Коштовний камінь - Гуляшки Андрей - Страница 20

Уявіть собі густий, глухий ліс переважно з низьких, розлогих дубів. Ліс цей в кількох місцях перерізують дубові видолинки; подекуди в ньому зустрічаються пологі схили, перетяті гнилими деревами, купи сірого каміння, порослого лишаями та мохом. Крізь гіллясті крони дерев промені сонця ледве проникають, і тому тут завжди зеленкуваті похмурі сутінки, повітря вологе, насичене запахом прілого листя і гнилого дерева.

Такий ліс на південному заході. На сході він набагато рідший, світліший і поступово губиться серед широких ланів Чорноморської низини.

З одного боку табір Вилю Власева виходить у лісову гущавину, а з другого — на схід, де горизонт незрівнянно ширший і чистіший. Старий римський шлях проходив посередині табору, ділячи його на дві половини.

Ліворуч від шляху, біля великої палатки Вилю Власева, стояли дві менші, — в одній з них була похідна лабораторія, у другій — склад. Ще шість палаток біліли по другий бік.

Що іще розповісти?

По обіді для бригади час минув непомітно, в напруженій роботі. Вже смеркало, але ніхто не збирався запалювати традиційне табірне багаття.

Павел Папазов виділив нічні варти і пішов спати останнім.

Ранком усі встали бадьорі, помились холодною водою з джерела, що било в сусідньому видолинку. Після цього всі накинулись на сандвічі, приготовлені Марком Мариновим. Цей пристрасний любитель квітів був визнаним майстром випікання млинців та налисників. Він пов'язав білим фартушком кругленький живіт і люб'язно побажав усім колегам приємного апетиту.

— Перекусіть, бо в дорозі може бути все, — підморгнув він.

Андрій машинально жував, не помічаючи, що кладе в рот. Марко загорнув два сандвічі в прозорий папір і обережно поклав йому в кишеню, прошепотівши:

— Візьмеш оце. Потім захочеться їсти. Це дає енергію, а ти молодий і витрачаєш її більше за всіх. Я в твої роки з'їдав дюжину за один раз.

Пізніше Вилю Власев зібрав геологів у своїй палатці, розклав на похідному столі карту, кашлянув два-три рази і почав водити по ній пальцем.

— Ось цей район, який ми повинні вивчити… тобто довивчити, — сказав він. — Торік, як вам відомо, ми встановили тільки загальні мінералогічні дані місцевості. Зараз потрібно уточнити, напрями рудоносних жил. Крім того, як бачите, тут є один сектор, позначений літерою «X». Він лежить у південно-східному напрямку під гострим кутом до нашого табору і має форму рівнобедреного трикутника, основа якого перетинає східну півдугу лісу. Цей район треба дослідити геологічно і мінералогічне, накреслити карту і провести підготовку до зондових досліджень.

— Хоч би тільки не мені, — тихенько зітхнув Марко Маринов.

Вилю Власев якийсь час мовчав, розкрив папку і вийняв кілька запечатаних канцелярських конвертів.

— Тут я позначив маршрут і завдання кожного з вас. Брав до уваги ваші можливості, географічний рельєф, взагалі все. Позначив також і контрольні терміни, отож, на мій погляд, не може бути ніяких непорозумінь. Розгляньте ці маршрути, і, якщо у когось виникають сумніви, той нехай виясняє, поки є час. За півгодини ми повинні бути в дорозі!

Коли на столі лишився тільки один конверт, Андрій із стиснутим серцем простягнув руку. Так він і думав! На конверті стояло «Сектор X. Андрій Андрєєв і Делчо Єнев». Замість того, щоб дістати завдання по розвідуванню районів, суміжних з тим місцем, де він бачив зелений камінь, йому доручалося дослідити місцевість у зовсім протилежному напрямку! Може, «невидимий» і тут має свою руку?

— Ти незадоволений маршрутом? — запитав його Папазов.

— Незадоволений, — відповів Андрій.

Парторг задумався.

— А зі мною пішов би?

— Не хочеться мені йти на схід, — зітхнув Андрій. Але, зрозумівши, що видає себе, відразу додав: — Я завжди віддаю перевагу пересіченій місцевості, де було б більше височин, гір, вершин! Сектор X великий і рівний, наче сковорідка! Це не по мені!

Вилю Власев саме в цю мить проходив мимо, і парторг поклав руку на його плече.

— Чи не можна зробити заміну? — запитав він і кивнув у бік Андрія. — Ось він віддає перевагу західним районам, — туди його тягне. Дай його мені, а замість нього нехай іде, скажімо, Ігнат Арсов, він має досвід. На нього покластись можна. Ви згодні?

Керівник бригади насупився.

