Я, робот - Азимов Айзек - Страница 34

ВТЕЧА

Коли Сьюзен Келвін повернулася з Гіпербази, Альфред Ланнінг уже чекав на неї. Старий ніколи не говорив про свій вік, але кожен знав, що йому було вже за сімдесят п’ять. Він мав ще гострий розум і, хоч пішов у відставку, — науковим керівником став Богерт, — на роботі з’являвся щодня.

— Вони вже закінчують проект гіператомного двигуна? — запитав він.

— Не знаю, — роздратовано відповіла вона, — я не цікавилася.

— Гм-м. Їм би варто поспішити. А то їх обійде фірма “Консолідейтед”. I нас разом з ними.

— “Консолідейтед”? А вони тут до чого?

— Ми ж не єдині маємо справу з обчислювальними машинами. Наші можуть бути позитронними, але це не означає, що вони кращі. Завтра Робертсон скликає велику нараду з цього приводу. Він і на вас чекає.

Робертсон — президент “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”, син засновника фірми, нахилився до свого генерального директора, і борлак йому аж підскочив, коли він сказав:

— Починайте. I давайте напрямки.

— Ну і справа, шеф, — жваво почав генеральний директор. — Місяць тому фірма “Консолідейтед Роботс” звернулася до нас із незвичайною пропозицією. Вони привезли з собою з п’ять тонн різних графіків, цифр, рівнянь та іншого, й оскільки самі не змогли все те проаналізувати, то хотіли скористатися нашим Мозком і одержати від нього відповідь. Умови такі…

Він став загинати свої грубі пальці.

— Нам вони дають сто тисяч, якщо Мозок не видасть рішення, але назве пропущені фактори. Якщо буде рішення, ми одержуємо двісті тисяч плюс вартість конструювання двигуна, плюс четверта частина всіх прибутків від нього. Йдеться про конструювання міжзоряного двигуна.

Робертсон спохмурнів, і його зігнута постать напружилася.

— Незважаючи на те, що вони мають власну мислячу машину?

— Саме це і робить їхню пропозицію підозрілою. Левере, а що ви скажете?

Ейб Левер, що сидів на протилежному краю стола, підвів голову, погладив давно не голене підборіддя й усміхнувся.

— Тут треба дещо уточнити, сер. У фірми “Консолідейтед” була мисляча машина. Вона поламалася.

— Що? — Робертсон аж підвівся з місця.

— Саме так. Поламалася! Їй кінець. Ніхто не знає, від чого, але в мене є доволі цікаві здогадки. Ну, наприклад, що вони попросили її видати їм проект міжзоряного двигуна на основі тієї самої інформації, з якою вони звернулися до нас, а машина не витримала й тріснула. Тепер це вже не машина, а металобрухт, купа заліза.

— Ви розумієте, шеф? — Генеральний директор був у дикому захопленні. — Ви розумієте? Це не просто звичайні промислові дослідження, що не передбачають спроби вдосконалення космічного двигуна. Досі “Консолідейтед” і “Ю. С. Роботс” були лідерами в нашій галузі. А от тепер, коли “Консолідейтед” примудрилася вивести з ладу свою мислячу машину, ми виходимо вперед. У цьому суть… гм… Їхніх мотивів. Мине принаймні років шість, поки вони збудують іншу машину, а тим часом плестимуться в хвості, якщо, звичайно, не вколошкають Мозок і нас тією самою проблемою.

У президента “Ю. С. Роботс” округлилися очі.

— То в чому ж річ, дідько його забирай…

— Зачекайте, шефе. Тут іще є дещо. — Він зробив розмашистий жест рукою.

— Говоріть ви, Ланнінг!

Доктор Альфред Ланнінг дивився на все, що відбувалося, з деякою зневагою — це була його звичайна реакція на високоприбутковий бізнес і дільбу чистогану. Його недовірливі сиві брови низько нависли над очима, голос був сухий.

— З наукової точки зору, коли ситуація не зовсім ясна, вона має стати предметом прискіпливого аналізу. Питання міжзоряних польотів при сучасному стані теоретичної фізики залишається… гм… неясним. Це питання поки що не вивчено, і можна припустити, що інформація, що її заклала фірма “Консолідейтед” у свою мислячу машину, теж не була обґрунтована. Наш математичний відділ уважно проаналізував її, і з’ясувалося, що “Консолідейтед” звалила все докупи. Її матеріал містить в собі й усі відомі положення основ космічної теорії Франсіассі, і всі дані астрофізики та електроніки, що стосуються цієї проблеми. Це вже занадто.

