Я, робот - Азимов Айзек - Страница 26

Як уві сні!

Ербі втупився в неї немиготливим поглядом своїх червоних очей, а їй здавалося, що то дві тьмяні страхітливі кулі.

Він щось говорив, і вона відчула, як до її губів притиснули край холодної склянки. Вона зробила ковток і, здригнувшись, стала приходити до тями.

Ербі говорив схвильовано — в його голосі вчувалися біль, благання й страх. До неї почав доходити зміст його слів.

— Це сон, — казав він, — і ви не повинні йому вірити. Ви незабаром прокинетесь і в реальному світі сміятиметесь із себе. Він кохає вас, це я вам кажу. Кохає, кохає! Але не тут! Не зараз! Все це навколо — ілюзія!

Сьюзен Келвін закивала головою і прошепотіла:

— Так, так.

Вона вчепилася за руку Ербі і притиснулася до неї, повторюючи знову й знову:

— Це ж неправда, Ербі? Неправда?

Сьюзен Келвін не пам’ятала, як до неї знову повернулася свідомість, — ніби з туманного, нереального світу вона потрапила в яскраве сонячне світло. Вона відштовхнула його від себе, відштовхнула важку сталеву руку і широко розплющила очі.

— Що ж ти робиш? — її голос зірвався в різкий крик. — Що ж ти робиш?

Ербі відступив назад.

— Я хочу допомогти.

Доктор Келвін пильно подивилася на нього.

— Допомогти? Тішиш мене баєчками про сон і вважаєш, що це — допомога? Хочеш мене шизофренічкою зробити? — На неї напала істерика. — Це не сон! Якби ж це був сон!

Ураз вона схопилася.

— Зачекай! Чому… чому… А-а! Розумію! Господи, це ж так очевидно…

У голосі робота почувся страх.

— Я мусив…

— I я тобі повірила! Ніколи б не подумала.

Голоси за дверима змусили Сьюзен замовкнути. Вона відвернулася, судомно стиснувши кулаки, і, коли Богерт з Ланнінгом увійшли, вона вже була в глибині кімнати, біля вікна. Жоден з чоловіків не звернув на неї уваги.

Вони одночасно наблизилися до Ербі: Ланнінг — сердитий і нетерплячий, Богерт — холодний і незворушний. Першим заговорив директор:

— Слухай мене, Ербі!

Робот перевів погляд на підстаркуватого директора:

— Слухаю, докторе Ланнінг.

— Ви говорили про мене з доктором Богертом?

— Ні, сер! — повільно відповів робот, і посмішка на обличчі Богерта згасла.

— Що ти сказав? — Богерт гордовито підійшов ближче й зупинився перед роботом, широко розставивши ноги. — Повтори, що ти мені говорив учора?

— Я казав, що… — Ербі замовк.

Десь в глибині його дисонансом тихо забриніла металева мембрана.

— Хіба ти не казав, що він подав у відставку? — заревів Богерт. — Відповідай!

Богерт люто замахнувся, але Ланнінг відштовхнув його вбік:

— Ви що, хочете силою підбити його на обман?

— Ви самі чули, Ланнінг. Він почав був говорити і зупинився. Відійдіть! Я хочу добитися від нього правди, зрозуміли?

— Я запитаю його! — Ланнінг повернувся до робота. — Гаразд, Ербі, заспокойся. Я подавав у відставку?

Ербі мовчки дивився на нього, і Ланнінг стривожено перепитав:

— Я подавав у відставку?

Робот заперечливо похитав головою. Вони почекали ще, але іншої відповіді так і не почули.

Двоє людей подивилися одне на одного ворожими поглядами.

— Якого біса! — гримнув Богерт. — Йому що, заціпило? Ти можеш говорити, ти, страховисько!

— Я можу говорити, — з готовністю відповів робот.

— Тоді відповідай. Ти казав мені, що Ланнінг подав у відставку? Він подав у відставку?

Знову запала тиша. Потім у глибині кімнати несподівано пролунав сміх Сьюзен Келвін — різкий, майже істеричний.

Обидва математики здригнулися, а в Богерта звузились очі.

— Ви тут? Чого вам так смішно?

— Нічого. — її голос звучав не зовсім природно. — Виходить, не тільки я одна впіймалася. Троє найбільших в світі фахівців з робототехніки впіймалися на один і той же елементарний гачок. Витівки долі, правда? — Вона приклала бліду руку до чола й додала зів’ялим голосом: — Хоч це зовсім не смішно.

Чоловіки здивовано перезирнулися між собою, звівши брови.

