Ночівля в карбоні - Савченко Віктор Васильович - Страница 12

Президент компанії знав ціну часові.

— Де ви збираєтесь демонструвати вашу нову біосистему? — запитав.

Спільман відзначив, що губи Таппінгера, коли він говорив, залишалися нерухомими — слова вискакували ніби із самої горлянки.

— Тут, на полі, — сказав Спільман.

— То й почнемо, — коротко продеренчав Таппінгер.

По цих словах президента компанії Сем пішов до замку і скоро повернувся з блискучим мачете і колбою, на дні якої рухалася невелика, завбільшки з горошину, кулька. Таппінгер мовчав, недовірливо втупившись у ті предмети. Сем витрусив кульку в траву, і зразу ж вона дала про себе знати бурим газом, який заструмував з того місця, куди вона впала. По чверті години кулька вже нагадувала добрий гарбуз, а газу з неї валило стільки, що чоловікам довелося стати з підвітряного боку. Куля рухалася по спіралі, геть виїдаючи довкола траву аж до самих корінців. Ділянка, яку вона об’їла, нагадувала лишай, присипаний сірим пилом. Між тим апетит її розгорявся, вона, мов шалена, качалася по кругу, жадібно накочуючись ротовим отвором на кущі соковитої трави. Таппінгер, як зачарований, дивився на кулясту істоту; в зіницях його неблимаючих очей поблискували щасливі вогники. Коли “дощовик” досяг метра в діаметрі, а сірий лишай на землі — площі, завбільшки з тенісний корт, почувся занепокоєний голос Перери:

— Містере Таппінгер, а може, досить… Гадаю, усе й так ясно.

— Ні, — відказав президент, і в його голосі Спільман уловив ту ж крицеву твердість, що і в потиску руки. — Я мушу знати всі можливості нової біосистеми.

Вітер підхоплював пилюку з сірого “лишая” і, змішавши з бурими газами, розносив по полю. Під “дощовиком” зникали пташині гнізда, ящірки, залишалися переритими хом’ячі нори і мурашники. Спільман, спостерігаючи, як чорні, завбільшки з колун, зуби потвори викрешують іскри з бетону злітної смуги — м’ясний гриб, мабуть, вловив запах живої плоті, бо вони стояли з підвітряного боку, — сказав:

— Послухайте, Таппінгере, ще трохи — і нова біосистема стане небезпечною для нас.

— Пусте, — відказав керівник компанії; в його зіницях зблиснули лихі вогники.

“Дощовик” між тим швидко гладшав і під власною вагою аж розпливався, нагадував велетенську краплю, яка от-от лусне… Коли ставало затишно, гриб, обкутаний димом, скидався на потвору, вкриту бурою вовною, та перший же подув пасату зривав з нього “перуку” і, розшматувавши, відносив у бік океану.

— Та й смердить же! — сказав президент, коли закрут вітру швиргонув на них хмару газу, — в деренчливому голосі вперше прозвучали веселі нотки. — А м’ясо в нього не отруйне?

— М’ясо цієї істоти таке ж, як і в Діка, — відповів Спільман.

— Перевіримо, перевіримо… Джюре! — Таппінгер значуще кивнув у бік літака.

Перера швидко, як на його вагу, збігав до літака і повернувся з автоматом.

— Гадаю, час заколоти кабана, — сказав президент компанії.

Але Перера не встиг натиснути на спусковий гачок. Шкіра трьохметрового в діаметрі “дощовика” не витримала власної ваги: він нагло репнув і розвалився навпіл, хлюпнувши в пилюку сукровицею. Ті дві частини нагадували долі розколотої дині, тільки з порівняно меншими нутрощами і чорними зубами на тому місці, де в дині мала бути б зав’язь. Президент, обіпершись на ціпок, дивився на кількатонні гори добірного м’яса, і в його немигаючих очах спалахували то лукаві, то веселі, а то й жадібні вогники. Сем поспішив з мачете до гриба.

— Чого він побіг туди? — запитав Таппінгер.

— Коли не відрізати решток рота, через кілька хвилин обидві половини стануть самостійними м’ясними грибами і все почнеться спочатку.

— О гідра! — в голосі президента компанії чулося схвалення і подив. — Семе, не займайте! — розлігся його тремтливий голос.

Сем спинився від раптового окрику.

