Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гра в бісер - Hesse Hermann - Страница 17
Якийсь час здавалося, що Кнехт вирішив стати музикантом: він так занедбував задля музики всі факультативні предмети, а серед них і вступ до Гри в бісер, що наприкінці першого семестру директорові довелося викликати його до себе на розмову. Проте Кнехт не дав себе залякати, він уперто посилався на свої учнівські права. Він начебто сказав директорові: — Якби я відставав з якогось обов’язкового предмета, ви могли б висловити мені догану, але я вам не давав для цього підстави. Навпаки, я маю право приділяти три чверті свого вільного часу чи й усі чотири музиці. Таке право дає мені шкільний статут.
У Цбіндена вистачило глузду не наполягати на своєму, але від, звичайно, запам’ятав норовистого учня і довго ставився до нього холодно й суворо.
Більше як рік, може, навіть півтора року тривав цей дивний період Кнехтового учнівства: звичайні, не блискучі оцінки, тиха і, як нам здається, після розмови з директором трохи вперта самота, брак якихось помітних товариських стосунків, зате дивовижна, палка відданість музиці, нехтування задля неї майже всіма необов’язковими дисциплінами, і Грою в бісер також. Деякі риси цього юнацького портрета — безперечно ознаки перехідного віку. З іншою статтю він у цю пору, мабуть, зустрічався тільки випадково і ставився до неї недовірливо. Певне, він, як і багато інших вихованців Ешгольца, що не мали вдома сестер, був досить несміливий. Читав він багато, особливо німецьких філософів: Лейбніца, Канта й романтиків, з яких на нього найдужче вплинув Гегель.
Тепер нам треба трохи докладніше зупинитися ще на одному шкільному товаришеві Кнехта, що зіграв вирішальну роль у його вальдцельському житті, — на вільному слухачеві Плініо Десиньйорі. Як уже сказано, він був вільним слухачем, тобто проходив курс елітарних шкіл як гість, не маючи наміру залишатися назавжди в Педагогічній Провінції і вступати в Орден. Такі вільні слухачі час від часу траплялися в школах еліти, хоч і не дуже часто, бо Виховна Колегія, звичайно, ніколи не прагнула готувати учнів, які після закінчення шкільного курсу мали намір вернутися додому, в світ. Проте в країні було кілька давніх патриціанських родів, які дуже прислужилися Касталії в часи її заснування і в яких ще й досі не перевівся до кінця звичай посилати котрогось із своїх синів, якщо в нього вистачало здібностей, на виховання до елітарних шкіл; це право надавалося їм за традицією. Хоч на таких вільних слухачів поширювались усі ті правила, що й на решту учнів, вони все ж таки були серед шкільної громади винятком, уже хоча б тому, що не віддалялися з кожним роком дедалі більше від своєї батьківщини й родини, а проводили там усі канікули й завжди були серед шкільних товаришів гостями й чужинцями, бо дотримувалися поглядів і звичаїв свого кола. На них чекала батьківська домівка, світська кар’єра, професія, шлюб, { лише зрідка траплялося, що такий гість, захоплений духом Провінції, з дозволу батьків залишався в Касталії і вступав до Ордену. Зате в історії нашої країни відомо чимало державних діячів, що замолоду були такими вільними слухачами, а потім, у часи, коли громадська думка з тих чи інших причин була настроєна критично до елітарних шкіл і до Ордену, твердо боронили їх.
Таким вільним слухачем був і Плініо Десиньйорі, з яким Йозефа Кнехта, трохи молодшого за нього, звела доля у Вальдцелі. То був дуже обдарований юнак, що особливо відзначався своїм красномовством і вмінням провадити суперечку. Запальний і трохи неспокійний, він завдавав чимало клопоту директорові Цбіндену, бо хоч добре вчився і з цього погляду не давав ніяких підстав для нарікань, проте зовсім не намагався забути про своє виняткове становище і якомога непомітніше влитися в ряди учнів, а навпаки, відверто й задерикувато проголошував свої некасталійські, світські погляди. Між цими двома учнями неминуче мали скластися особливі стосунки: обидва були талановиті, обидва покликані до чогось вищого; це робило їх братами, і воднораз у всьому іншому вони були цілковитою протилежністю один одному. Тільки вчитель незвичайно великого розуму й педагогічного хисту міг збагнути суть завдання, яке виникало з цього зіткнення протилежностей, і за всіма законами діалектики досягти їхнього синтезу. Директорові не бракувало для цього ні таланту, ні доброї волі, бо він не належав до тих учителів, що недолюблюють вихованців, позначених генієм, але в цьому випадку в нього не було найважливішої передумови для успішного втручання: довір’я обох учнів. Плініо, якому подобалася роль сторонньої людини і бунтівника, завжди ставився до директора дуже насторожено, а з Йозефом Кнехтом у Цбіндена стосунки, на жаль, погіршилися через факультативні предмети, і в нього Йозеф не попросив би поради. Та, на щастя, був ще Магістр музики. До нього Кнехт і звернувся по підтримку й пораду, а мудрий старий музикант не злегковажив його звертання і майстерно зіграв цю партію, як ми побачимо далі. В його руках найбільша небезпека і найбільша спокуса в житті юного Кнехта обернулася в цікаву задачу, а сам він виявився гідним цієї задачі. Внутрішня історія дружбиворожнечі Йозефа й Плініо, чи композиції на дві теми, чи діалектичної гри двох інтелектів, була приблизно така.
