Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пацики - Дністровий Анатолій - Страница 39
Під вечір Коновал кладе на пічку невелику металеву миску з водою й кидає в неї коричневий бинт. Саву ставить на стрьомі, аби дивився за бабкою, яка порається на подвір'ї по господарству, щоб та часом нічого не помітила. Вода в мисці невдовзі закипає, Коновал виделкою перевертає бинт, аби той не пригорів і не прилип до дна. Потім його витягує, акуратно викручує, а коричневу рідину кип'ятить доти, поки вона не випаровується й не залишає на стінках миски осад. Непоганий вийшов «корж», каже Коновал, зараз ще прочистимо й буде пекло. Він крапає в миску кілька краплин андигріду, з чашки набирає в двохкубовий баян воду й легенько змиває нею зі стінок миски коричневий наліт, знову набирає в баян воду, але цього разу лише кубишку, й повторює. До кімнати заходить Сава й каже, що бабка зараз у стайні, з пасовища пригнали корову, й вона буде її доїти. Будеш? — дивиться Коновал на Саву, той відмахується й виходить. А ти? — запитує в мене. Навіть не знаю. Від одного разу нічьо не станеться, не від'їдеш; можна попробувати, але сказати про це не наважуюся. Дурак, забудеш все на світі, ну… Да. Після моєї згоди Коновал мовчки сміється й простягає мені довгий і тоненький, як олівець, однокубовий баян. На капілярну голочку я намотую невеличку канюлю з вати й повільно тягну поршень на себе. От, бовдур, забирає в мене баян Коновал, ні хєра не вміє робити. Він обережно підводить поршень із рідиною під голку, випускаючи повітря, намотує нову канюлю й набирає з миски кілька децилів рідини.
— Я тобі, Толян, цілу кубишку засобачу.
— Не багато?
— Нічьо! Нормальок, будеш мертвий, шо удав.
Невдовзі він тримає в руці три баяни з коричневим наповненням, акуратно вдягає на голки ковпачки й кладе в нагрудну кишеню свого кур–тяка. А нашо тобі три? — запитую в нього. Коновал здивовано на мене дивиться. Як нашо? Один мені, тобі, а третій Саві. Саві? — не вірю почутому. Толян, він зі мною вже мазався. Коли? В Тернополі. Сава каже, що сьогодні на сусідній вулиці весілля. Може, підвалимо? — запитує в мене Коновал. Після вечері ми залишаємо хату. Тихо, аби не почула бабка, заходимо в майстерню покійного діда Сави, вмикаємо світло. Стіни обвішані різними теслярськими інструментами, деякі я бачу вперше й не знаю, для чого вони потрібні. Коновал дістає баяни. Мене садить на табуретку перед столярним верстатом. Я категорично відмовляюся мазатися в вену на згині, бо матір швидко вкурить що до чого. Коновал каже, щоб я стиснув кулак, і розглядає мої вени, що тягнуться від кісточок пальців по рулі. Зараз тобі настануть вафлі, каже він, тільки глибоко дихай, чуєш, не переставай глибоко дихати. За кілька сантиметрів від кісточки, з якої починається вказівний палець лівиці, він уводить до вєни голку, бере «контроль» — густа каламутна кров вривається в машину — й плавно натискає на поршень. Голян, каже Коновал, це «сезон», не «хімія» — прихід буде дикий. Кілька секунд я нічого не відчуваю, як раптом все моє тіло всередині наче наелектризовується, напружується, наїжачується, аж хочеться скочити на ноги, а по спині, ногах, руках, животі починають бігати мурашки, блядські мурашки, вони скрізь — вовтузяться й покусують у носі, у вухах, на стопах ніг, в анальному отворі, чюхраї охоплюють мою голову, груди, живіт. Розслабся! Розслабся! Коновал кричить, щоб я глибоко дихав. Вони сильно розтирають мене руками, спину, живіт, ноги, в зуби тицькають штахету; я затягуюся, ой бля, ох понесло, пацани, бля буду, як понесло… й тіло поволі попускає. Толян, це тільки прихід, зараз всьо буде нормально, чюхраї пройдуть, сміється Коновал. У мене відразу змінюється голос, він стає приглушеним і повільним, як у магнітофоні, який затягує плівку. Всьо буде нормально — я повторюю ці слова раз за разом і слухаю себе, ой бля, це просто атом, ой бля. Переді мною миготить тьмяна морда Сави, до нього підходить Коновал із баяном, вони говорять про всіляку хуй–ню, один із них каже, шо останнього разу був повний відпад, да, да — повний відпад. Чюхраї справді проходять. Ну як ти? — запитує Коновал і простягає літрове горня криничної води.
