Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Сріблясте марево - Стась Анатолій Олексійович - Страница 22


22
Изменить размер шрифта:

— Майте на увазі, шарфюрер… пробачте, пане Коленда, — після короткої паузи вів далі Кюнт-Гольбах з притиском, наче йому забракло повітря, — від вашої відповіді залежить і моє, і ваше майбутнє. Чуєте? Кажіть тільки правду. Я хочу знати, що сталося з паперами інженера Крилача після того, як ви залишили мені записку в шпиталі і зникли з горизонту в сорок четвертому році.

Шарфюрер швидко відповів. Машина в цю мить пірнула в бетонований тунель. Вгорі з гуркотом промчав пасажирський поїзд.

Кюнт-Гольбах, ризикуючи розбити автомашину, повернув до супутника сполотніле обличчя, з страхом і надією майже закричав:

— Що?! Що ви сказали? Повторіть, хай вам чорт!..

Сюрприз майора Вентріса

1

— Не знаю, Вентріс, що примусило вас так настирливо домагатися сьогодні прийому. У мене, як бачите, не так уже й багато часу. Проте добре, що ви прийшли. Це добре! Завтра я сам мав викликати вас. Мені хочеться сказати вам кілька слів!

— Пробачте, Уррен, але у мене…

— Не перебивайте, майоре, слухайте мене уважно. Я не впізнаю вас, слово честі, не впізнаю! Ще років десять-дванадцять тому вапіій енергії можна було позаздрити. Вас знали тоді зовсім іншим… Зрештою, не будемо згадувати минуле. Головне — сьогоднішній день, хай йому біс.

— Дозвольте мені…

Уррен, не слухаючи, досадливо махнув рукою, кинув у попільничку згаслу сигару, вихопив з ящика другу. У нього нервово смикалася щока. Широкі плечі спортсмена і вся зібрана постать надавали Уррену бадьорого, свіжого вигляду, тільки обличчя, яке кривилося від неприхованого роздратування і бралося глибокими зморшками, показувало, що йому вже за п’ятдесят.

Напроти Уррена в глибоких шкіряних кріслах сиділо двоє. Похмурий блондин у костюмі кольору нестиглого лимона уважно вивчав свої випещені, підфарбовані нігті. Другий, огрядний військовий з темною щіточкою вусів над припухлою рожевою губою, вимушено посміхався. Виразом свого обличчя він нагадував школяра, який накликав раптом на себе гнів учителя, і, не знаючи іще своєї провини, болісно напружує пам’ять, щоб здогадатися, в чому ж справа.

На круглому столі стояли пляшка з барвистою етикеткою і три високі чарки. За широчезним вікном із суцільного скла мерехтіли, гасли, розсипались і спалахували знову вогні нічних реклам. Повільно падали перші, ранні сніжинки. Зелені, рожеві, мертво-фіолетові тіні блукали фантастичними привидами по стелі кімнати, слабо освітленої матовою лампою на високій металевій підставці.

— Ви страшенно змінилися, майоре, і, здається мені, починаєте втрачати відчуття гумору. Так, так, я не жартую!

— Бачу, змінився не тільки я, — в очах майора Вентріса заграла в’їдлива посмішка; він почав опановувати себе. — Ви стали нервувати, Уррен. Отже, постаріли теж. Проклятий час не щадить нікого.

— А на вас, майоре, час діє просто згубно. Ви розмагнітилися і зів’яли від лінощів. Ображаєтесь? Даремно! Друзям слід говорити все, це піде на користь. Невже, Вентріс, вам не зрозуміло, що шеф поки що терпить. Але потім в один прекрасний день терпеїгь може увірватися… Скажіть, що ви дали нам за останні два-три роки? Що? Сандерс, папери!

Блондин з нафарбованими нігтями услужно подав портфель з крокодилячої шкіри.

— Прошу вас, містер Уррен.

На столі з’явилося кілька журналів, товстий блокнот і тека з паперами.

Уррен начепив окуляри, глянув на Вентріса і заговорив роздратовано, швидко.