Йозеф, звичайно, перший звернув увагу на свого майбутнього партнера в цій грі, Десиньйорі, й зацікавився ним. І не тільки тому, що Плініо був старшим за нього, вродливим, запальним юнаком, та ще й обдарованим оратором, а насамперед тому, що він був «звідти», з зовнішнього світу, некасталійцем, людиною, яка мала батька, матір, дядьків, тіток, братів та сестер і для якої Касталія з усіма її законами, традиціями та ідеалами була тільки етапом, відтинком шляху, тимчасовим пристановищем. Для цієї білої ворони Касталія не стала цілим світом, Вальдцель був для Плініо такою самою школою, як і всі інші, а повернення в «світ» не загрожувало йому ганьбою і карою, на нього чекав не вступ до Ордену, а кар’єра, шлюб, політична боротьба, одне слово, те «реальне життя», про яке кожному касталійцеві в душі хотілося б дізнатися якнайбільше, бо «світ» був для касталійця тим самим, що колись для схимника й ченця: чимось неповноцінним і забороненим, але й таємничим, цікавим, спокусливим. І Плініо справді не приховував своєї приналежності до того світу, нітрохи не соромився її, а навпаки, пишався нею. З великим запалом — наполовину це була ще хлоп’яча гра, але наполовину вже свідома програма дій — він наголошував на своїй окремішності й користався кожною нагодою, щоб протиставити свої світські погляди касталійським як кращі, правильніші, природніші, людяніші. При цьому він часто посилався на «природу» і «здоровий глузд», протиставляючи їх спотвореному, далекому від життя духові школи, не скупився на гучні слова, а проте в нього вистачало розуму й смаку не вдаватися до грубих провокацій і в загальному дотримуватись узвичаєних у Вальдцелі форм проведення диспутів. Боронячи «світ» і просте життя від «бундючної схоластичної духовності» Касталії, він намагався довести, що здатен зробити це зброєю самого супротивника; йому зовсім не хотілось опинитися в ролі дикуна, який витоптує квітники інтелектуальної освіти.
Не раз уже бувало, що Йозеф Кнехт приєднувався до гурту учнів, які обступали Десиньйорі, і, стоячи ззаду, мовчки, уважно слухав його палку мову. Він відчував цікавість, подив і страх, коли чув, як Плініо нещадно критикував усе те, що в Касталії свято шанували, брав під сумнів і висміював те, в що сам Кнехт вірив. Щоправда, він помічав, що далеко не всі слухачі надавали значення його словам, деякі явно слухали його тільки задля розваги, як слухають ярмаркового блазня, а деякі часто й заперечували Плініо, то глузуючи з його нападів, то відкидаючи їх. Але завжди біля того Плініо хтось та збирався, завжди він був у центрі уваги, і чи знаходився тієї хвилини опонент чи ні, завжди до нього щось вабило товаришів, він був для них ніби якоюсь спокусою. З Йозефом було те саме, що й з рештою учнів, які збиралися гуртом навколо жвавого промовця і з подивом чи сміхом вислухували його тиради; і хоч він відчував збентеження, навіть страх, коли чув таку мову, все ж таки щось у ній зловісно вабило його, і не тільки тому, що вона була цікава, ні — вона зачіпала його куди глибше. Звичайно, в душі він не погоджувався з сміливим промовцем, проте існували сумніви, про які досить було знати, що вони існують чи бодай можуть існувати, як уже ставало прикро. Спершу та прикрість була невелика: щось муляло його, тривожило, породжувало якесь дивне почуття — щось середнє між палким потягом до чогось несвідомого й муками нечистого сумління.
- Предыдущая
- 17/118
- Следующая