Година Бика - Єфремов Іван - Страница 7

Дворогі активатори магнітного поля висунулися на захист. Ті, хто зібрався на пагорбі, сховалися за металевою сіткою, одягнувши спеціальні напівмаски, які надійно прикривали вуха, ніс, рот шаром м’якого пластику. На «рогах» активаторів спалахували сигнали, ледве помітні в світлі тропічного ранку. Зелений купол великого корабля здригнувся, підстрибнув на десяток метрів і завмер на ті кілька секунд, за які магнітні амортизаційні шахти всередині корабля набрали повну потужність. «Темне Полум’я» повис, повільно обертаючись навколо вертикальної осі. Блідий стовп анамезону мерехтливо розтікався під ним до меж захисної стіни. Несподівано зореліт зробив другий вертикальний стрибок у небо і в одну мить зник. Раптовість, простота, а також нестерпний для вуха різкий звук зовсім не були схожі на гучний і урочистий старт звичайних зорельотів. Гігантські й грізні кораблі йшли із Землі величаво, ніби пишаючись своєю силою, а цей щез, немов утікаючи.

Ті, хто проводжав, розійшлися трохи розчаровані. Але ніяк не всі уявляли собі небезпеку ЗПП і складність експедиції. Тільки запальна уява, або глибокі знання, або і те й інше разом змусили частину людей лишитися в задумі перед спорожнілою улоговиною, яка покрилася білим порохом перепаленого ґрунту.

Людський розум, хоч як збагатився і розвинувся за останні три тисячі літ, все ще сприймав деякі явища лише з одного зовнішнього їхнього боку і відмовлявся вірити, що ця незграбна споруда здатна майже миттєво пробити простір, замість того щоб покірно крутитися в ньому, як і промені світла, впродовж тисяч років за дозволеними каналами його складної структури.

Користуючись своїми магнітними гасителями інерції, «Темне Полум’я» продовжував набирати швидкість такими ж убивчими для попередніх зорельотів стрибками, і зв’язок з кораблем урвався.

Усередині «Темного Полум’я», тільки-но прилади ШПШ (швидкості простору Шакті) стали на індекс 0,10129, усі члени екіпажу залишили інерційну камеру й розійшлися по своїх постах.

У-сплющеному сфероїді кабіни управління, підвішеному в центрі купола, були тільки командир корабля Гріф Ріфт, Фай-Родіс і Дів Сімбел. Відлік за відліком бракувалися варіанти Шакті — орієнтації зорельота, що миттєво перебирались електронним мозком курсового пульта. Спритними, блискавичними поворотами важільців Дів Сімбел зумисне вводив перешкоди на дисторсію тяжіння і перебивання, імітуючи випадковості Фіннегана. Нарешті слабке світіння осяяло чотири зірочки в підсумковому віконці, і вібрація зорельота стихла. «Темне Полум’я» ліг на курс. Інженер увімкнув пілотну установку й завмер над циферблатом стійкості.

Фай Родіс і Гріф Ріфт мовчки встали на диск у підлозі кабіни, який опустив їх на другу перегородку корабля. Тут обидва астронавігатори разом із Соль Саїном трудилися над розрахунками точки входу і точки виходу — обидві мали бути готовими одночасно, бо зореліт ковзав на межі Тамаса в нуль-просторі лише короткий час, який витрачає на повороти після входу й на виході. Для просування в нуль-просторі часу Шакті не існувало. Точність розрахунку для навігації цього роду переважала будь-яке уявлення і не так давно ще вважалася недосяжною. Перший ЗПП «Нооген» міг виходити лише в приблизно визначені сфери простору. Вірогідність помилок була велика, що й призвело врешті до загибелі «Ноогена».

Після винаходу каскадного методу кореляцій стало можливим визначення місця виходу з точністю до півмільярда кілометрів. Створені майже одночасно прилади для «обмацування» полів тяжіння із нуль-простору виключили катастрофи від виходу на зірку чи інше небезпечне скупчення матерії. На ці прилади покладали надії відчайдушно сміливі дослідники Тамаса.

А зараз Вір Норін і Мента Кор закладали в машини всі попередні розрахунки, зроблені гігантськими інститутами Землі, щоб перевести їх на конкретні умови в місці анігіляції зорельота. Працювали не кваплячись, але й не відволікаючись. У їхньому розпорядженні було сорок три дні.

