Година Бика - Єфремов Іван - Страница 10

Чеді Даан побачила Ріфта, який схилився на поручні галереї і втупився в сріблясте дзеркало басейну для гімнастики. Заповнений перетвореним ізотопом талію, неотруйним і нелетючим, він слугував для складних вправ в умовах нормального й підвищеного тяжіння.

Чеді повела інженера вниз. І похмурий повелитель зорельота мимохіть усміхнувся, дивлячись згори вниз на розрум’янене обличчя Чеді. Вони танцювали повільно й мовчки. Чеді відчула, як напружені рухи Гріф Ріфта стали вільнішими.

— Ще кілька днів, і вони, — Чеді кивнула на астронавігаторів, — одержать усі дані. Тоді візьметеся за справи ви, — Чеді зітхнула. — Кажуть, що нема нічого страшнішого, ніж входити в нуль-простір. Можливо…

— Я знайду для вас місце в пілотській кабіні. Там, за охолоджувачем індикатора швидкостей, є маленьке крісло. Треба ж соціологу подивитись на коріння Всесвіту, нещадного й убивчого для життя, яке пролітає в його чорних глибинах, нзмов чайка в нічному урагані.

— І все ж пролітає.

— Так, у цьому й полягає найбільша загадка життя і його безглуздість. Матерія, яка породжує в собі сили для розгадування себе, нагромаджує інформацію про саму себе. Змія, що вчепилась у свій хвіст!

— Ви говорите як древній чоловік, що жив вузько, мало і без радощів пізнання.

— Усі ми, як і тридцять тисяч літ тому, стаємо вузькими й малими, ледве зустрінемося віч-на-віч із нещадністю світу.

— Не вірю. Тепер ми значно більше розчинені в тисячах духовно близьких людей. Здається, що нічого не страшно, навіть загибелі, безслідного зникнення такої малої краплі, як я. Хоча… вибачте, я маю на увазі тільки себе.

— Я і не відчув вас учителькою другого циклу. Та чи знаєте ви, яке страшне слово «ніколи» і як важко з ним змиритися? Воно нестерпне, і я переконаний, що завше було так! Відтоді як людина стала пам’яттю воскрешати минуле й уявою заглядати в майбутнє.

— А світ побудований так, що «ніколи» повторюється кожної миті життя, мабуть, це єдине, що невідворотно повторюється.

Може, справжня людина тільки та, що знайшла в собі силу поєднати глибоке почуття і це нещадне «ніколи». Раніше, та й нині, багато хто старався розв’язати це протиріччя боротьбою з почуттям. Якщо попереду «ніколи», якщо любов, дружба — це всього лише процес, що має неминучий кінець, то клятви в коханні «навіки», дружбі «назавжди», за які так чіплялися наші предки, наївні й нереальні. Отже, чим більше холодності у стосунках, тим ліпше — це відповідає істинній структурі світу.

— Невже ви не бачите, наскільки це не відповідає людині? Адже в самій своїй основі вона влаштована як протест проти «ніколи», — відповів Гріф Ріфт.

— Я не думала про це, — зізналася Чеді.

— Тоді прийміть боротьбу емоцій проти миттєвості життя, нещадної безконечності всесвіту як природне, як одну з координат людини. Але якщо людина поєднала в собі глибину почуттів і «ніколи», не дивуйтесь її смутку!

Чеді Даан схвильовано подивилась на схилене до неї обличчя інженера й ніжно погладила його велику руку.

— Ходімо! — коротко сказав Ріфт і повів її на другу палубу, в свою простору каюту.

Інженер увімкнув сіре світло, яке використовувалося для розгляду кольорових співвідношень, і відсунув легку панель у стіні. Пластична голограма воскресила зовнішність тієї, котра зосталася колишньою тільки в пам’яті Гріф Ріфта.

Молода жінка в широкій білій сукні сиділа, склавши оголені руки на колінах і трохи піднявши обличчя, обрамлене серпоподібною рамкою ретельно зачесаного світлого волосся. Опуклий гладенький лоб, тонкі косі брови й веселі, лукаві очі гармоніювали із сміхотливим обрисом великого рота. Висока шия охоплювалася кількома рядами рожевих перлин, які опускалися на низько відкриті за модою недавніх літ груди. Легка юна радість ішла від усієї її фігури. В каюті зорельота немовби опинилася фея Весни невмирущих казок людства, щоб передати астронавтам те особливе передчуття щастя, яке властиве лише дуже молодим у розпалі весни, пройнятої всіма ароматами, сонячними відблисками й свіжим вітром Землі.

