Зелена пастка - Стась Анатолій Олексійович - Страница 28

Говорив Брендорф спокійно, однак поспіхом вийняв з кишені халата ключ, відімкнув і висмикнув шухляду стола.

Проти світла блиснула куца металева трубка з чорною рукояткою. Вона лежала на дні шухляди.

Я обома руками вхопився за спинку крісла і перекинув його разом з Брендорфом.

Розділ IX

Рожевий вітер

Він повалився на килим, та відразу ж з несподіваною прудкістю, лаючись, скочив на ноги. Стояв у позі боксера, виставивши кулаки, поводив білими од ненависті очима. Не побачив поряд нікого, крім мене, і на мить зрадів. Та то був короткий спалах самозаспокоєння. Його погляд прикипів до моїх рук, він видавив із себе:

— Це не іграшка, хлопче. Поклади плазмомет на місце.

Металева трубка не слухала мене, витанцьовувала на рівні його грудей.

— Одійдіть до стіни! Не рухайтеся, якщо не хочете вилетіти в каньйон разом із стіною.

Ще ніколи в житті я не тримав у руках зброї. Хіба що рушницю для підводного полювання. Я намагався зладнати з плазмометом, а він ходив ходуном. Саме від того обличчя Брендорфа закам'яніло, йому здавалося, що я ось-ось ненароком натисну на гачок. А я боявся, щоб Брендорф не підступив до мене, бо тоді довелося б натиснути… Від такої думки в мене пересохло в горлі. І все ж, якби Брендорф зрушив з місця, я натиснув би на маленький виступ біля рукоятки, що муляв палець дрібною насічкою на металі. Бо найменша нерішучість коштувала б мені життя. Та й хіба ж мені одному?

— Так. Значить, тебе підіслав Кносе. Шкода, я не розкусив вашого трюку… Гаразд. Кносе я випущу з кімнати.

— Начхати мені на вашого Кносе! І на вас усіх, — сказав я. — Через десять хвилин ось тут, біля мене, мусить стояти моя мати, а також Єржі та індіянин Загбі. Бо інакше… Натисну на гачок і водитиму вашим плазмометом на всі боки! Що буде з того — вам краще знати, бо я бачив лише, як падають секвойї. Але я зроблю так, як сказав!

Брендорф поглянув на мене. Кивнув.

— Мені треба підійти до стола.

— Підійдіть. Та не спробуйте що-небудь утяти.

Він віддав розпорядження в мікрофон. Чекати довелося недовго.

Першим увійшов до зали Загбі. З-за широкої спини індіянина визирала Єржі. Мружилася зі сну і, видно, силкувалася зрозуміти, що ж відбувається. Індіянин сторожко поглядав то на мене, то на Брендорфа. Низенький чоловік у крислатім капелюсі, який привів їх, доповів з порога:

— Штандартенфюрер! Жінки з двадцять другої кімнати в себе немає. Після денної роботи фрейлейн Труда залишила її на ніч у своєму питомнику. — На слові «питомник» капелюх нахабно вишкірився. — Які будуть накази?

— Зачекайте хвилину. — Брендорф повернувся до мене, наче хотів щось пояснити.

Дальші події розчленувалися в моєму мозку на кілька епізодів, котрі блискавично, один за одним, промайнули значно скоріше, ніж про це можна розповісти.

Мені слід було відігнати Брендорфа назад, до стіни, одразу ж після того, як він віддав наказ у мікрофон. Я цього не зробив, і він скористався з моєї помилки. Побачивши, що мої друзі стоять за якихось два-три кроки від нього, Брендорф зненацька кинувся до них і схопив Єржі за плечі. Її зляканий зойк злився з несамовитим криком штандартенфюрера: 

— Стріляйте у нього! Якого біса топчетесь?!

Єржі намагалася випручатись із жилавих рук, та Брендорф прикривався нею і задкував до дверей, що вели в його покої.

Крислатий капелюх вихопив з кобури пістолет. Я підкинув металеву трубку, щоб не дати йому підбігти до Брендорфа та до Єржі. Кремезна постать Загбі затулила мені все. Перестрибнувши через крісло, індіянин метнувся вперед, стусонув важким кулаком Брендорфа по потилиці. Випустивши дівчинку, той осів на підлогу. Лунко ляснув постріл. Загбі випростався на весь зріст, вигнувся, схопився за обличчя, між пальцями зачервоніло.

Єржі підбігла до мене. І тут гримнуло ще раз. Щось креснуло об стіл, залишило на білій поверхні темний рівчачок і, ніби ножем, відтяло кілька перемикачів. На мене бризнуло пластмасою. На мить затуливши обличчя, я проґавив якусь секунду, а як глянув — крислатий капелюх стояв біля акваріума. Миршава постать здавалася приклеєною до підсвіченого зсередини скла, чорне вічко пістолета цілилося у мої груди.

