Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гра в бісер - Hesse Hermann - Страница 100
Довго приглядався він до того схимника Йозефа, яким він тепер став і який, замість того, щоб іти слідами Іуди або й Розп’ятого,[61] вибрав утечу і тим самим знов віддав свою долю в божі руки. Чим більше Йозеф думав про те пекло, якого уникнув, тим тяжче йому ставало на серці й тим дужче пік його душу сором; нарешті те гнітюче, болісне почуття здавило йому груди, нестерпним клубком застрягло в горлі і раптом вибухнуло потоком сліз, від яких йому зразу полегшало. Ох, як давно він уже не плакав! Сльози текли так рясно, що він нічого не бачив, але в грудях відлягло, і коли він опам’ятався, відчув солоний смак на губах і зрозумів, що плаче, то йому на мить здалося, наче він знов став дитиною, яка ще не спізнала зла. Йозеф усміхнувся, йому було трохи соромно своїх сліз. Потім він підвівся і рушив далі. Ішов він навмання, не знаючи, куди заведе його ця втеча і що з ним станеться. Він справді почував себе дитиною, в серці згасло бажання боротися і стало так легко, наче його хтось вів, наче його кликав і вабив якийсь далекий привіт 2ний голос, наче ця мандрівка була не втечею, а поверненням додому. Йозеф стомився, і стомився його розум, який тепер замовк, чи заспокоївся, чи, може, вважав, що він непотрібний.
Біля водопою, де Йозеф думав переночувати, він побачив кілька верблюдів; та оскільки серед невеличкого гурту подорожніх були дві жінки, він тільки привітався і не захотів заходити з ними в розмову. Зате потім, коли вже смеркло і Йозеф, з’ївши кілька фініків та помолившись, ліг відпочивати, він почув тиху балачку двох подорожніх — старого й молодого, бо вони лежали зовсім близько від нього. То була тільки частина діалогу, далі вони перейшли на шепіт. Але той уривок зацікавив і схвилював Йозефа, він майже до ранку не міг заснути через те, що почув.
— Та це добре, — долинув до нього голос старшого, — добре, що ти надумав піти до святого пустельника висповідатись. Схимники щось таки знають, будь певен, вони не просто хліб переводять, а дехто з них і чарувати вміє. Скаже такий розлюченому левові слівце, і той розбійник зіщулиться, підібгає хвоста й навтіки. Вони як захочуть, то можуть зробити лева й зовсім свійським. Одному такому схимникові — він був ще святіший за інших — свійські леви навіть могилу викопали, коли він помер, а тоді гарненько засипали її землею і ще довго сиділи біля неї, наче вартували. Та й не тільки левів вони вміють приборкувати. Один такий святий узявся за римського центуріона — то був скажений звір, а не людина, і на цілий Аскалон перший бабій, а святий так обім’яв його люте серце, що неборака принишк, як миша, навіть перестав на люди показуватися. Наче переродився чоловік, ніхто не міг його впізнати, такий він став тихий і боязкий. От тільки дивно, що він після того скоро помер.
— Святий? — Та ні, центуріон. Варроном його звали. Після того як схимник уговкав його і збудив у ньому сумління, він дуже швидко занепав, двічі мав лихоманку й через три місяці помер. Ну, та нема за чим і шкодувати. А все ж я часто думаю собі: мабуть, схимник не тільки вигнав з нього диявола, а й щось пошептав над ним, щоб він швидше пішов на той світ.
— Це щоб святий таке зробив? Нізащо не повірю! — Вір собі чи не вір, голубе, але центуріона відтоді мов перемінили, щоб не сказати зачарували, а через три місяці…
На хвилину запала мовчанка, тоді молодий почав знов: — Я чув про одного пустельника, що начебто десь тут недалеко живе самодин біля маленького джерельця, коло дороги на Газу, Йозеф його звуть, Йозеф Фамулус. Мені багато про нього розповідали.
— А що саме? — Що він дуже побожний, а на жінку навіть не гляне ніколи. Якщо повз його житло йде караван і бодай на одному верблюді сидить жінка, то хоч як вона була б закутана, він повертається до неї спиною і відразу зникає в своїй печері. В нього сповідалося багато людей, дуже багато.
— Мабуть, брехня, а то б і я почув про нього. І що ж він уміє робити, той твій Фамулус? — До нього просто йдуть сповідатися, і якби він не був святий і нічого не знав, то люди до нього так не вчащали б. Між іншим, про нього розповідають, що він нікому й слова не скаже, не лає, не кричить, не накладає ніякої кари тощо, дуже начебто ласкавий, навіть несміливий.
— То що ж він робить, коли не лає, не накладає кари, навіть рота не розтуляє? — Кажуть, що просто слухає і якось чудно зітхає та хреститься.
