Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич - Страница 43

— Алюміній. В нас його добувають…

— Ха-ха-ха! Добувають… — зареготав Гуго. — Де добувають?! Я об'їздив усю Європу, викладав в університетах! Останні дванадцять років читав риторику, астрологію, богослов'я в Сорбонні і…

— Стривайте, стривайте, — обірвав його Адальберто, пильно подивившись на Гуго. — Де ви сказали були останні дванадцять років?

Суперечка з алхіміком давно привернула увагу матросів, і на палубі зібрався чималий гурт. Адальберто обвів поглядом присутніх.

— В цей час я протягом двох років був у Сорбонні лиценціатом на кафедрі риторики, але сеньйора Гуго там не бачив.

— Що? Що? Лиценціатом? Ха-ха-ха! — засміявся алхімік. — Ви тільки подумайте, який нахаба! З таким же успіхом, шановний метре Адальберто, кожен може заявити, що носив докторську шапочку з китичкою!.. Ти нікчемний самозванець!

На подив Феді, Адальберто нічого не сказав, мовчки повернувся і зник у носовій надбудові.

— Бачили? — переможно вигукнув Гуго. — Ха-ха-ха! Злякався самозванець! В нього ще вистачає нахабства сперечатися зі мною!

Тепер алхімік переніс вогонь на Федю. Він став ображати його, як тільки міг.

Тим часом з надбудови знову з'явився Адальберто.

— Ось, — розгорнув він перед Гуго пергамент. — Тут чітко написано, що я лиценціат Сорбонни. Тепер попрошу показати ваш документ.

— Я не зобов'язаний перед тобою відчитуватись! — вереснув Гуго. — Я не вірю твоєму документу! Він фальшивий!

— А ти покажи, покажи.! Чого там! — почулося з усіх боків.

— Я… у мене вкрали… ні… Мене пограбував розбійник у Мадріді і все до нитки забрав. Але мене й без того знають у Європі! Я доктор…

Гуго ще щось говорив, та вже не можна було розібрати, слова його потонули в загальному реготі моряків.

— Нікчеми! Пігмеї! — крізь гамір вигукував алхімік і, задерши високо голову, попростував до своєї каюти.

Ніанг підняв руки догори і закружляв у танці, наспівуючи щось гортанне.

— Ми перемогли! — вигукнув негр. Очі його радісно блищали. — Який я радий, що ви, сеньйоре Адальберто, і ти, Федю, перемогли Гуго!

— Так, сьогодні ми його взяли на абордаж, — кивнув пілот. — Думаю, надовго затямить цей день. А ще вранці святкував перемогу.

— Про його перемогу мені б і хотілось поговорити, — сказав Федя. Тепер він не мав жодних сумнівів, з ким Адальберто.

— Федю, — шепнув Ніанг, — нас же можуть підслухати… Краще в іншому місці.

— Що, така важлива розмова? — насторожився Адальберто. — Тоді прошу до мене. Там ніхто не заважатиме.

У невеликій каюті Адальберто було повно книг. Пілот звільнив місце для Феді й Ніанга на скрині, а сам примостився на вузенькому ліжку. Повідомлення про змову він зустрів поблажливою посмішкою, яка ніби говорила:

«Ох ці хлопчиська! Чого тільки не придумають!» Та в міру того, як Федя наводив усе нові й нові докази, посмішка зникла. Адальберто слухав уважно. Обличчя його стало суворим.

— Шкода, що ви впустили ступку, — покрутив головою пілот. — Як же ми тепер доведемо, що Гуго ошуканець, та ще й, крім того, разом з Педро готує змову? Власне, ніяких доказів у нас нема. Дона Дієго я добре знаю. Ще вчора він, можливо, й повірив би нам, але сьогодні, після золотої платівки, навряд…

— Що ж робити? — нахмурив брови Федя. Нелюдський крик Гуго пронісся по каравелі.

— Вкрали! Вкрали ступку! І філософський камінь украли!

Всі мимоволі перезирнулись. Першим заговорив Кудряш.

— Повірте, сеньйоре Адальберто, каменя я не чіпав. Узяв лише ступку. Гуго заявляє, що вкрали камінь, щоб відтягти час. Виходить… — Федя з досадою поморщився, — виходить, я ще й допоміг йому…

— Не вішайте носа, герцог, — підбадьорив Адальберто. — Якось обійдеться. А зараз ходімте. Залишатись тут не можна, ще впаде підозра на нас. Зробимо вигляд, що нічого не знаємо.

…Дієго уважно слухав Гуго і, коли той скінчив, запитав:

— Ти уважно оглянув каюту?

— Обнишпорив усюди! Нема ні ступки, ні філософського каменя.