З цим відчуттям Чеді тихо вийшла з каюти, коли Гріф Ріфт погасив стереопластичний портрет і стояв у сірому світлі мовчазний і нерухомий. Чеді ж стримувала сльози і нервовий клубок у горлі, дивуючись, як сильно подіяло на неї побачення із загиблою коханою знаменитого інженера. «Соціолог Ери Рук, які Зустрілися, — говорила вона собі, — що ж сталося з тобою? Чи насправді ти стаєш жінкою ЕРС — нестримано жалісливою, чутливою до будь-якого страждання. Слід подумати, чи буде це корисним у важкі дні, коли доведеться поринути в життя Торманса?» Вона вже давно вирішила побувати на планеті в ролі звичайної тормансіанки, не гості, не вчительки, а просто учениці, Зуміти стати схожою, не вирізнятися, загубитися в людських натовпах, які бачили на знімках цефеян. Судити не іззовні, а зсередини — основна заповідь соціолога вищих форм суспільного устрою. Фай Родіс підтримує її проект, лише ставить умову, що остаточне рішення буде ухвалено на Тормансі…

Гріф Ріфт дотримав своєї обіцянки. Чеді забилась у глибину крісла. Всі місця в пілотській кабіні були зайняті. В центрі півкола пультів сидів Гріф Ріфт, трохи позаду й праворуч Дів Сімбел, схожий на кам’яну статую борця. Соль Саїн спрямував зіщулені очі на верхній ряд екранів. Вилиці його сухого обличчя різко виступали, а глибока зморшка оббігала підборіддя від однієї щоки до другої. Обидва астронавігатори, збайдужілим виглядом намагаючись показати, що вони зробили все, розташувалися за лівим кінцем пульта. Чеді Даан зі свого місця могла бачити в профіль Фай Родіс, яка сиділа в кріслі «для гостей» за два метри позаду інженера-анігілятора. Глава експедиції зовні здавалася цілком спокійною, проте це не могло ввести в оману чутливу Чеді, яка помітила її хвилювання.

«Теж уперше», — подумала Чеді, оглядаючись на щільно зачинені двері. Решта екіпажу, крім Ген Атала, перебувала в камері біозахисту у віданні Неї Холлі й Евізи Таяет. Ген Атал усамітнився в тісній каюті під самим куполом, вище пілотської кабіни, куди, як до полюса, сходилися лінії силових напруг, температурної деформації і рефлекторів кульових згушень мі-нус-поля. Палка уява Чеді Даан змалювала інженера броньового захисту прадавнім воїном, який ховався за щитом, готовим відбити несподівані удари ворога. По суті, так воно й було, лише замість руків’їв меча й кинджала пальці інженера тримали важелі набагато могутніших знарядь.

Тиша порушувалася трьома нотами акорду ОЕЗ. Гріф Ріфт повернувся до Соль Саїна і подав йому якийсь знак. Звуки ОЕЗ змовкли, тиша стала такою глибокою, що екрани кругового огляду, спалахнувши, здавалося, зашелестіли й задзвеніли купками яскравих зірок ліворуч, у напрямку галактичного центру. Сплутані нитки голчастих світил тяглися праворуч, уздовж зовнішнього рукава нашого всесвіту.

За другим знаком Гріф Ріфта Дів Сімбел повернув зореліт. Повільно зникли з попередніх екранів дико скуйовджена туманність газу, що світився, край хмари темної матерії, підсвічений щільним вогнем кульового скупчення, і довгі нитки розсіяного світла в Лебеді.. Чорнота космічної ночі насунулася впритул, відкидаючи в безмежну далину тьмяні вогники далеких зірок і галактик. Це означало, що ніс корабля повернувся до сузір’я Рисі й наближався до репагулюму — ніби перегородки, яка розділяла частину оберту світу й антисвіту, Шакті й Тамаса, вкладених один в одного.

Дів Сімбел розкрутив невелике червоне колесо, насаджене на конус, який стирчав з пульта. Зореліт здригнувся, легеньке прискорення втиснуло Чеді в глибину крісла. Нижні краї екранів замерехтіли, гасячи сліпучі зоряні вогні відблисками роботи нейтронної вирви. Гріф Ріфт чимось клацнув, пронизливий сигнал пронісся по всіх приміщеннях корабля, і блакитне полум’я, що спалахнуло на екранах, змусило стрепенутися Чеді й Фай Родіс. Обидві жінки інстинктивно прикрили руками очі, поки не звикли до переміни кольорів — блакитного й синього. що вихрились і стрімко обтікали купол зорельота. В пілотській кабіні стало темно, ніби вона поринула в озеро пітьми, накрите згори чашею швидких потоків світла.