Робертсон, що з тривогою стежив за розвитком думки Ланнінга, раптом перебив:

— Занадто для Мозку? Він не справиться з таким обсягом інформації?

Ланнінг рішуче похитав головою.

— Ні, не так. У цьому випадку можливості Мозку необмежені. Тут справа в іншому. Питання впирається в закони робототехніки. Штучний мозок, наприклад, ніколи не зможе видати таке розв’язання проблеми, яке могло б зашкодити людині або призвести до її смерті. I тоді проблема залишиться нерозв’язаною. Якщо ж проблема вимагатиме обов’язкового і невідкладного розв’язання, то Мозок, — а він, зрештою, всього-на-всього робот, — зіткнеться з дилемою. I в цьому разі він не зможе ні відповісти, ні відмовитися відповідати. Очевидно, щось подібне сталося і з машиною фірми “Консолідейтед”.

Він на мить замовк, але генеральний директор нетерпеливився.

— Продовжуйте, докторе Ланнінг. Поясніть так, як ви мені пояснювали.

Ланнінг міцно стулив губи і глянув на доктора Сьюзен Келвін, яка нарешті відвела свій погляд від схрещених на грудях рук і вперше заговорила низьким безбарвним голосом.

— Природа реакції роботів на дилему гідна подиву, — почала вона. — Психологія роботів далеко не ідеальна, — в цьому я можу запевнити вас, як фахівець, — але вона піддається якісному аналізу, оскільки попри всі складнощі проникнення в позитронний мозок роботів слід мати на увазі, що він побудований людьми, а відтак побудований відповідно до людських уявлень про цінності. Часто й людина, не знаходячи виходу із становища, намагається втекти від реальної дійсності: вона переноситься в ілюзорний світ або починає пиячити, впадає в істерику чи стрибає з мосту. Все це спричинюється одним і тим самим — відмовою або нездатністю вистояти в екстремальній ситуації. Так і робот. Дилема вносить розлад у половину його зв’язків, а найгірше те, що позитронний мозок згорає і його вже не можна буде відновити.

— Зрозуміло, — сказав Робертсон, не розуміючи. — А що ви могли б сказати про інформацію, яку накидає нам фірма “Консолідейтед”?

— Вона, безперечно, містить в собі заборонену проблему. Але наш Мозок значно відрізняється від машини-робота фірми “Консолідейтед”.

— Все правильно, шефе. Все правильно, — енергійно перебив генеральний директор! — Я хочу, щоб ви докладніше спинилися на цьому моменті, оскільки він найголовніший у даній ситуації.

Очі Сьюзен Келвін засяяли за окулярами, і вона терпляче провадила далі:

— Машини фірми “Консолідейтед”, і зокрема їхній Супер-Мислитель, побудовані не як особистості. Вони входять до розряду функціональних і сконструйовані без використання основних патентів фірми “Ю. С. Роботс” на емоційні мозкові зв’язки. Їхній Мислитель всього-на-всього — обчислювальна машина високого класу, і дилема руйнує його відразу ж. Як би там не було, але наш Мозок — це особистість, хоча ця особистість дитинна. Це високорозвинений дедуктивний мозок, але він нагадує дитину з великим об’ємом знань. Фактично він не розуміє, що робить, він лише робить. Через те наш Мозок і справді як дитина, він надзвичайно життєрадісний і безтурботний. Життя в його уявленні не таке вже серйозне.

Після невеличкої паузи роботопсихолог вела далі:

— Тепер ми підійшли до того, що ми маємо робити. Ми мусимо розділити всю інформацію фірми “Консолідейтед” на логічні частини і вводити їх у Мозок для аналізу обережно, кожну окремо. Коли до нього потрапить та частина, що створює дилему, Мозок, маючи дитячу психологію, завагається. Адже його свідомість недостатньо зріла. Виникне відчутна пауза, перш ніж він розпізнає дилему як таку. I під час цієї паузи він автоматично відкине цю частину інформації ще до того, як зможуть запрацювати, а відтак і зруйнуватися його мозкові зв’язки.