“Галатея” - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович - Страница 23

І професор Чухрай перехоплював. Та ще й стільки, що аж за голову схопився!

Виявилось, що радіохвилі випромінює весь Космос. Випромінює наше Сонце. Випромінюють планети. Випромінюють туманності й таємничі “радіозірки”. Але це були просто фізичні процеси, а зовсім не цього шукав професор Чухрай. Він сподівався знайти правильні, періодичні електромагнітні коливання, — такі, як у звичайних радіостанцій.

Він вірив у свою мрію, зумів захопити нею свій колектив — обдарованих учених. Довгі роки тривали марні пошуки. І от, нарешті, прийшов успіх.

Професор поглянув на годинник. Чверть на десяту. Треба йти.

Він хвилювався, однак опанував себе і зайшов до апаратної так, ніби нічого не сталося.

— Все готове?

— Так, — відповів йому вже немолодий чоловік, головний інженер обсерваторії. — Все готове, Микито Семеновичу.

Вони подивилися один одному у вічі, міцно потисли руки. Скільки літ довелося чекати на цю знаменну хвилину?! І чи виправдаються їхні сподівання?

— Починай, Петре! — професор випростався, підійшов до пульта. — Запрошуй гостей.

Гості — найвидатніші вчені з усього світу, кореспонденти и кінооператори — заходили поодинці, навшпиньки, наче боялись порушити урочистість моменту. Деякі з них озиралися круг себе навіть з розчаруванням: вони сподівались побачити щось надзвичайне, а це приміщення скидалося швидше на лекційний зал, аніж на апаратну найбільшої в світі радіообсерваторії. Зручні м’які крісла, звукоізоляційна обшивка стін, чималий екран з молочно-білого скла поруч запнутого чорною завісою вікна — оце й усе. А де ж ті найточніші прилади, за допомогою яких здійснюється керування телескопом, що важить кілька тисяч тонн? Де та надпотужна апаратура, яка перетворює потік електричної енергії в “пакети” радіохвиль?

Професор перехопив чийсь запитливий погляд і посміхнувся:

— Не дивуйтеся, друзі. Це, власне, не апаратна. Апаратура телескопа, весь його “електронний мозок”, міститься в герметичному сховищі глибоко в надрах гори. Тут тільки головний пульт.

Пролунав дзвінок. В апаратній згасло світло. Лише над пультом тьмяно горіла лампа під темним ковпаком.

— Пробачте, друзі, — сказав професор, — автомат нагадує, що час починати… Увага!.. — він пильно придивлявся до стрілок хронометра, і коли вони показали точно 21.30, натиснув на кнопку. — Перша станція — струм! Друга станція — струм!

Це був тільки вступ: зараз уся енергія двох потужних атомних електростанцій ішла на те, щоб нагріти випромінювачі циклофорів перед тим, як у головний контур ринуть імпульси справді космічного масштабу.

— Увага!.. Всім на Єдиній Високовольтній Мережі!.. Ввімкнути автомати на перемикання!

Тихо-тихо в апаратній. Всі розуміють надзвичайну урочистість моменту: ось зараз, через кілька секунд, на території всього Радянського Союзу аж на півгодини зупиняться майже всі електродвигуни, погаснуть електричні лампи, замовкнуть радіостанції та телецентри. Вся могутня енергія Єдиної Мережі попрямує в циклофори радіотелескопа; цілих півгодини вируватиме в його незліченних “магнітних пляшках” розжарена до внутрізоряних температур плазма, і аж тоді відбудеться прорив у Великий Космос, далеко-далеко за межі Сонячної системи.

— Лінії приєднано, — сухо повідомив автомат. — Усе гаразд.

“Усе гаразд!” — повторив у думці професор Чухрай. Чомусь знову пригадалась ота залізнична станція під Курськом. Зараз над нею нависає така ж глибока чорна темрява, як і тоді, в дев’ятнадцятому році. Та тільки все, все по-іншому…

— Так ось, друзі, — сказав він опам’ятавшись. — Дві години тому ви переглянули оригінали знімків вічно запнутої хмарами Венери. Розжарені бескиддя скель, грімкотливі вулкани, віковічна напівтемрява… Розвіялась на порох остання надія оптимістів, які сподівалися знайти братів по розуму в нашій Сонячній системі. Але це й закономірно: надто суворі обмеження накладає природа на умови існування живого білка, а можливість не-білкових форм життя й досі лишається нічим не обгрунтованою гіпотезою… Продемонстровані вам знімки було зроблено з допомогою нашого малого телескопа, — вони тьмяні й дрібномасштабні. Сьогодні ми могли б показати вам поверхню Венери зблизька, ви дістали б змогу роздивитись кожен камінець. Але така розвага — надто дорога і навряд чи потрібна. Ми запросили вас для іншого. Ви будете свідками першого, найграндіознішого в історії людства експерименту, спроби перекинути міст через безодню часу й простору між двома цивілізаціями.

