Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гра в бісер - Hesse Hermann - Страница 78
— Ви вчора приголомшили мене, — почав настоятель, — і мало не вивели з рівноваги. Відтоді я мав час трохи подумати про все це. Звичайно, погляди мої не змінилися, адже я член Колегії і керівництва Ордену. За буквою закону ви маєте право заявити про вихід з Ордену і скласти з себе обов’язки. Ви дійшли висновку, що посада стала для вас обтяжливою, і відчуваєте потребу спробувати нового життя поза Орденом. А що, як я вам запропоную зробити таку спробу, але не так, як ви зопалу надумали, а, скажімо, взявши тривалу або взагалі не обмежену жодним терміном відпустку? Адже десь така й була мета вашої заяви.
— Не цілком, — заперечив Кнехт. — Якби Колегія задовольнила моє прохання, я б залишився в Ордені, та однаково пішов би з посади. Те, що ви так ласкаво пропонуєте, було б тільки втечею від правди. Та й мало було б користі Вальдцелю і Грі в бісер від Магістра, який надовго, на невизначений час, пішов у відпустку і про якого не можна знати напевне, чи він узагалі повернеться. А якщо б він і повернувся через рік або через два, то багато чого з того, що стосується його обов’язків і його дисципліни, Гри в бісер, уже забув би, а нічого нового не навчився б.
Александр: — Може, всетаки чогось би навчився. Може, пересвідчився б, що світ за межами Касталії не такий, як він собі уявляв, і що тому світові так само непотрібен Йозеф Кнехт, як він Кнехтові, і, заспокоївшись, повернувся б назад, радий, що знов опинився в давньому, надійному оточенні.
— Ваша добрість сягає дуже далеко. Я вам вдячний, а проте не можу скористатися нею, бо шукаю зовсім іншого. Я прагну не задовольнити свою цікавість чи скуштувати світського життя, а беззастережно стати на новий шлях. Я не хочу йти в світ, маючи про запас стежку назад на той випадок, якщо мене спіткає розчарування, не хочу бути обережним мандрівником, що вирішив трохи поглянути на чужі краї. Навпаки, я жадаю ризику, ускладнень і небезпек. Я зголоднів за дійсністю, за реальними завданнями і вчинками, за нестатками й муками. Можу я попросити вас, щоб ви не наполягали на своїй ласкавій пропозиції і взагалі не пробували збудити в моїй душі вагання і звабити мене назад? Це нічого не дасть. Мій приїзд до вас втратив би для мене своє значення і свій чар, якби приніс запізніле, вже непотрібне мені задоволення мого прохання. Я не стояв на місці, відколи написав свою заяву; шлях, на який я ступив, — тепер єдино можливий для мене, він — мій закон, моя батьківщина, моє служіння.
Александр зітхнув і кивнув головою, визнаючи, що він мав слушність.
— Отже, припустімо, — терпляче сказав він, — що вас справді не можна ні уласкавити, ні переконати, що ви, всупереч усім зовнішнім ознакам, гнані амоком або втратили глузд, а тому глухі до голосу будьяких авторитетів, розуму чи доброти і вам краще не ставати на дорозі. Отже, я поки що не буду вас переконувати чи впливати на вас. Але в такому разі зробіть те, задля чого ви сюди приїхали: розкажіть мені історію своєї зради, поясніть свої вчинки й наміри, якими ви так налякали нас! Чи то буде сповідь, чи виправдання, чи звинувачення, однаково я хочу вислухати його.
Кнехт кивнув головою.
— Гнаний амоком дякує вам за ласку, вона його втішила. Я не маю наміру нікого звинувачувати. Те, що я хочу сказати, якби його не було так важко, так неймовірно важко передати словами, — для мене означає виправдання, а вам хай здається моєю сповіддю.
Він відхилився на спинку стільця й глянув угору, туди, де на склепистій стелі ще проступали бляклі залишки розпису з тих часів, коли Гірсланд був монастирем, — казкове плетиво ліній і барв, квітів і орнаментів.
— Думка про те, що посада Магістра може набриднути й від неї можна відмовитися, вперше виникла в мене через кілька місяців після того, як мене призначили Магістром Гри. Одного дня я сидів собі й гортав книжечку свого славетного попередника Людвіга Вассермалера, в якій він, переглядаючи місяць за місяцем рік праці Магістра, дає вказівки й поради своїм наступникам. І ось я натрапив на те місце, де він нагадував, що до наступної святкової Гри треба готуватися заздалегідь, а якщо не відчуваєш натхнення й тобі бракує ідеї — настроювати себе на неї, зосереджувати на ній усі свої думки. Коли я, на той час наймолодший з Магістрів, сповнений завзяття, прочитав це застереження, то, в юнацькій своїй зарозумілості, трохи посміявся з тривоги старого чоловіка, що прозирала в його словах, а проте й відчув у них якусь небезпеку, щось грізне й гнітюче, і вже тоді вирішив: якщо колись настане такий день, що думка про наступну святкову Гру замість радості викликатиме в мене тривогу, а замість гордості — страх, я не буду тяжко вимучувати ідею нової Гри, а складу з себе повноваження й поверну Колегії ознаки свого звання. То вперше в мене з’явилася така думка, але, звичайно, тоді, коли я щойно опанував свої обов’язки і всі труднощі лишилися позаду, коли вітрила мої несли мене вперед, я в глибині душі не дуже вірив, що колись постарію, стомлюся від життя та праці й що мене пригнічуватиме обов’язок вишукувати ідеї для нових ігор. У всякому разі, цей намір з’явився в мене саме тоді. Ви ж на той час досить добре знали мене, Превелебний, може, навіть краще, ніж я сам себе знав, ви були моїм порадником і сповідником у перші, найтяжчі дні мого перебування на посаді й тільки недавно залишили Вальдцель.