— Ходімо до тебе, ще раз подивимось.

На палубі зібралася вся команда. Всі мовчки ждали наслідків. Нарешті з'явились Дієго й Гуго.

Капітан обвів присутніх важким поглядом. Він був блідіший, ніж звичайно.

— Серед вас є негідник, — мовив Дієго. — Щойно в його: каюті,— він показав палицею на Гуго, — вкрали ступку і філософський камінь… Даю на роздуми три хвилини. Я до тебе звертаюсь, негіднику! Якщо ти повернеш ступку і камінь, обіцяю зберегти тобі життя. Клянусь у цьому святими євангеліями! Якщо ж я сам знайду… а я знайду! — він різко стукнув палицею, — то такі тортури придумаю тобі, що ти благатимеш про смерть!

Запанувала напружена тиша. Тільки чути було, як важко дихають матроси.

Федя почував себе кепсько. Він намагався не дивитись на капітана, боячись, що очі зрадять його. На душі було тривожно. Здавалось, ще секунда-друта, і Дієго здогадається про все.

— Час минув! — стукнув палицею капітан. — Попереджаю востаннє, рахую до трьох. Раз… два… три!.. Хуан, Доменіко і ти, Адальберто, обшукайте всю каравелу від трюму до клотика і від кормового ліхтаря до акросто-ля! Всім залишатись на місцях! Хто зрушить з місця, — він вихопив з-за пояса пістоль, — дістане кулю в лоба!

Наперед ступив Гуго.

— Сеньйоре Дієго, пробачте мені, але вислухайте всю правду. Ви потураєте синові сатани… — всі, мов по команді, подивились на Федю. Було ясно, кого має на увазі астролог. — І ось вам наслідки. Він викликав бурю, яка ледве не потопила нас! А тепер знищив своїми сатанинськими заклинаннями мій філософський камінь і ступку.

Кульгаючи, Дієго підійшов до Феді.

— Що ви на це скажете?

Вже не було звичного у звертанні до Кудряша «ваша високість» або «герцог». І, очевидно, не випадково. Федя ясно відчув, яка велика небезпека нависла над ним. Страх охопив його, скував думки. Він розумів, що треба щось говорити, обов'язково говорити, але не знаходив потрібних слів. Невідомо, як би все обернулось, коли б не Адальберто.

— Сеньйоре Дієго, — озвався він, — ви мене знаєте не перший рік. Не раз ми з вами дивилися смерті в лице, бували у всяких бувальцях. І ви могли переконатися, що я ні разу не підводив вас…

— Стривай, Адальберто!

— Ні, послухайте! На правах вашого друга скажу: Гуго засліплений ненавистю до герцога, і він втрачає розум, як бик під час корриди, коли забачить червоний плащ. Ви самі не раз про це казали. Звинувачення Гуго безпідставні. Навіщо герцогові знищувати ступку і філософський камінь? Припустимо, що він син сатани, як це нам намагається втовкмачити «шановний» доктор без документів. Тоді герцог знищив би не тільки ступку і камінь, а й самого Гуго. Хіба це важко для диявола? Одне заклинання…

— Не слухайте його, сеньйоре Дієго! — переповнений люттю, вигукнув Гуго. — Хіба не бачите, що Адальберто зачарований!

— Не галасуй! У мене й без твого крику голова йде обертом. 1 ти, Адальберто, помовч. Я сам розберуся!

Та капітанів окрик не спинив пілота.

— Усе це нікчемні вигадки Гуго! Ступку і філософський камінь він сам викинув, а нас водить за носа! Платівка підкинута!

— Як це? — не зразу збагнув капітан. Заверещавши від злості, алхімік вчепився

в Адальберто. Гнів надав йому таких сил, що Адальберто, який не чекав нападу, впав на палубу. Не так просто було Хуанові і Доменіко відірвати від пілота Гуго, що шкрябався, як кішка.

В алхіміка почався нервовий припадок. Він рвав на собі волосся, одежу, плакав, качався по палубі. Знеможений, він затих, і тільки плечі конвульсивно здригалися.

— Віднеси його в каюту, Доменіко, дай вина і пильнуй! — наказав капітан.

Матрос кинувся виконувати наказ. Дієго нервово кусав нігті. Він пройшовся по палубі раз і вдруге, зиркаючи то на Адальберто, то на Федю.

— Мгу-у… — прогув капітан. — 3 цим золотом почалась така сама історія, як і з бурею, — Дієго спинився перед Адальберто. — Гуго каже одне, ви з герцогом інше. А вирішувати мушу я сам… — і ніби відповідаючи на свої думки, вигукнув — Але ж я на власні очі все бачив! І ви, герцог, теж були зі мною. Чому тоді не сказали, що Гуго дурить мене?