— Невже ви гадаєте, товаришу Папазов, — звернувся він своїм звичайним офіціальним тоном до помічника, — невже гадаєте, що хтось інший, крім Андрєєва, зможе за два тижні справитися з районом X? Ви кажете — Арсов. Чудесно! Арсов прекрасний геолог. Йому можна вірити на 90 процентів. Але він повільно ходить, особливо в сонячні дні. Такій людині я не можу довірити дослідження району X.

Він більше нічого не сказав і, поправивши капелюх, відійшов.

Павло Папазов знизав плечима.

— Як бачиш, шановний, шеф не дозволяє. І, безперечно, він має рацію. — Він помовчав. — Кінець кінцем, по-моєму, немає ніякого значення: чи будеш ти в районі X чи в районі У. Хорошому геологу з гострим оком всі райони однаково цікаві.

Він потиснув йому руку.

— Не забувай нашу вчорашню розмову. Будь розумним, додержуй дисципліни, і доля буде милостивою до тебе. Щасливої дороги!

В цей час лаборантка вела розмову з Делчо Єневим:

_Вона. _ Візьми ще одну ковдру! Не будь упертим, слухайся! Моя подвійна, з мериносової вовни, м'якенька. Ось глянь.

_Він. _ Щиро вдячний. Але ковдру не візьму. Стривай, якщо шеф вирішить прикріпити тебе до нашої групи, я тебе якось сховаю в торбу. Навіть з радістю. Я завжди віддаю перевагу живим джерелам тепла.

_Вона. _ Можеш віддавати перевагу чому хочеш, — це мене не обходить. А ковдру все-таки візьмеш. У товариша Андрєєва ревматизм лівої ноги. Я це точно знаю. Він був футболістом, і в одному з матчів його хтось вдарив, і з того часу ушкоджене місце дається йому взнаки. Ти, як хороший приятель, повинен переконати його, щоб він уночі вкривався моєю ковдрою. Піклування про товариша — перша вимога соціалістичної моралі.

_Він. _ Яка шкода, що мої кінцівки здорові! Просто вмираю від муки, що вони здорові! Чесне слово картографа.

_Вона_ (поклавши ковдру в торбу). Жалієш, що здоровий? Що за дурниці!

_Він. _ Якби я був хворим, як Андрій, може б ти і про мене потурбувалась! (Зітхає). Може, й мене б приголубила добрим словом і тому подібне. Хай буде прокляте оце здоров'я! Яка користь від нього.

_Вона_ (вдаючи, що не чує). Візьми ще одну плащ-палатку. Побачиш, як вона згодиться вам у дощ! Мені казали, що в цьому місяці будуть часто йти дощі.

_Він. _ Та ти ж на мене навантажуєш, як на верблюда!

_Вона. _ Бо ти дуже хороший і милий. Почекай, не зав'язуй торбу! Ще покладу консерви.

_Він. _ Мені ніяк не зрозуміло, чому ти все кладеш в мою торбу? У Андрія спина спортсмена, вдвоє ширша за мою. Це несправедливо.

_Вона. _ Він носитиме стільки інструментів: молоти, кирки, ломи! Невже тобі не шкода товариша? Ну, не будь таким злим, знайди місце для термоса. Глянь, який він гарний!

_Він. _ Термос!.. А ще що?

_Вона. _ Не бійся! Це майже все. Лишились дрібниці. Коробки з бісквітами, пакет кофе, банка варення. Варення з ягід, дуже солодке. Цукор у цьому пакетику. Рафінад.

_Він. _ Поклади ще щось, щоб я вже був справжнім верблюдом. (Рішуче). Ні! Якби я навіть був ним, однаково не погодився б.

_Вона. _ Ти завжди був добрий і благородний.

_Він. _ А яка мені з цього користь?

_Вона. _ Ви ж вирушаєте в дорогу, все може бути!

_Він. _ Тобто «він вирушає в дорогу» і подібне. Так?

_Вона_ (зав'язуючи торбу). Ти такий сильний! Носитимеш її, як пір'їнку.

_Він. _ Якби я йшов сам, ти б і жменьки солі не поклала мені в торбу. Чому не хочеш у цьому признатись?

_Вона. _ Поклала й сіль, будь спокійний. Загорнула в папір разом з бісквітами.

_Він_ (з жалем). Якби ти наповнила фляжку коньяком… для втіхи.

_Вона. _ Втіхою для тебе будуть мої хороші почуття.

_Він. _ А яка користь від цих «хороших» почуттів?

_Вона. _ Допомагай товаришу Андрєєву, не дозволяй перевтомлюватись. Завжди будь поруч з ним. Тільки так робить справжній товариш. І я любитиму тебе.