Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Меч Арея - Білик Іван Іванович - Страница 43
Четверо гостей підійшло й стало навпроти дівчини з синіми очима та довгим рудуватим волоссям. Граф щось мовив до Гана, й Горват переклав:
— Устань і підійди.
Гано скочив додолу, і підійшов, але граф удруге сказав щось.
— Мовить, аби-с шолома зняв.
Найстарший з Вогняничів повагавсь і таки зняв шолома. В натовпі зачувся схвальний шепіт, а Брунгільда тихо скрикнула:
— А-а!..
Гано рясно спітнів, на нього дивилося десятки пар очей, і він потупив зір, відчуваючи, як густий червець заливає йому й щоки, й ніс, і вуха, хотів одігнати від себе ту напасть, але не міг і далі стояв, не дивлячись ні на братів та Сікура, ні на Брунгільду, ні на цікаве маснооке юрмисько графських челядників і домочадців.
Але не сталося нічого страшного. Граф щось проказав, махнув рукою, Брунгільда взяла спашілого й розгубленого Гана за бронзовий пояс, і всі посунули туди, де на пагорку стояв оточений чорним заборолом гостроколу графів двір. Лише Брунгільда кілька разів потай зирнула на супутників свого нареченого.
А вже ввечері, сидячи в тій самій хижі, де ночували, трохи підпилий Гано розчулено сказав Сікурові:
— Я тобі сього ніколи не забуду. Дам тобі жоною свою сестру Гриму. Вона сидить на Русі, коло матері нашої. Має чотирнадцять літ. Учинив єси вельми многе для мене, й сього я не забуду.
Й подивився на товариша, тоді перевів погляд на русяву наречену. Брунгільда сиділа опліч, рожева й щасна, й віддано всміхалася до свого богом посланого жониха.
В літо 435-е
Прийшли на Русь у стольний Витичів сли вірменські й просили о поміч супротиву перського царя, бо забрав собі землю їхню Гурарту ще в літо 428. Й не дав Рогволод воїв, мав-бо ратитися з чудинами.
В те ж літо пішов Великий князь Рогволод на чудинів, і побігли чудини, й узяв князь дань велику.
В літо 436-е
Найшла язва морова на землю Римську, й вимерли римляни многі, й готи, й ілліри, й словіни вендські. Й ходив Годечан, князь кошовий луганський, на латин, і не мав раті з ними, й прийшов усп'ять, убоявшись язви морової.
В літо 437-е
Повстали словіни вендські в Галії, й пішов супротиву їм Флавій Ецій, полководець римський, і примучив їх у дань.
Того ж літа зусобив Ецій супротиву словінам вендським в Іспанії візіготів Теодоріка, й пішов Теодорік, і став перед горами Піренейськими, й убоявся йти далі, хоч Ецій та імператор Валентиніан обіцяли йому землю Іспанську за те.
В літо 438-е
Богдан Гатило вертався з далекої раті. Візіготський конунг Теодорік, понехтувавши давнім замир'ям, підбурюваний західнім римським імператором Валентиніаном III Флавієм та його полководцями Ецієм і Літорієм, наслав кількох маркграфів на землі пруссів, литовців та жмудинів, які здавна визнавали зверхність руського князя. Богдан Гатило з двома тисячами комонників нагнав страху маркграфам і тепер повертався до городу Києвого. Лишив коло студеного Полунічного моря триста можів руських, і сіврських, і деревлян, і косаків з Лугу, й вертався з добрим полоном, і з даниною. Та коли вийшов на Залозний шлях, у землі Червенській його зустрів гонець. Великий князь витичівський Рогволод переказав довго жити...
— Сидів у полотці, тоді впав та й по ньому...
Так пояснив гонець, що прибув із вісткою. Гатила в першу мить охопило почуття невиразного страху та жалю. Коли вмирає дідо, людина мовби прощається зі своєю юністю, й усі турботи й усі біди перелягають із дідових пліч на твої, й у тому немає нічого радісного й утішного.
— Віншую тебе Великим князем, Гатиле, — мовив Борислав, але Богдан лише зітхнув і наказав ставати станом, хоч до вечора було ще далеко й могли подолати вісімдесят, а то й усі сто гонь дороги.