Фай Родіс жестом попрощалася з Ріфтом і повільно пішла по м’якій доріжці до своєї каюти, розташованої серед інших по периферії другої палуби. Її присутність не вимагалась ніде. Екіпаж корабля, який готувався місяцями, й спеціалісти експедиції не потребували ніяких вказівок для щоденної праці — такі умови вже тисячоліття існують для людей Землі. Поки нічого не трапиться, час Фай Родіс належав їй самій, тим більше що безліч справ була незмірно вищою від її компетентності. Товсті двері із волокнистого силіколу автоматично відчинились і зачинилися, пропустивши Фай Родіс. Вона посилила приплив повітря в каюту й додала йому свого улюбленого аромату — свіжого теплого запаху нагрітих сонцем африканських степів. Слабо гули стіни каюти, ніби й справді навколо розстелялася обвіяна вітром савана.

Фай Родіс сіла на низький диван, подумала і зісковзнула на білий жорсткий килим перед магнітним столиком. Серед речей, що приліпилися до його поверхні, стояла оправлена в золотистий овал невелика діорама. Родіс посунула непомітний важілець, і маленька річ перетворилася в просвіт неосяжної далечіні живих і сильних барв природи. Над синюватою рівниною, що спускалася в невідомість, летів апарат у вигляді незграбної платформи, з грубими випнутими кутами, кривими стояками і запорошеним верхом. Учепившись за якийсь важіль, на ньому стояли двоє молодих людей. Юнак з різкими рисами обличчя міцно тримав за стан дівчину монгольского типу. Її чорні коси маяли на вітрі, а одна рука була піднята вгору — чи то сигнал, чи то жест прощання. Похмура запорошена рівнина з чахлою рослинністю збігала в прірву, прикриту валом густих жовтих хмар. Ця дивна річ дісталася Родіс від учителя Кін Руха, який бачив у ній символіку, що відображала його мрії. Для Кін Руха, котрий остаточно розкрив інфернальність минулих епох, ця Діорама стала містком для тих людей, які давно зникли, нащадком думок і почуттів яких він був, аби оцінити й зрозуміти незмірну силу їхніх подвигів. Тих, хто не змирився з безвихідним колом страждань, страху, хвороб і нудьги, що охопили Землю з давніх геологічних епох і до тієї пори, коли в ЕСВ вдалося, нарешті, побудувати справді вище суспільство — комуністичне.

Дуже важка робота історика, особливо коли вчені взялися за головне — історію духовних цінностей, процес перебудови свідомості й структури ноосфери — суми здобутих людиною знань, мистецтва й мрій.

Справжні носії культури раніше складали незначну кількість. Зникнення духовних цінностей, окрім двірцевих предметів мистецтва, з археологічної документації цілком природне. Нерідко щезали в руїнах і під пилом тисячоліть цілі острівці високих культур, обриваючи ланцюжок історичного розвитку. Із збільшенням земного населення і розвитком монокультури європейського типу історикам вдалося перейти від суб’єктивних здогадок до істинного аналізу історичних процесів. З іншого боку, стало важче з’ясовувати справжнє значення документації. Дезинформація і жахлива брехня стали знаряддям політичної боротьби за владу. Весь п’ятий період ЕРС, вивченню якого Фай Родіс присвятила себе, характерний колосальними нагромадженнями псевдоісторичних творів саме цього гатунку. В їх масі тонуть окремі документи і книги, що відбивають істинне поєднання причин і наслідків.

Фай Родіс згадувала дивне відчуття жаху й огиди, що приходило до неї в міру того, як вона заглиблювалася в обрану епоху. В зосереджених роздумах вона немов перевтілювалась у якусь посередню людину тих часів, однобоко освічену, вбого інформовану, обтяжену забобонами й наївною вірою в чудо, яку породжувало незнання.

Учений тих часів здавався емоціонально глухим; збагачений емоціями художник — невігласом до сліпоти. І між цими крайностями звичайна людина ЕРС, полишена сама на себе, не-дисциплінована вихованням, хвороблива, втрачала віру в себе й людей і перебувала на грані нервового надлому, кидаючись від однієї безглуздості до іншої в своєму короткому житті, яке залежало від безлічі випадковостей.