і світ у людині. Можна навіть сказати, що фантастика завжди жила в літературі, як живе в людині мрія про майбутнє. І лиш на стику дев’ятнадцятого й двадцятого століть вона виділилася в окремий своєрідний материк, як трохи раніше виділилися, скажімо, історична література чи детектив.

Новочасні фантасти, як прийнято називати Жюля Берна, Герберта Уеллса, Х’юго Гернсбека, сьогодні просто дивують авторитетністю свого “послужного списку” різних ідей, що реалізувалися в науці. Трохи більше десяти років тому історики науки зробили своєрідну перевірку ідей та прогнозів, висунутих у творах фантастів. Виявилося, що з 108 прогнозів і припущень Жюля Берна, які він висловив у своїх “романах про науку” (таке визначення їм давав сам автор), здійснилися 64, визнані принципово здійсненними 34, а помилковими вважаються тільки 10. Із 86 ідей Герберта Уеллса помилкових тільки 9, а з 50 передбачень радянського письменника Олександра Беляєва — тільки 3.

Точність “влучань” фантастики в майбутнє, конкретність і непомильність прогнозів у науці й техніці просто вражають. Один з найвидатніших фізиків XX століття Е.Резерфорд свого часу заявляв про неможливість вивільнити внутріядерну енергію, а Г. Уеллс уже тоді писав про те, яку загрозу несе атомна бомба. Радянський академік Є. Парін звернув увагу на те, що проблема анабіозу[2] найдокладніше висвітлена не в науковій літературі, а в фантастиці. Роман “Голова професора Доуеля” О. Беляєв написав за 15 років до початку перших дослідів з пересадженням окремих органів людського тіла. Жюль Берн у романі “Догори дном” змалював шахту, в якій тепло земних надр перетворюється в електроенергію. Сучасні йому вчені до цієї ідеї тоді ще не доходили.

1911 року американський журнал “Модерн електрікс” почав друкувати роман нікому невідомого доти автора Х’юго Гернсбека, який описував життя через сто п’ятдесят років. Автор називав усе те нове, що ввійшло в побут людей. Тут і телефот (відеотелефон), і керування погодою, і гіпнобіоскоп (гіпнопедичне навчання), і воскрешення мертвих (реанімація), і міжпланетні подорожі, й дивовижні досягнення агротехніки. Гернсбек передбачив епоху пластмасових матеріалів і синтетику, докладно описав радіолокацію. Над реалізацією деяких його ідей учені міркують і сьогодні. Так, скажімо, Гернсбек висловив думку про можливість перетворення сонячної енергії в електричну. В цьому його напрям думання збігався з мріями радянського академіка Іоффе про вимощені фотоелементами пустелі. Сто гектарів площі, скажімо, в Кара-Кумах, вважав учений, могли б забезпечити енергетику всієї країни.

Гернсбеків співвітчизник доктор філософії і доктор технічних наук Лі де Форест захоплено говорив про роман “Ральф 124 С41+”: “…Ця книжка передбачень — найпрекрасніша з усіх написаних узагалі. Це золотий рудник майже для кожного наукового фантаста. Нема автора, який писав би про майбутнє і який не думав би про гернсбеківське об’ємне кольорове телебачення, про міста-супутники, що облітають Землю, і немає читача, котрий не думав би про можливості цих винаходів”.

Гадається, цілком зрозумілий інтерес до фантастики вчених. І не тільки як читачів, а почасти — і як авторів. Фантастичні твори писали чи пишуть медики Маріо Кіта й Микола Амосов, фізики-ядерники Лео Сціллард і Отто Фріц, астрофізик Фред Холл, астроном Артур Кларк, кібернетик Норберт Вінер, антрополог Чед Олівер, палеонтолог Іван Єфремов, фізик Леопольд Інфельд та інші. Фантастика приваблює їх передовсім антисхематизмом авторського мислення, несподіваними ракурсами бачення наукових проблем, а також як своєрідний полігон уяви, де можна апробувати чи популяризувати свої гіпотези. Вчені сказали багато похвальних слів на адресу фантастики за її науку мислити нешаблонно, за тренування уяви читача, за вміння створювати оригінальні ситуації, “рівняння” з невідомим, проблемну інтерпретацію явищ і фактів науки. Недаремно ж нині серед винахідників так багато говориться про так званий імпульс фантастики. Безперечно ж, велика заслуга фантастики й у появі цілого напрямку в науці, що називається синектика. Вона вивчає методи й способи активізації людської уяви. Навіть сам метод винахідництва, що культивується в ній, найменовано науково-фантастичним.

Все це, так би мовити, коефіцієнт корисної дії фантастики, а також реєстр її заслуг перед наукою. Тут же й причина її особливої популярності в певного контингенту читачів — у наукової й технічної інтелігенції. Хоча лави шанувальників цього виду літератури, певна річ, набагато ширші: вони не вичерпуються тільки “технократами”. Фантастика приваблює і людей без утилітарного до неї інтересу, тих, що не шукають у ній корисних наукових “копалин” чи оригінальних гіпотез, а просто насолоджуються нею як добротною літературою, бо в ній є і крилата людська мрія, і висока поезія, і психологія, і філософія, і, зрештою, напружено-динамічні фабули, парадоксальні сюжетні ходи.

Гадається, ще одним підтвердженням цього буде і наш збірник, у який ввійшли твори найвідоміших письменників з дев’яти країн. Укладаючи його, ми намагалися показати читачеві активну присутність фантастики в багатьох сучасних літературах світу і її надзвичайне тематичне багатство, найвизначальніші ідейні шукання відомих письменників і найхарактерніші художницькі індивідуальності — одне слово, все те, що найбільш помітно на карті сучасної світової фантастики.