Година Бика - Єфремов Іван - Страница 22

Фай Родіс сіла до столу, за звичкою підперши підборіддя рукою і запитально оглядаючи людей, котрі мовчали. Вона не знайшла серед присутніх Чеді Даан, збагнула причину, і очі її стали ще смутніші.

— Хіба можна повністю заперечувати втручання, — спитав Гріф Ріфт, — якщо з дитячих літ— і впродовж усього соціального життя — суспільство веде людей по шляху дисципліни і самовдосконалення? Без цього не буває людини. Крок вище, до народу — удосконалення його соціального життя, а потім і сукупності народів, країни чи планети в цілому. Що ж таке ступені до соціалізму й комунізму, як не втручання знань в організацію людських відносин?

— Це так, проте коли воно створюється зсередини, а не іззовні, — заперечив Тор Лік. — А тут ми чужі, прибульці із зовсім іншого світу.

— Не чужі! Ми діти Землі, і вони теж! — вигукнула Нея Холлі.

— Майже два тисячоліття вони йшли самі, без нас. І ми не маємо права й честі тепер розглядати тормансіан як своїх, — різко заперечила Тівіса.

— Чи може біолог і антрополог судити так поверхово? — скривилась Евіза Танет. — Дві тисячі літ без нас, а мільйони з нами і весь останній, найважчий шлях від варварства і феодалізму до ЕСВ. Усі жертви, кров, сльози й горе великого шляху з нами! Які ж вони чужі? Хіба ви забули, що людина — це кульмінація трьох мільярдів років природного відбору, сліпої гри на виживання, інферно, завісу над яким уперше підняв Дарвін. Ми пов’язані через гени історичною спадкоємністю з усім тваринним життям планети, отже, тормансіани теж. Хіба ми можемо відмовитись від свого коріння, як це з відомих нам причин вчинили предки сучасних мешканців Ян-Ях? Віддавна вони, як і ми, знали, що людина занурена в аморфний океан думки, нагромадженої інформації, який видатний учений ЕРС Вернадський назвав ноосферою. В ноосфері — всі мрії, здогади, натхненні ідеали тих, хто давно щезнув з лиця Землі, розроблені наукою способи пізнання, творча уява художників, письменників, поетів усіх народів і віків. Ми знаємо, що людина Землі в своїй психіці почерпнула величезну снагу, яка реалізувалася в побудові комуністичного суспільства: зачудування і схиляння перед красою, повагу, гордість, творчу віру в моральність, не кажучи вже про основу основ — кохання. Те, що тормансіани перервали цю спадкоємність, — ненормально. Чи немає тут порушення першого Закону Великого Кільця — свободи інформації? Якщо є, то, ви знаєте, ми повноважні на найсуворіше втручання…

— Переконливо! — сказав Соль Саїн.

— І все ж це не виправдання методів давнини, — сказав Тор Лік.

— Не виправдання, я вже сказала, — відповіла Фай Родіс. — Але уявімо собі шальку терезів. Кинемо на одну можливість допомогти всій планеті, а на другу — брехливу комедію, розіграну мною. Що переважить?

— Не варто сперечатися, — згодилась Мента Кор, — але суть справи не в співвідношенні добра й зла, горя й радості, які, ми знаємо, абсолютні лише в мірі, а не в порівнянні. Зерно небезпеки тут, як я розумію, у рівні вчинку, бо, ступивши на шлях брехні й залякування, як визначити міру і ту грань, далі якої не можна пройти, щоб не впасти?

— Мента, ви дуже точно висловили загальну думку, — сказала Чеді Даан, яка раптово з’явилась у залі. — Брехня викличе брехню у відповідь, переляк — взаємні спроби настрахати, для подолання яких потрібні нові обмани й залякування, все покотиться вниз нестримною лавиною жаху й горя.

— Я впевнена, що сутність протиріччя ви формулюєте правильно, але поки що ці останні ступені — далека абстракція, — сказала Фай Родіс.

Синє вічко погасло. Планета Ян-Ях викликала «Темне Полум’я». Засвітились екрани на кораблі і в Оселі Ради Чотирьох.

Чойо Чагас сидів неприродно штивно, схрестивши на грудях руки, і дивився землянам у вічі.

— Я дозволяю відвідання планети і запрошую до мене в гості. За добу буде підготовлене і вказане місце посадки корабля.

Фай Родіс, підвівшись, уклонилася, вклавши в цей рух ледь помітну грайливість і жіночу іронічність.

