Вбивці на борту - Продель Гюнтер - Страница 21

Колорадський фермер Кліфф Брубейкер нагодував худобу і, завершивши на цьому свій робочий день, попрямував до будинку, де на нього чекали з вечерею дружина й діти. Йдучи стежкою, він, як і щовечора в цей час, почув гудіння літака компанії. «Юнайтед Ейрлайнс», що пролітав над його фермою у північному напрямку. Кліфф за звичкою глянув угору й побачив темний силует з вогниками на крилах. І в ту ж мить тінь неначе розірвав яскравий спалах. «Падаюча зоря», — в першу мить подумав Кліфф і зупинився, радіючи, що став свідком такого незвичайного вогнища. Та нараз шибки в його будинку задеренчали, розлігся глухий гуркіт, немов десь у далечині вдарив грім, а зірка, як фейєрверк, розпалася на каскад вогнів.

— Дивись, Кліффе, падаюча зоря! — вигукнула його дружина, яка вискочила з дому, побачивши спалах у небі.

Брубейкер не відповів — він пильно дивився вгору. Звідти на землю плавно опускалися вогняні кулі, розлітаючись на безліч маленьких зірочок. А між ними на вітрі майоріли полум'яні прапори — це горіло пальне, що витікало з баків літака.

Фермер обернувся до своєї дружини.

— Це не падаюча зоря, жінко, — схвильовано вигукнув він. — Це вечірня машина до Портленда. Тут щось… — він не закінчив фрази й кинувся в дім.

Схопивши телефонну трубку, Кліфф набрав перший номер, що спав йому на думку — номер пожежної команди.

— Літак зазнав аварії! — закричав він, почувши відповідь на іншому кінці дроту, і похапцем розповів усе, що бачив.

Місіс Брубейкер тим часом також увійшла до кімнати. Вона ще не до кінця второпала, що саме сталося, й спитала:

— Скажи мені, нарешті, що діється, чоловіче? Про який літак ти говориш? І кому ти так пізно дзвониш?

Звістку про страшну повітряну катастрофу було негайно передано в Денвер. О дев'ятнадцятій годині тридцять хвилин денверська радіостанція припинила передачу танцювальної музики, й диктор коротко повідомив слухачів про аварію літака ДС6В. Він закликав людей, що живуть у районі, над яким сталася катастрофа, допомогти рятувальній команді. Потім по радіо знову залунала танцювальна музика.

А ще за півгодини всі радіо- і телевізійні станції США передали повідомлення про нещасний випадок у повітрі. Це було лише одне з багатьох повідомлень, і вжахнуло воно, власне, тільки родичів та друзів тих сорока чотирьох чоловік, що летіли машиною ДС6В — ну, і, звичайно, директорів та акціонерів компанії «Юнайтед Ейрлайнс корпорейшн», для якої кожна повітряна катастрофа означала падіння курсу її акцій на біржі. Протягом наступних тижнів акції цієї компанії впадуть принаймні на двадцять пунктів. Про це свідчила серія повітряних катастроф з англійськими літаками «Комета». При загальному капіталі в 130 мільйонів доларів це означало втрату щонайменше 26 мільйонів! Так, це був чорний день для річного балансу «Юнайтед Ейрлайнс»!

Розшуки останків людей, що загинули, а також розслідування технічних причин нещастя розпочалось лише наступного дня—2 листопада 1955 року. Рятувати все одно не було кого, а збирати поночі уламки, розкидані на площі в кілька квадратних кілометрів, — також марна справа.

Наступного ранку на подвір'ї ферми Брубейкерів зібралися місцевий інспектор поліції, прокурор, шериф і двоє одягнених, у чорне представників авіакомпанії.

Спочатку сам Брубейкер, потім його дружина, неповнолітні діти і, нарешті, сусіди докладно розповіли їм про побачене. Кожне свідчення стенографувалося секретаркою прокурора, але, звичайно, це не дало нічого для розгадки катастрофи.