Те почуття жалю й непевності володіли Богданом увесь лишок дня й увесь вечір, і навіть снилося йому щось жалобне й сумне, хоч він уранці й не міг пригадати, що саме. Та коли з першими променями сонця полк рушив битим Залозним шляхом далі на всхід, у бік городу Києвого, Богдан Гатило вже думав про інше, бо живий мусить думати й дбати про живе, й од учорашнього настрою не лишилось у його серці майже нічого. Він тільки скоса позирав на цибатого Борислава, бо той одверто радів.
— Як помислити, Гатиле, то що ліпого видів єси від Рогволода? Нічого. Самі страхи та примучі.
Борислав мостився на своєму гнідому якось боком — щоб увесь час мати перед очима нового Великого князя. Старий же конюший Випита, як завше, мовчав, мовчав, але й він мусив радіти, бо його широким вилицюватим обличчям раз по раз маяла стримана посмішка.
— Що вречеш, княже, — спитав велій болярин, коли здолали добрих сорок гонь дороги, — що вречеш, коли візьму собі ту біляву готку з першого воза?
— Бери, — байдуже відповів Гатило. Тоді повернувся до Борислава й пильно глянув на нього: — Пощо тобі готка?
— До теремця. Жоною.
— Жону ж маєш.
— Візьму ще їдну. Хіба-м. гірший за инчих боляр? Усі мають по дві, й по три, й по чотири.
— Греки сміяти-ймуться, — кинув Богдан Гатило.
— Хай на своїх греків Годой озирається. Не єсмь віри грецької, ні юдейської.
Князь подивився на Вишату, не на болярина, а саме на Вишату, й старий конюший відчув на собі його погляд і ясно всміхнувся. Після одруження з Годоєвою сестрою між ним і луганським кошовим князем зав'язалася приязнь, але Вишата не поступався християнинові своїми вітчими кумирами, хоч Богдан і був майже певен, що Годой не раз і не двічі підбивав свого зятя на те. Тепер Вишата лагідно всміхавсь, отже ж, не засуджував давнього побратима за його намір. А всі ж у Києвому городі відали, як любить Вишата свою Радмилу.
— Бери, коли хіть маєш, — подивився князь на Борислава. Й той повернувсь назад — чи не видно русявої готки. Та вози котилися в самому хвості, так наказав Гатило, відставати ж Борислав не наважувавсь. Він знав, як живе князь зі своєю Русаною, йому було шкода Гатила — ще ж молодий між, усього тридцять восьме літо ряст топче, й несміливо, ховаючись у машкару можеської відвертості, що породилася довгими літами й давньою дружбою, закинув:
— А ти, княже?
— Що?
— Коли не жону, то... наліжницю... Не євнух же єси. Спом'яни, як ми в греках!
— То в греках, — відповів Богдан таким тоном, що в Борислава зникла всяка хіть сперечатися. — Нехай тоді, як і Вишата вдруге позлюбиться.
Несподіваний жарт розігнав неприємність напруги, й усі троє засміялися.
— Нехай, як рак свисне! — підсумував цибатий болярин, хоч, власне, й розмову цю завів не ради білявої готки, а навздогад Богданові. В Борислава й своїх роб і робів було досить, і не мав потреби й питати, коли б вирішив позлюбитися з другою жоною.
На віче ніхто з-поміж ратників не сподівавсь, і найменше за всіх Богдан, але в Києвому городі, куди він завів полк перепочити, його повідомили, що в стольному Витичеві зібралося повно старців і можів з усіх країн і чекають на нього. Богдана Гатила це трохи знепокоїло. В чому річ? Пощо знову віче? Адже ще чотири літа. тому старці примучили Рогволода нарікти київського князя «в себе місто», й він сам, і нині покійний дідо їли в усіх на виду землю?
Наступного вечора Богдан Гатило був зі своїм полком у стольному Витичеві, й старці заспокоїли його. Старійший, Пошогод, підніс йому хліб-сіль на рушнику й сказав:
- Предыдущая
- 43/112
- Следующая