— Про який гачок ви говорите? — запитав Ланнінг з напругою в голосі. — Щось трапилося з Ербі?

— Ні! — Вона повільно наблизилася до них. — З ним усе гаразд. А от з нами… — Вона раптом повернулася до робота й закричала:

— Геть з моїх очей! Іди в другий кінець кімнати, щоб я не бачила тебе!

Ербі зіщулився під її сердитим поглядом і квапливо потупотів геть.

— Що це все означає, докторе Келвін? — неприязно спитав Ланнінг.

Вона повернулася до нього і глузливо мовила:

— Ви знаєте Перший закон робототехніки?

— Авжеж, — роздратовано сказав Богерт. — “Робот не може нашкодити людині або через свою бездіяльність допустити, щоб людині було завдано шкоди”.

— Чудово звучить, — глузувала Келвін. — Але якої шкоди?

— Ну… будь-якої.

— Правильно! Будь-якої. А як щодо розчарування? А принижена гідність? Розбиті надії? Це не шкідливо?

Ланнінг спохмурнів.

— Звідки роботу знати про… — Голос йому враз урвався.

— I ви піймалися, правда? Цей робот читає думки. Гадаєте, він не знає, як можна поранити почуття людини? Гадаєте, коли його запитати про щось, то він не відповість саме так, як нам хотілося б почути? Хіба Ербі не знає, що будь-яка інша відповідь буде нам неприємна?

— О боже! — зітхнув Богерт.

Келвін відповіла йому з сардонічною посмішкою:

— Ви, мабуть, запитали його, чи йде Ланнінг у відставку? Ви хотіли одержати ствердну відповідь, і Ербі сказав так, як вам хотілося.

— Мабуть, тому він щойно нам нічого й не відповів, — сказав Ланнінг безбарвним голосом. — Бо його відповідь була б неприємна одному з нас.

На якусь мить запала тиша. Чоловіки задумливо дивилися на робота в глибині кімнати: той сидів у кріслі, біля полиці з книгами, підперши голову рукою.

Сьюзен Келвін втупилася в підлогу.

— Він усе це знав. Цей… цей чортяка знає все, навіть те, що з ним сталося на складальному конвеєрі. — її очі були темні і задумливі.

Ланнінг глянув на неї:

— Ви помиляєтеся, докторе Келвін. Він не знає, що з ним сталося. Я питав його.

— А що це означає? — вигукнула Келвін. — Тільки те, що ви не хотіли, щоб він підказав вам рішення. Це б зачепило ваше самолюбство, мовляв, машина зробила те, чого не зміг я. А ви питали його? — випалила вона в Богерта.

— Певною мірою. — Богерт кашлянув і почервонів. — Він сказав, що не дуже тямить у математиці.

Ланнінг зайшовся смішком, Келвін уїдливо посміхнулася.

— Я запитаю його. Його відповідь не зачепить моє самолюбство.

Вона владно гукнула:

— Іди сюди!

Ербі встав і невпевнено наблизився.

— Гадаю, ти знаєш, — промовила вона, — коли саме під час монтажу з’явився сторонній фактор або був упущений основний?

— Так, — ледь чутно вимовив Ербі.

— Зачекайте, — сердито втрутився Богерт. — Це не обов’язково може бути правда. Просто ви це хочете почути, от і все.

— Не будьте дурнем, — відповіла Келвін. — В усякому разі, якщо він уміє читати думки, то він знає математику незгірш, ніж ви з Ланнінгом, узяті разом. Дайте йому можливість.

Математик замовк, а Келвін вела далі:

— Тоді все гаразд, — Ербі, починай! Ми чекаємо. — I звернулася до своїх колег: — Візьміть папір та олівці, джентльмени.

Але Ербі мовчав. Голос Келвін прозвучав переможно:

— Чому ти не відповідаєш, Ербі?

— Не можу, — несподівано випалив робот. — Я не можу, і ви це знаєте! Доктор Богерт і доктор Ланнінг не хочуть цього.

— Вони хочуть знати рішення.

— Але не від мене.

Втрутився Ланнінг, повільно й виразно мовивши:

— Не корч дурня, Ербі. Ми хочемо, щоб ти сказав.

Богерт коротко кивнув.

Голос Ербі зірвався на високі ноти.

— Навіщо таке казати? Думаєте, я не бачу далі поверхні вашого мозку? Там, у глибині, ви не хочете. Я — машина, що може імітувати життя з допомогою позитронних взаємодій у мозку, який є витвором людини. I через те ви не можете, виявившись слабшими за мене, не відчути приниження. Це глибоко засіло у вашій свідомості, і стерти це неможливо. Я не можу дати вам рішення.