Майже механічно я шарпнув за гачок. Плазмомет злегка здригнувся. Повітря навколо зарожевіло. Від гуркоту струсонулось приміщення, я ледь встояв на ногах. Дивний вихор, неначе зіткнулися стрічні повітряні потоки неймовірної сили, ударив в барабанні перетинки.

Чоловіка з пістолетом не стало. І не стало акваріума. Зникла, як розчинилася, частина стіни. Попереду зяяла порожнеча. Хвилями погойдувався блідо-рожевий туман. За серпанковою завісою виднівся шмат сірого передранкового неба. З підлоги здіймалася пара, обволікаючи нерухоме тіло Брендорфа, скрючене на килимі. Світло погасло. Клубки пари наповнилися дивовижним сяйвом, і великий отвір, який виник там, де щойно була стіна, світився скраю — то збігав розм'яклий, наче віск, бетон, чи скло, чи ще щось — не знаю. Розжарена рідка маса падала на підлогу вишневими краплями.

Загбі, затискуючи рану долонею, відступав до дверей. Я схопив Єржі за руку. Утрьох ми вибігли в коридор. Плафони на стелі ледь жевріли. Лише ліворуч яскравилась прозоростінна халабуда, в якій постійно маячив вартовий у жовтому вбранні. На секунду заголосила сирена і захлинулася. Наближалися стривожені окрики. Ми притиснулись до стіни. Десь біля ліфта в сутінках заблимав промінь ліхтарика, звідти загукали:

— Стій! Хто тут? Пароль?

Дзінь… Дзінь… Мигтіли короткі спалахи, кулі кришили пластик. Тінями перебігали темні постаті.

Мене охопило нестримне бажання скоріше вирватися з мурованої пастки: в джунглі, в ліс, у болото — будь-куди, аби на простір, на волю. Я озирнувся. Просторий футляр-циліндр загрозливо світився позаду, в кінці коридора. Попереду, в темряві, скрадалися постаті крислатих капелюхів. 

— Ей, ви, там, біля ліфта! Забирайтеся геть! Бо звалю стелю на ваші голови!

Мені відповіли пострілами.

Ствол плазмомета ще раз дихнув рожевим вітром. Розчахнулася темінь. Я майже нічого не встиг розгледіти, тільки відблиск сяйва. Скрегіт, глухі удари бетону, що рушився в ліфтопідйомну шахту.

І вже ніхто не стріляв.

Та виходу нагору тепер не було. Єржі також зрозуміла це.

— Ігоре, ми спробуємо вибратися звідси, — сказала вона. — Я думаю… треба поглянути. Ходімо.

Вона повела нас назад і, на мій подив, розчинила двері зали-кабінету. Брендорф уже очуняв. Стояв, похитуючись, під пальмою, руками спирався на стіл. Мені здалося, неначе він щойно розмовляв з кимось і замовк на півслові, побачивши нас. Невже він встиг когось викликати?

Я підійшов до стола. Кілька перемикачів, в які влучила куля, було зірвано, ті, що вціліли, безладно стриміли на пульті. Я навмання клацнув одним. Й одразу ж загомонів динамік:

— …Аварійна обстановка! Щойно вийшов з ладу центральний ліфт. В операторській, а також на складі з продовольством підлога провалилася на нижній поверх. Пошкоджено вентиляцію, в третьому секторі припинився обмін повітря. В казармі задихається варта, звідти неможливо вийти, двері загерметизовано. На магнітних замках більшість відсіків… Штандартенфюрер, чекаємо ваших наказів… Алло! Алло! Чому не відзиваєтесь?

Вимкнувши динамік, я вилаяв себе за необачність. Брендорф із свого кабінету приводив у дію систему магнітних замків підземелля. Куля, що призначалася мені, напевно, заклинила перемикач системи, запечатавши Брендорфових посіпак у кімнатах-відсіках. Ненароком я міг розімкнути магніти і дати змогу зграї бандитів вирватися з помешкань. Міг накоїти ще щось собі на біду. Адже я не знав призначення перемикачів.

З отвору в стіні віяло п'янкою свіжістю. Єржі показала на розвалену стіну.

— Там урвище. Глибоке… Може, якось спустимося?

Як я сам не додумався! Знав же, що з кабінету можна вийти на терасу, оповиту зеленню. Серед мешканців підземного лабіринта, мабуть, лише один Брендорф мав привілей в будь-який час насолоджуватися свіжим повітрям та пахощами лісу. З цієї тераси, що ластівчиним гніздом притулилася до стрімкого схилу, він показував мені силу свого плазмомета.