Обидві половинки між тим почали згортатися” як згортається їжак, ховаючи живота. Поки Сем розмірковував, чи слід йому виконувати наказ президента, половинки “гриба” перетворилися на дві кулі значно меншої величини. Та, що була ближче до Сема, крутнулася в його бік, і біолог кинувся навтіки.

Спільман, показавши рукою на сплюндроване поле, гостро сказав:

— Таппінгере, ви нищите нашу місцевість!

— Вашу, таки вашу… — примирливо відказав президент. Він витяг із внутрішньої кишені складений учетверо аркуш і подав Спільманові. То була дарча на замок і 2500 акрів землі, завірена столичним нотарем. — Я ж мушу знати до кінця можливості нової системи.

— Ваша допитливість нам дорого обходиться, — зауважив Сем, відхекуючись. — Та й вам це теж може коштувати…

Але для Таппінгера, здавалося, перестали існувати його супутники. Він не відривав очей від гладких істот, які з подвійним апетитом знищували траву і все, що в ній водиться. Вітер став рвучкішим. На чорній рівнині вперше закрутився вихор, і скоро в небо уп’явся стовп пилюки й газів. Згодом важка хмара тієї суміші заступила сонце. Два “дощовики”, пооб’їдавши простір уздовж злітної смуги на кілька десятків гектарів, швидко доскочили розмірів гриба, з якого утворились. Один з них перекотився через вузьку вже для нього бетонну смугу, заходився голити місцевість з другого боку.

Першим не витримав Спільман; вхопивши президента за барки, він прокричав у хітинове лице:

— Таппінгере, кінчайте випробування!

І, як на підтвердження його словам, обидві кулі, одна по одній, луснули, утворивши чотири половинки, які почали швидко згортатися. Сем кинувся до однієї з пар і встиг відрубати ротовий отвір разом із зубами. Друга половина тим часом згорнулася, і Семові довелося тікати. Перера, не очікуючи на команду Таппінгера, кинувся до другої пари і почав садити кулями в обидві половинки.

— По зубах, Джюре, по зубах! — кричав Спільман, але здоровань не чув за тріском автомата.

Кулі зникали в живому м’ясі, не завдаючи потворі ніякої шкоди. Автомат мав ємкий магазин, і Перера не шкодував набоїв, він затято полосував довгими чергами вздовж і впоперек. Рани між тим позатягувало, і половинки заворушилися, розгойдуючись із боку в бік. Раптом сталося несподіване: “дощовик”, у якого Перера впритул садив із автомата, крутнувся і збив з ніг здорованя. Тієї ж миті кількатонний тягар пригнітив чоловіка до землі. Над курною рівниною розлігся крик розпачу й болю, “дощовик” почав сильно газувати.

Президент компанії, пожбуривши ціпок, на якого досі обпирався, кинувся до літака. Біологи слідом. Дихати було важко; при самій землі стелилася важка завись пилюки й газу, але Таппінгерові, здавалося, не потрібне було повітря, він не біг, а стрибав, як цвіркун, великими і легкими стрибками; поли смокінга тріпотіли, як чорні крила. Коли біологи наблизилися до літака, з кабіни вже чути було його тривожний голос:

— Негайно два вертольоти з вогнеметами і гарматами! Ви чули? Негайно! Так, до вілли… — По цих словах Таппінгер вискочив із кабіни і враз знову перетворився на згорбленого діда, важко обіперся об літак. Він пильно вдивлявся в обличчя винахідників, шукаючи співчуття.

Неподалік від злітної смуги на чорному пустищі залишилася кількатонна брила м’яса і шмат ротового отвору з чорними зубами. Живий гриб не зреагував на власну плоть. Між тим “дощовики” продовжували нищити все довкола. Один добирався аж до сельви. Над ним кружляли сполохані птахи, тривожні крики яких, разом із газом і пилюкою, доносив вітер. Другий і третій котилися до затоки й океану. Раптом “дощовик”, що був на березі затоки, зник. Його притягнули чаїні гнізда у скелях, і він зірвався. Другий об’їдав зелень неподалік від океану. Троє чоловіків дибали злітною смугою до затоки. Спільман з відчаєм дивився на чорну, як після пожежі, площину. Таппінгер підібрав по дорозі ціпок і, глянувши в той бік, де лежав автомат, перехрестився.

З гори урвища було видно, як бурунить вода біля берега і як на її поверхні розливаються руді плями. Часом із бурунів виривалися стовпи газу; їх підхоплював пасат і гнав до океану. Плесо затоки поволі вкривалося легким сірим порохом, який збивався хвилями в клубки брудного шумовиння.