— Може ви, майоре, вважаєте своїм активом отих кількох дегенератів, які попалися, не встигнувши ступити ногою туди, на їхню землю? Ви їх маєте на увазі? Вони не варті ста доларів усі разом, хоч шеф, здається, платив більше. Чому ви на мене так дивитесь, Вентріс? Я чекаю ваших пояснень, я вимагаю…

— Уррен, ви, як завжди, гіперболізуєте, — спокійно сказав майор. — Навіть ті, кого ви щойно назвали дегенератами, дещо зробили корисне. їхня інформація…

— Плювати на таку інформацію! — від різкого стуку долонею на столі дзенькнули чарки. — Я доведу вам, що Сандерс добув більше матеріалів, вивчаючи науково-технічні видання росіян, не виходячи з свого кабінету в Берліні! Виникає питання: заради чого ж було кидати кругленькі суми на вітер, готувати і споряджати ваших… е-е-е… підопічних? Для чого? Хочете знати — справа не у витратах. Шеф платив і платитиме, але не за ваші вуса, майоре, а за діло. Фірмі потрібні не наївні дитячі казки, відомі першому-ліпшому інженерові-недоуку. Фірма мусить мати ясну картину. В якій стадії зараз роботи в їхньому інституті, що нового на дослідній ділянці… З відомостями про результати лабораторних досліджень ви, Вентріс, провалилися. Тепер залишився один шлях: добути матеріали про випробування апаратури. Я розумію, вам не все під силу. Але хоча б мінімум відомостей, окремі дані, від яких могли б відштовхнутися консультанти Сандерса, ви можете здобути чи ні? Розумієте, що далі чекати не можна. Не можна! — голос Уррена зірвався до шепоту.

Він схопив зі столу журнал, перегорнув його, ткнув пальцем у сторінку.

— Ось дивіться. Це радянський журнал. Тут опубліковано статтю Бранюка. Не думайте, що Бранюк розкриває карти повністю. Від росіян цього діждешся! Вони лише повідомляють деякі теоретичні обгрунтування нового методу. Але навіть те, що опубліковано… Візьміть переклад, вдумайтеся в цифри. Та ні, боже мій, куди ви дивитесь! Інтеграли для вас — темна ніч… Читайте ось це. Висновок. Економічний ефект. Ну що?

Вентріс наморщив лоба, вп’явся очима в тоненькі напівпрозорі сторінки з віддрукованим на машинці текстом перекладу статті. Уррен нахилився до його обличчя, махнув журналом.

— Це ж мільйони! Що мільйони — мільярди! До вас доходить, Вентріс? Ви теж маєте акції нашої фірми і повинні знати ціну таким речам. Нафта потрібна нам, як повітря. Обмеженість сировини, події на Близькому Сході… Вам треба пояснювати, чому впали акції фірми після інцидентів з арабами? Ви знаєте, скільки нафти щороку давала нам Венесуела? Сорок чотири мільйони тонн, чорт габирай! Провал Переса Хіменеса збив компанію “Креол петроліум корпорейшн” з ніг, наче влучний удар правицею в підборіддя. А по нас з вами не грюкнуло? Наша фірма — не “Креол петроліум”. Ви не дитина, майор. У сорок два роки вам час розумітися ла таких питаннях… Можу нагадати вам дещо з минулого. Нам уже довелося йти до росіян з поклоном, просити ліцензію на турбобур. Знаєте, хто винайшов його? Інженер з Баку — Капелюшников. А ліцензії за спасибі не даються, потрібне золото!..

Вентріс ствердно кивнув головою. Це ще більше розпалило Уррена. Він широкими кроками міряв кімнату.

— Знаєте? Геніально! Хоч це вам відомо, слава Всевишньому… То що ж, накажете чекати, доки нам знову доведеться платити росіянам валютою за ліцензію, цього разу иа апарат Бранюка? Чи, може, ви вірите базікам, які волають про неперевершеність нашого технічного та наукового мислення і про Росію, що плентається на рівні дев’ятнадцятого століття? Кажіть, не бійтеся, ми з Сандерсом не поскаржимося на вас комісії по розслідуванню антидержавної діяльності… Ні, ви постаріли, милий мій, не заперечуйте! Де ваші справжні агенти? Де вони? їх немає! Є дрібнота. Двох заарештовано, четверо самі віддалися в руки радянської контррозвідки. Здається, такі результати вашої діяльності у зв’язку з роботою Бранюка? Годі, нарешті, виставляти себе на посміховисько всьому світові. На кого ви розраховуєте? На якусь дівулю-психопатку, дочку попа-уніата. Чого варта вона? А крім неї, у вас немає на радянському боці нікого. Ви перестали реагувати на темпи життя, майоре, і воно, боюсь, віддячить вам неприємностями.

— Це ваші особисті передбачення? — насторожено запитав Вентріс.

— Так. І вони цілком збігаються з передбаченнями шефа. Ми працювали з вами давно, і мені дуже не хотілося б, щоб деякі події стали для вас неприємною несподіванкою. Останнім часом шефа дратує ваше прізвище, майор. Лише тому я витрачаю стільки дорогоцінних хвилин на бесіду з вами.

Майор ліниво потягся до пляшки, хлюпнув у чарку іскристої рідини, ковтнув, глянув Уррену у вічі.