— Гарного ж ти святого собі вибрав! Невже ти такий дурний, що бігатимеш за тим мовчуном? — Авжеж, я його неодмінно знайду, він десь живе недалеко звідси. Тут, біля водопою, зупинився нині ввечері якийсь бідний прочанин, я завтра вранці розпитаю його, він сам схожий на схимника.
Старий розпалився: — На біса тобі той святенник, хай собі сидить у своїй печері! Такі, що тільки слухають, зітхають та бояться жінок, нічого не знають і не розуміють! Ось я тобі скажу, до кого краще піти. Щоправда, звідси до нього далеченько, він живе аж за Аскалоном, зате вже такого праведника й сповідника ти ніде більше не знайдеш. Діон його ім’я, а кажуть на нього Діон Пугіль, тобто кулачний боєць, бо він воює з усіма чортами. А як до нього хтось прийде й признається у всій тій підлоті, яку вчинив, то Пугіль, голубе мій, не буде зітхати й не триматиме язика на припоні, а так тебе висповідає, що ти аж упрієш. Декого він, кажуть, навіть лупцював, а одного примусив цілу ніч стояти голими коліньми на камінні, а потім ще й звелів йому роздати бідним сорок срібняків. Ото, чоловіче, справжній сповідник, сам здивуєшся, як побачиш його. Як гляне, то вже в тебе жижки трусяться, наскрізь тебе бачить. Той не буде зітхати, він зразу знає, що робити. І якщо ти не можеш спати, чи тобі сниться всяка погань, Пугіль миттю дасть тобі раду, будь певен! І кажу я тобі так не тому, що наслухався бабських теревенів, а тому, що сам у цього був. Атож, сам був, хоч я й не велике цабе, а колись ходив сповідатися до Діона, кулачного бійця й праведника. Ішов я туди пригнічений, весь у гріхах, як у реп’яхах, а назад — чистий і просвітлий, як ранкова зоря, щоб я так здоров був. Отож не забудь: звати його Діон, на прізвисько Пугіль. Як тільки матимеш нагоду, піди до нього, не пожалкуєш. Префекти, старійшини, єпископи і ті ходять до нього просити поради.
— Та колись, як буду в тих краях, може, й піду, — відповів молодший. — Але сьогодні я тут, і коли вже мені випала така нагода, хочу знайти того Йозефа, бо стільки чув про нього гарного…
— Схибнувся на тому Фамулусі! Що ж у ньому гарного? — Мені подобається, що він не лає і не нападається. Я не центуріон і не єпископ, я собі простий чоловік, навіть боязкий, і не витримаю, як на мене будуть громи вергати. Я люблю, щоб до мене ставились лагідно, такої вже я натури.
— Он чого захотів! Щоб до нього лагідно ставились! Коли ти висповідаєшся, покаєшся, приймеш покуту й очистишся, то вже хай, можна поставитись до тебе й лагідно, але не тоді, коли ти нечистий, прийшов до сповідника й судді, а сам тхнеш, мов шакал! — Ну добре, добре. Чого ти кричиш, люди он спати хочуть, — сказав молодий і раптом весело захихотів: — Мені про нього й смішне розповідали. — Про кого? — Та про нього ж, про пустельника Йозефа. Є в нього така звичка: коли вже хтось розкаже йому все про себе, висповідається, він благословляє його на прощання і цілує в щоку або в чоло.
— Та невже? Ото чудасія! — А ще, чуєш, він дуже боїться жінок. І якось одна повія з цих околиць перебралася в чоловіче вбрання та й пішла до нього. І він нічого не помітив, вислухав те, що вона йому набрехала, а після сповіді вклонився і врочисто поцілував її.
Старший голосно зареготав, але супутник відразу зацитькав його, і далі Йозеф не міг нічого почути, крім їхнього придушеного сміху.
Він глянув на небо, де над пальмами чітко вимальовувався тоненький серпик місяця, і зіщулився від нічного холоду. В нічній розмові, яку провадили погоничі верблюдів, він, наче в кривому дзеркалі, а проте дуже виразно побачив і себе, і ту свою роль, яку він уже кинув. Отже, якась повія насміялася з нього. Що ж, прикро, звичайно, але буває ще гірше. Він іще довго розмірковував над тим, що почув. І коли аж геть під ранок таки нарешті заснув, то тільки тому, що роздуми його не були даремні. Йозеф тепер знав, що йому робити, з цим новим наміром у серці він міцно заснув і проспав майже до сходу сонця.
61
…іти слідами Іуди або й Розп’ятого… — Парадоксальне зближення Христа й Іуди характерне для гностичної думки. Іуда повісився, але й Христа в новозавітних, літургічних і богословських текстах часто називають «повішеним на дереві» — і якраз навмисне для того, щоб застосувати до нього формулу Старого завіту: «Проклятий кожен, хто висить на дереві». Христос узяв на себе всю повноту прокляття, що тяжіло над людством, а тому його гранична святість виявляється тотожною граничній сакральній нечистоті.
- Предыдущая
- 100/118
- Следующая