— Дякую вам від імені Землі та моїх супутників. Поспішати з посадкою немає потреби. Ми повинні пройти імунізацію, щоб не занести вам тих хвороботворних елементів, проти яких у вас нема антитіл, і створити імунітет для себе. Тепер, маючи дозвіл, ми візьмемо проби землі, води й повітря…

— Без посадки?

— Атож, для цього є апарати — у нас їх називають черкаючими ракетами. Думаю, що днів через десять ми будемо готовими до посадки. Крім того… — Фай Родіс на мить затнулась.

— Крім того? — гостро зблиснули очі Чойо Чагаса.

— Я викличу другий зореліт. Він обертатиметься на високій орбіті навколо Ян-Ях, чекаючи нас, — на випадок аварії нашого зорельота.

— Невже водії кораблів Землі такі невправні? — роздратовано сказав Чойо Чагас. Члени Ради Чотирьох обмінялися збентеженими поглядами.

— Мандрівники космосу чи бурлаки всесвіту, як назвали нас Вартові Неба, мають бути готовими до будь-яких випадковостей, — наголосила на останньому слові Фай Родіс.

Володар Торманса знехотя кивнув, і телеаудієнція скінчилась.

Розділ IV

ВІДГОМІН ІНФЕРНО

Громадисько «Темного Полум’я» наблизилося до поверхні планети. Швидкість обльоту зростала, і розріджене на висоті сотень кілометрів повітря оглушливо ревіло за неприступними стінками корабля, надійно захищеними і від перегріву, і від будь-якої радіації. Цей звук страхітливої сили вловлювали звукозонди Торманса. Виявляється, і тут були прилади, які записували звукову хроніку неба. Підсилювачі донесли цей одноманітний, різкий, як сигнал небезпеки, звук до кабінетів учених-спостерігачів, до високих веж Вартових Неба і просторих апартаментів правителів, сповіщаючи про наближення непроханого гостя, який лякав і приваблював.

Невтомно трудилися техніки зорельота, вираховуючи програми і закладаючи їх у тупоносі ракети. Невдовзі пачки спіральних трубок, зачохлені в п’ятиметрові рибоподібні оболонки, одірвалися від корабля, окреслили величезні параболи і торкнулися поверхні планети в заздалегідь визначених місцях. Одна черкнула по хвилях океану, друга пронеслась у його глибинах, третя розпорола гладінь річки, подальші проорали поля, річки й зелені зони в дозволених тормансіанами місцях. І, знову піднявшись на висоту обльоту, ракети приєднувались до бортів «Темного Полум’я», несучи для його лабораторій біологічні проби води, землі й повітря чужої планети.

Нея Холлі, Евіза Танет і Тівіса Хенако третю добу не стуляли очей. Під журливий спів ультрацентрифуг вони не відходили від протонних мікроскопів і термостатів із незліченними серіями бактеріальних та вірусних культур. Аналітичні компаратори порівнювали токсини шкідливих мікробів Землі й Торманса і виводили довгі формули імунологічних реакцій, щоб нейтралізувати досі незнані хвороботворні начала. Імунізацію одержували однаковою мірою як призначені до висадки, так і ті, що лишалися на кораблі. Члени екіпажу важко дихали, у них палали обличчя, і очі гарячково блищали. Тор Ліка і Менту Кор довелося навіть занурити в гіпнотичний сон, оскільки сила реакції організму вимагала виключення будь-якої діяльності.

І все ж за кілька днів Евіза Танет оголосила, що вона невдо-волена результатами і не може гарантувати повноцінного захисту.

— Який термін досягнення повноцінності? — запитала її Фай Родіс.

Трохи збентежена Евіза відповіла не зразу.

— Я гадала, що зустріну тут звичайний комплекс. Адже тормансіани привезли із Землі в своїх кишечниках ту саму бактеріальну флору, без якої не можемо існувати й ми. Якщо вони не були знищені місцевими мікробами, а, навпаки, процвітали, це означає, що земні бактерії і віруси приглушили первісний мікросвіт Торманса. Одначе виявлено два надзвичайно шкідливі віруси. Вони могли виникнути лише в умовах колосальної скупченості людей. Зараз нічого подібного ми на Тормансі не спостерігаємо.

— Це непрямі підтвердження колишнього перенаселення планети, — сказала Фай Родіс, — але нам треба якомога швидше спуститися на Торманс.