Професор зробив паузу і натиснув на одну з кнопок. Темно-фіалковим сяйвом спалахнув екран, срібними цяточками зарясніли на ньому зорі. Під двома з них вималювались назви: “Земля” і “Альфа Орла”.

— Два роки тому, — вів далі Чухрай, — наша обсерваторія опублікувала повідомлення, що від зорі Альтаїр, або Альфи Орла, як називають її астрономи, на Землю періодично надходять дуже слабкі радіосигнали, несхожі на звичайні радіошуми Космосу. Більш ніяких повідомлень у пресу ми не давали. А тепер я можу сказати, що з допомогою новітньої спеціальної апаратури ми не тільки посилили ці сигнали до потрібного рівня, але й визначили їхню природу. Це були випромінювання надпотужного телевізійного передавача. Ціною величезних зусиль працівників нашої обсерваторії спільно з Кібернетичним центром Академії наук сигнали було розшифровано і відтворено.

Професор натиснув на іншу кнопку. Зникло зоряне небо на екрані, а натомість з’явилися геометричні фігури: трикутнички, ромби, кола, спіралі. З калейдоскопічною швидкістю вони поєднувались у химерні сполучення, які одразу ж розпадалися і перегруповувалися, щоб у свою чергу поступитись іншим. А з динаміків, синхронно з рухом фігур, лунало то вищання, то гудіння, то цокання, в якому нічого добрати не можна було.

— Ці геометричні фігури — не що інше, як таблиця настройки, яку передає міжзоряний телецентр. Електронно-обчислювальні машини, аналізуючи закономірності розташування та швидкості зміни фігур, досить скоро зібрали всю зашифровану в них інформацію, потрібну для створення відповідного телепередавача. Такий передавач збудовано. І от через кілька хвилин наша перша програма полине через Космос, аж до зорі Альтаїр… Шістнадцять років мчатимуть туди радіохвилі з швидкістю світла; тільки одна квадрильйонна частка випроміненої енергії досягне тієї далекої зорі. Але я переконаний: її буде сприйнято, і через тридцять два роки ми одержимо відповідь…

Чухрай помовчав кілька секунд, а потім сумно повторив:

— Тридцять два роки! Не всі з присутніх тут доживуть до того знаменного дня. Але що ж — ми ще неспроможні повністю підкорити час і простір… І ця наша спроба — перший крок у невідоме.

Професор занепокоєно глянув на годинник.

— Сьогоднішня передача триватиме сто секунд. Тільки сто секунд!.. Ми довго сперечалися: що показати нашим незнаним друзям? Портрет людини?.. Фотографії земних краєвидів?.. Креслення машин?.. Але для передачі складних зображень потрібний надто великий обсяг інформації. Отже, ми вирішили передати лише зображення елементарних геометричних фігур: квадрата, кола, трикутника, ромба. На перший раз цього вистачить.

Запала пауза. Ніхто не порушив мертвої тиші, бо над екраном враз спалахнуло табло з написом: “Увага!”

— Увага! — неголосно промовив у мікрофон професор Чухрай. — Всім станціям, усім резервам!.. Ввімкніть автомати!

Він натиснув на кнопку, що вмикала найскладнішу електронно-обчислювальну апаратуру радіотелескопа. Усі вчені світу за все своє життя не встигли б виконати й мільйонної частки тих обчислень, з якими мала впоратися ця машина протягом кількох секунд, щоб скерувати радіотелескоп у потрібну точку небесної сфери. Відтепер у дію вступила автоматика; людині з її недосконалими органами чуття тут уже нічого було робити.

Потьмянів і згас екран. Погасла лампочка над пультом. Безшумно розсунулись завіси на величезному вікні в апаратній. І прямо перед очима присутніх вималювався залитий зеленкуватим місячним сяйвом гірський хребет, а на ньому — вся в мереживі червоних сигнальних ліхтарів ажурна чаша радіотелескопа.