Александр допитливо глянув на нього.
— Я навряд чи мав коли приємніше доручення, сказав він, — і був тоді такий задоволений вами й самим собою, як хіба врядигоди в житті. Якщо правда, що за кожну приємність, яку тобі послала доля, треба платити, то тепер я мушу спокутувати свій тодішній захват. Я тоді просто пишався вами. А сьогодні вже не можу пишатися. В тому, що Орден спіткає через вас велике розчарування, а Касталія переживе великий струс, є частка й моєї вини. Може, тоді, як я був вашим проводарем і порадником, мені треба було побути в Селищі Гри на кілька тижнів довше й ще суворіше повестися з вами, ще пильніше вас перевірити. Кнехт весело зустрів його погляд.
— Вам не треба робити собі таких закидів, Превелебний, а то мені доведеться нагадати вам декотрі настанови, які ви змушені були давати щойно обраному Магістрові, коли йому здавалась надто тяжкою його служба, його обов’язки й відповідальність. В одну таку хвилину — я саме пригадав це — ви сказали мені: якби я, Magister Ludi, виявився негідником чи нездарою, якби я робив усе те, чого Магістр не повинен робити, якби я, перебуваючи на своїй високій посаді, навіть навмисне намагався завдати нашій любій Касталії якнайбільшої шкоди, все це завадило б їй не більше і схвилювало її б не глибше, ніж камінчик, кинутий у море. Па мить знялися б брижі, розійшлися б колом, і все. Такий міцний, такий непорушний наш касталійський лад, такий стійкий її дух. Пам’ятаєте? Ні, ви, безперечно, не винні в тому, що я намагаюся бути якнайгіршим касталійцем і завдати Орденові якнайбільшої шкоди. І ви знаєте також, що я не дуже порушу, та й не міг би порушити ваш спокій. Але я хочу розповісти, що було далі. Те, що я в перші дні свого перебування на посаді Магістра зміг додуматись до такої ухвали, що я не забув цієї ухвали й тепер ладен здійснити її, пов’язане з особливим духовним станом, в якому я час від часу перебуваю і який називаю «пробудженням». Але ви вже знаєте, що це таке, я колись розповідав вам про нього, як ви були моїм вихователем і гуру, і навіть скаржився, що, відколи зайняв свою високу посаду, в мене вже не буває такого стану, що він стає для мене все недосяжнішим.
— Я пригадую, — підтвердив настоятель, — мене тоді трохи вразила ваша здатність до таких переживань, бо серед нас вона — рідкісне явище, а за межами Касталії трапляється в найрізноманітніших формах: часом у геніїв, особливо в державних діячів і полководців, але також і в слабких, напівпатологічних, загалом скоріше необдарованих людей, наприклад, у ясновидців, телепатів, медіумів. З жодним із цих людських типів, ні з полководцями, ні з ясновидцями чи копачами, що шукають скарбів з допомогою чарівної палички, ви, на мій погляд, не мали нічого спільного. Навпаки, я й тоді, і завжди, аж до вчорашнього дня, вважав вас добрим членом Ордену, розважним, розумним і слухняним. Мені здавалося, що вам аж ніяк не личить підпадати під владу якихось таємничих голосів, чи то божих, чи демонічних, чи голосу своєї власної Душі. Тому я й вважав той стан «пробудження», як ви мені його змалювали, просто випадковим усвідомленням свого власного зросту. Якраз Цим легко пояснити, чому ви тоді надовго перестали відчувати такий Душевний стан: ви саме отримали високу посаду і взяли на себе завдання, що було для вас як надто великий одяг — ви ще мусили в нього врости. Але скажіть: вірили ви колинебудь, що ці «пробудження» — ніби якесь одкровення вищих сил, вістка або поклик із сфер об’єктивної, вічної чи божественної істини? — Ось тут ми й підійшли, — сказав Кнехт, — до тяжкого завдання, яке стоїть переді мною цієї хвилини: передати словами те, що весь час тікає від слова, зробити раціональним явно позараціональне. Ні, я ніколи не вважав ці свої пробудження маніфестаціями бога, чи демона, чи абсолютної істини. Ваги й переконливості моїм переживанням додає не те, що в них є істина, не їхнє високе походження, їхня божественність абощо, а їхня реальність. Вони жахливо реальні, як, скажімо, великий фізичний біль чи раптове стихійне лихо — буря або землетрус — здаються нам зовсім інакше насиченими реальністю, сучасністю, неминучістю, ніж звичайний день і звичайний стан. Порив вітру перед бурею, що швидко заганяє нас додому та ще й пробує вирвати з рук у нас двері, чи нестерпний зубний біль, який, здається, зосереджує всю напругу, всі страждання й конфлікти світу в нашій щелепі, — це речі, реальність чи значення яких ми можемо пізніше поставити під сумнів, якщо маємо нахил до таких жартів, але тієї хвилини, коли ми їх переживаємо, вони не допускають ніяких сумнівів і до краю реальні. Десь таку посилену реальність має для мене моє «пробудження», тому я так і називаю цей свій стан; тоді я справді почуваю себе так, наче довгий час спав або дрімав, а тепер прокинувся бадьорий і бачу все так чітко і яскраво, як ніколи досі. Хвилини великих страждань чи струсів у людей — і в світовій історії так само — мають переконливий присмак неминучості, вони викликають у нас почуття гнітючої реальності й напруги. Наслідком таких струсів може бути щось гарне і ясне чи плутане й похмуре; в кожному разі, те, що тоді відбувається, здається нам великим, неминучим і важливим, воно відрізняється від буденних подій і перевищує їх.
- Предыдущая
- 78/118
- Следующая