Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович - Страница 51

— А потрібну кількість кисню в підземній атмосфері виділяють тільки рослини? — запитала Барбара.

— Майже. Частково ми використовуємо енергію станцій, які контролюють склад і якість повітря…

Півгодини пливли кадри чужого, бурхливого життя. В гостей стала паморочитися голова від незвичайних вражень. Боораа помітив це, дав знак. Екран погас.

— Прекрасно у вас, — тихо сказав Горовий. — Але все ж таки — це штучний світ! Важко жити в ньому, не маючи надії вибратися під промені сонця, зірок. Людина мусить бачити в себе над головою не низьку стелю, хай і прекрасну, а безмежні світи…

— Правда, друже! — гаряче підтримав його Орраа. — Для цього ми й летимо до вас.

Боораа доторкнувся рукою до плеча Горового, показав у напрямі екрана.

— Тепер біля приймачів зібралися майже всі жителі нашої планети. Вони хочуть подивитися на вас — своїх майбутніх сусідів.

— Будь ласка, — ніяково відповів Василь. Барбара, зашарівшись, теж приєдналась до нього.

Ясне проміння вдарило в очі космонавтам. Передача почалася. Боораа, ставши поруч, щось говорив невидимим глядачам, скупо жестикулюючи. Присутні в залі чоловіки і жінки дружними криками схвалювали його слова. Нарешті передача закінчилася. Боораа вдячно потиснув руки землякам, лагідно всміхнувся.

— Вся Наа вітає вас. Люди планети щасливі, що зустріли схожих на себе в безмежному космосі…

Незабаром гості вийшли з будинку. Боораа розвів руками і вибачливо сказав:

— А тепер я залишаю вас. Наа невмолимо наближається до небезпечного місця. Я повинен чергувати біля керівних пультів. Мій син Орраа буде вашим провідником. Офіційна зустріч закінчена… Тепер ви — гості, і тільки гості. А для гостей наш дім — ваш дім!

— Орраа — ваш син? — здивувався Василь.

— Так, — гордо відповів Боораа. — Що, хіба не схожий? Вам з ним буде приємно і легко. Спеціальність у нього схожа на вашу…

— Як? Він космонавт?

— Так… — Боораа засміявся. — Заінтригував я вас. Безумовно, попереду багато цікавого. Введемо Наа на орбіту — тоді будете говорити про дальші плани. Орраа! Сину! Веди наших друзів відпочивати, показуй все, що вважаєш кращим… До речі, познайом їх з твоєю нареченою…

Очі Барбари заблищали цікавістю.

— А де вона? Як її звати?

— Лаамоо, — ніжно сказав Орраа. — Це значить — Сумна Пісня. Я її зараз покличу. Заждіть нас тут, над джерелом…

Боораа і Орраа повернулися до будинку. Василь і Барбара, тримаючись за руки, спустилися до басейну з прозорою водою. Дівчина нахилилася, зачерпнула долонями прохолодної рідини, з насолодою випила.

— Така, як і в нас, — дзвінко засміялася вона.

Василь схопив долонями її щоки, дивлячись в зелені, рідні очі, затуманені щастям.

— Чи це правда, дівчино кохана? — прошепотів він пристрасно. — Чудесний, казковий світ… і ти поряд?..

— Правда, любий… це правда… Я не впізнаю сама себе… Довгі роки я була тільки маріонеткою… Мені здавалося, що я самостійна, що я зростаю… але то була ілюзія. Чужі руки, чужа воля посилали мене в простір! А тепер… ми будемо рядом з тобою, друже мій! І я піду куди завгодно — на злигодні, на смерть, на подвиг… заради нашої любові, заради любові інших людей… заради життя…

Василь не відповів. Замість нього говорив простір, листя химерних рослин, пустотлива течія джерела, аромати квітів і плодів. Ось воно — щастя! Ось чого не вистачало йому в космічних мандрах, в напруженому земному житті. Юнацька далека мрія, трагічний образ Оксани втілився тепер в реальній чудовій дівчині. Ось вона — поруч! Жива, гаряча, єдина…

— Ідуть, — прошепотіла Барбара.

Василь здригнувся. Привиди мрій відлетіли в туманні закутки свідомості. Він побачив, що до басейну наближається Орраа з дівчиною. Вона була одягнена в рожеву блузку і сині короткі штани. Довге волосся кольору морської води було закручене тугим красивим вузлом позаду голови, над чорними великими очима розліталися вгору крила синіх брів, між ніжно-рожевими, маленькими вустами блищали сніжно-білі зуби. Вона була красива навіть по-земному.

Орраа зупинився перед гостями, взявши дівчину за руку, вивів її наперед.