Пацани, я вбитий, просто вбитий. По обличчю повзають маленькі павучки, лоскочуть, витираю лице долонею, ніби збираю непомітну павутинку. Вони сміються, плескають мене по плечу, я одразу кривлюся й прошу не галасувати. П'ю холодну воду, вона наповнює мій рот, тече, як по каналізації, вниз, у шлунок, і мені стає добре. Бля, як мене пре! Тяга повільно зростає, і я більше нічого не хочу. Шо він пиздить? — шепоче вбитий Сава, розвівши руки врізнобіч і схиливши голову на груди, він мало не розвалюється на табуретці. Пробую встати на ноги й відчуваю, що в колінах вони ніби ослаблені й не хочуть до кінця вирівнюватися. На напівзігнутих підвалюю до Сави й беру цигарку. Але той не реагує. Ти шо, помер? Альо? Він повільно підводить голову й так само повільно розплющує баньки. Дістає пачку «Monte Carlo». Я закурюю й дивлюся на Коновала, який пробує себе вмазати. Пропоную йому свої послуги, але він відмахується.
— Підемо на весілля? — запитує Коновал згодом. Підемо. Виходимо на безлюдну вуличку, поволі вечоріє: синє небо все дужче густішає і темніє. Далеко–далеко вдалині гупає музика, її відгомін доноситься вітром з уривками людського сміху й веселощів. Ідемо на цей шум, який стає виразнішим і гучнішим. Коли приходимо під весілля, помічаємо на вулиці купу людей. Смеркається конкретно. У сутінках під деревами, що накривають паркани, бачимо вогники цигарок. Невеликими купами по п'ять шість чоловік стоять селюки й стежать за нами.
— Чьо ці підараси вилупились? — запитує в Сави вбитий Коновал, він обтирає сухою долонею своє обличчя й закурює. Я втихомирюю його, шо нас можуть почути, атоді… тоді просто відірвуть помідори. Метрів за тридцять попереду помічаємо криницю. Сава викручує відро, й ми по черзі п'ємо.
— Хльопчі, — звертається до нас чорноволосий вусатий вуйко із золотими зубами, — зараз ту вєнесуть флєшку, аби нігде не тікали.
— Да, да, — каже Коновал, — без понтів, дядя, — а нам шепоче, шоб не пили, бо смага переб'є тягу. Раптом відчуваю, що хочу стругати. З середини до рота ніби підіймається легка хмаринка, я без жодних напрягів випускаю її назовні, й вона одразу перетворюється на невелику калюжу біля криниці. Тяга знову зростає, мені стає добре. «Правда класно стругати?» — перед моїми очима з'являється запитлива морда Коновала. Да, за щастя. Мабуть, так само легко тіло покидає душа, думаю про себе. Пий частіше водичку, ворушаться, наче два хробаки, його губи.
— Хльопчі! — голосно гавкає перед нами чорноволосий вуйко, який нещодавно підвалював. В одній руці він тримає темну півлітрову пляшку «Московської» (але ж у ній… повна залупа — смага, а не горілка), а в другій — тарелю з порізаною шинкою, копченою ковбасою, сиром та хлібом. Я не хочу самогонки — народжується в мені протест, да, да, я не буду пити, чуєте, не буду, ну його на… не можу. Раптом помічаю, що Коновал, лось педальний, непомітно задкує й звалює. Брови дядька насуплюються, а мордяка стає грізною, він нахиляється до мене і в лице дихає важким перегаром і неприємними словами, якщо не вєп'єш, дам ті по морді, відмастимо тут, курча, ану пий. Я втикаю, намагаюся роздивитися його табло — пика стає все більш виразною й червоною, не знати чому — вірю в почуте. Ти хочеш по морді? — знову запитує п'яна пика. Бля, мене так пре, торба, я не хочу в табло. Сава шепоче на вухо, шо краще випити, бо тут народ гарячий, закопає на місці. Я не хочу в табло, бля, ох як мене пре. Тицькають стограмовий стакан, тремтячою рукою наближаю його до губ і починаю пити. Їбать ту Люсю, вловлюю жахливий запах смаги. Боже милосердний, цю гидоту неможливо ковтнути. Пий, сичить наді мною п'яний дядько. Врешті, за кілька ковтків я випиваю смагу, вона тече вниз, по трубах, усередині все обпалює. З тарелі хапаю шмат копченої ковбаси з хлібом і жую. А тепер ти, втуплюється поглядом дядько в Саву й наливає йому повний. Той так само несміливо бере стакан і випиває. О! то є наші хльопчі, радісним стає дядько, ше по одній. Через хвилин двадцять у голову вдаряє хміль, стає легко й добре, тяга міняється, я п'янію. Ідіть танцювати, сміється дядько, там файні дівки!
- Предыдущая
- 39/65
- Следующая