Зрештою, чи не гаємо ми часу, дошукуючись технічних причин нещасного випадку? — думали члени місцевої комісії по розслідуванню катастрофи. Живих свідків не залишилося, сам літак розлетівся на тисячі дрібних уламків. І навіть коли після тривалих і копітких розшуків ці уламки зберуть — чи доведуть вони щось нове, крім того, що вже відомо, а саме, що ДС6В вибухнув у повітрі, впав і згорів? Можливо, речові докази допоможуть встановити, що вибух стався, скажімо, внаслідок течі в бензопроводі, чи короткого замикання, чи з якоїсь іншої подібної причини. Кому це цікаво? Звичайно, аж ніяк не тим, хто загинув, ні поліції, ані, тим більше, авіакомпанії. Для останньої взагалі невигідно афішувати такі речі перед широкою публікою.

Отже, напевно, діяльність цих експертів звелася б до кількох формальних засідань і завершилася б гарно сформульованим протоколом, якби в ці дні не мала зібратися комісія сенатора Маккарті по розслідуванню антиамериканської діяльності — зібратися для того, щоб розглянути справу загиблого урядового чиновника Джека Керша.

«Агент Кремля», який напередодні засідання сенатської комісії загинув у повітряній катастрофі, був удвічі підозрілішим для мисливця на відьом Маккарті! Чи не відіграла роль у цій катастрофі «рука Москви?» Чи не напрошувався висновок, що катастрофу організували червоні спеціально для того, аби усунути в останню хвилину небезпечного свідка, обізнаного з «планами комуністичного перевороту у США?»

І вже 2 листопада сенатор Маккарті попросив генерального прокурора США доручити слідство про причини катастрофи Федеральному бюро розслідувань. За американським законом, розслідування таких випадків, як повітряна катастрофа, так само, як, скажімо, насильство чи грабунок, є виключно прерогативою відповідних властей штату, тобто, в даному разі, поліції й прокурора штату Колорадо. Виняток становлять лише злочини політичного характеру. Маккарті послався саме на цей виняток, а також на постанову, підписану президентом Труменом 21 березня 1947 року. За цією постановою спеціально утвореному відділу ФБР дозволялося, між іншим, в будь-який час перевіряти політичну лояльність кожного службовця державного апарату США.

Так розслідуванням причин катастрофи ДС6В зайнялися агенти ФБР. Дальший розвиток цієї історії свідчить про те, якою необмеженою і безконтрольною владою користується таємна поліція США.

Дві тисячі солдатів національної гвардії було кинуто на те, щоб прочесати район, над яким сталася катастрофа. У розмічених квадратах солдати збирали все, що могло стосуватися літака: шматки металу, рештки багажу, інструменти, залишки людських тіл. На місці кожної знахідки встановлювалися щитки з номерами; уламки літака відправляли в Денвер, де в одному з ангарів їх прикріплювали до спеціально виготовленої дерев'яної копії ДС6В. Кілька днів спеціально запрошені до цього авіаконструктори займалися сортуванням і «монтажем» уламків літака.

Останки людей привезли до будинку арсеналу національної гвардії в Грілі з тим, щоб ідентифікувати кожного з загиблих. Дев'ятьох розпізнали за допомогою знайдених при них документів. З пальців інших тридцяти п'яти трупів були зняті відбитки; їх відправили до величезної картотеки ФБР у Вашінгтоні.

(Цю, мабуть, найбільшу в світі колекцію відбитків пальців було започатковано під час другої світової війни, коли ФБР взяло відбитки всіх десяти пальців у людей, що призивались на військову службу або працювали в оборонній промисловості).

Через чотири дні авіаційні експерти в Денвері повністю зібрали фюзеляж літака. Бракувало лише одного шматка металу, який закрив би зазубрений отвір у тій частині машини, де містився багажний відділ.

Інженери ФБР провели ряд лабораторних досліджень і експериментальних вибухів і встановили, що цей отвір виник внаслідок сильного вибуху динаміту, схованого в одному з чемоданів. Отже, причиною катастрофи була або чиясь легковажність, або ж завчасно підготовлений злочин.

Через шість днів після катастрофи, 7 листопада 1955 року, начальник слідчої групи ФБР, який назвав себе капітаном Роєм Муром, заявив представникам американської преси, що до загибелі літака спричинився терористичний акт. Він пообіцяв швидке розкриття злочину і натякнув на те, що його агенти вже натрапили на слід злочинців і незабаром заарештують їх.