— Моя наречена. Лаамоо.

Лаамоо простягла руки вперед, провела долонями по щоках Василя. Дотик її пальців був ніжним, ледь чутним. Потім вона обняла Барбару, притулившись до неї чолом.

— Ви мені подобаєтесь, — сказала Лаамоо. — Ви чудова раса!

Вона зірвала з дерева два золотисті плоди, розломила кожен навпіл і подала по частині Василеві, Барбарі і Орраа.

— Це плоди рії — дерева безсмертя. Наші селекціонери упродовж численних поколінь виростили в них чудові якості. Регулярне вживання цих плодів продовжує життя людей, активізує організм, збуджує мозок… А крім того, по древній традиції, ті, хто з’їсть водночас плоди з однієї гілки, стають побратимами. Для них тоді — один шлях, одне життя, одна мета! Ви згодні, люди з чужої планети?

Василь і Барбара мовчки, але красномовно вп’ялися зубами в м’які, ароматні і соковиті плоди. Господарі наслідували їх приклад.

Приємний холодок м’якоті освіжив піднебіння, п’янка хвиля затуманила свідомість. Потім усе минуло. Люди Землі відчули, як розум працює чіткіше, тіло стало легшим, в свідомості виникло невимовно приємне почуття незнаного блаженства.

— Чудові плоди, — отямившись від подиву, сказала Барбара. — Плоди братства… Плоди безсмертя… На Землю б такі дерева!..

— Будуть і у вас рости рії, — радісно відповів Орраа. — Наше знання, наша сила стануть вашими знаннями і силою… А тепер — ходімо, брати! Хай ваші серця відкриються… Наа чекає вас…

РІКА РОЗУМУ

Через вісім місяців Наа минула орбіту Юпітера і наближалася до Марса. В ці дні Рада Вчених постановила розпочати відновлення атмосфери. Орраа і Лаамоо вирішили показати гостям із Землі величне видовище…

Четверо друзів, одягнені в скафандри, стояли на високій горі. Звідси видно було ясне кружало Сонця, яке досить помітно пригрівало широкі рівнини, гострі хребти гір, дзеркала замерзлих озер. Під горою виблискував корпус «Сіріуса». А в зеніті палахкотіла зеленкувата зірка. То була сестра Наа — Земля.

Орраа енергійним рухом показав униз. Барбара захоплено скрикнула. З колосальної чорної прірви велетенським потоком ринув струмінь блакитної рідини. Красивим султаном він упав на скелі, розбризкуючись міріадами крапель. В просторі заграла розмаїта райдуга. Виднокіл оповив туман. То рідке повітря випаровувалося, створюючи газову атмосферу.

— Феєрично! — прошепотів Василь.

— Таких станцій тисячі! — сказав Орраа. — Атмосфера буде відновлена за кілька днів!..

Зірки вгорі розпливалися, кружало сонця померкло, обрій зник за стіною голубої імли. Василь дивився навколо себе з відчуттям невимовного хвилювання.

— Людина… Чи є щось могутніше за тебе? Ти рухаєш планети… Ти одягаєш їх атмосферою… Ти посієш під новим сонцем дерева і квіти, побудуєш чудесні будинки… Хто ж ти, людино? Ти — безсмертний розум!

— Ти живий вогонь, що розганяє пітьму Космосу! — захоплено додала Лаамоо.

— Ти — господар буття! — підхопив Орраа, обнімаючи Василя за плечі.

— Ти — любов і ніжність, дружба і вірність, — прошепотіла Барбара.

Вчені Землі спостерігали в потужні телескопи, як Наа по довгій спіралі входила в площину обертання планет, сповільнюючи політ до такої швидкості, з якою Земля оберталася навколо Сонця. Через два місяці всі люди вже бачили нову планету неозброєним оком. Вона ставала все яскравішою, сяяла так ясно, як Венера, а потім поволі наблизилася до Сонця і зникла за ним…

Наступив день прощання. Барбара і Василь стояли зі своїми друзями на узгір’ї, дивлячись на голубувату рівнину, яка розстилалася перед ними. Сонце сяяло в зеніті, воно сильно припікало. Внизу — біля велетенського озера — юрмилися люди, звідти линули звуки веселих мелодій.

— Сьогодні свято, — тихо сказав Орраа. — Рада вчених вирішила від сьогодні ввести новий календар. День буде зватися — Свято Нового Сонця. Летіть, друзі, на свою Землю, передавайте її жителям теплоту наших сердець, щирість наших почуттів. І повертайтеся, брати, повертайтеся обов’язково. Скільки попереду шляхів! Скільки чудесних таємниць!