ЩО БУЛО ПОТІМ - Смолич Юрий Корнеевич - Страница 34

І от вдруге вже протягом цих незвичайних днів у житті головного інституту експериментальної хірургії — дарма що це був не театр, а місце бою проти смерті за життя, — вдруге рясно вибухли гарячі оплески. Професорові слова зустріто аплодисментами. Плескав весь зал. Асистенти, аспіранти, сестри, санітарки. Плескали лікарі, що прийшли з інших інститутів подивитися надзвичайну операцію трансплантаційного відділу. Не плескали тільки доктор Івановський з Думбадзе та Петрова і Сахно.

Вони не плескали, бо їм не було вже на те часу. Івановський, Думбадзе та Коломієць уже мили руки. Сахно і Петрова обступили професора з двох боків. Вони просили дозволити їм бути присутніми на операції доктора Івановського. Петрова аргументувала потребу бути при цій операції чи то в ролі представника райкому комсомолу, чи то в ролі арбітра в змаганні радянського хірурга з хірургом буржуазним.

Ліфт загурчав, клацнули дверцята кабіни, і хірургічна санітарка хутенько провезла на довгому вузькому візку об’єкт номер три. Це був труп того юнака, якого Сахно звала шофером Чіпаріу і який був такий потрібний Петровій у п’ятницю на комсомольській конференції. Він був такий же блідий, жовтий і задубілий, як і його попередник. Проте й на його голові відросло за ці дні волосся. Це могла ще раз констатувати Петрова.

Точно через п’ятнадцять хвилин з миттям рук покінчено. Доктор Івановський узяв скальпель. Думбадзе взяв другий. На завідування подачею крові доктор Івановський поставив Коломійця. Студент останнього курсу мало не впав непритомний від щастя. Але він цього не зробив, бо вже тепер не мав на це часу. Петровій Думбадзе дав блокнот і перо, вона мала замість нього писати протокол операції.

Таким чином, хвилюватись залишилося самій Сахно. Вона не була зайнята, не виконувала ніякої функції під час операції, і їй не лишилося нічого, як хвилюватися за всіх. Вона бігала від замкнених дверей великої операційної, де оперував Гальванеску, до малої операційної, де оперував доктор Івановський. Під дверима великої операційної все так само з піднесеними вгору вимитими руками, напружено чекаючи на поклик таємничого ворожбита, стояв хірургічний персонал. Вони стояли так уже півгодини, бліді від напруження та втоми, і піт зрошував їм чола. Чергова санітарка обтирала їм усім спітнілі обличчя.

Сахно підбігла до професора. Він сидів у головній залі під вітриною шафи із законсервованими очима і, замружившись, курив. Він не патлав волосся, не тер рук, не чортихався. Він надто хвилювався. Хвилювався так, що не міг уже ні патлати волосся, ні терти рук, ні чортихатися.

— Професоре! — прошепотіла Сахно. — Вже півгодини він нікого не кличе. Вже півгодини там зовсім тихо. Може, дозволите комусь зайти подивитися?

Професор заперечливо похитав головою. Він шанував своє слово. Він дав магові Гальванеску слово не перешкоджати його магії.

Сахно роздратовано знизала плечима і побігла до малої операційної. Звідтіля було чути дзвінке дзюрчання рідини до металевої миски. Доктор Івановський зробив уже розтин пахової вени й виточував рінгерлоківську рідину із жил. Коломієць стояв коло столика з наготовленим трансфузійним приладдям, немов мисливець на вечірньому льоті. Кожний м’яз його тіла був напружений, кожний нерв був натягнутий до крайніх меж.

Думбадзе із скальпелем в руках, чекаючи, поки витече рідина і йому треба буде робити секцію ліктьової вени для вливання крові, тим часом перешіптувався з Петровою. Він пояснював їй, як складати хірургічний протокол. Протокол без “слухали” й “ухвалили”. Втім, коли Сахно підійшла до них, то розмову про протокол уже було скінчено і між Думбадзе та Петровою відбувалося щось подібне до дискусії.

— Розумієш, — сказав Думбадзе, — медичних світоглядів може бути стільки ж, скільки ідеологій. Кожна ідеологія має свій медичний світогляд, його мають індійські йоги, буддійські жерці, селянські знахарі, буржуазні ескулапи, його має і радянський медик. Найгірше лихо буржуазної медицини, яку дістали ми у спадщину і яка розквітає тепер на Заході, - це максимальне роздрібнення на мінімальні лікарські спеціалізації.

— Але ж, — не зрозуміла Петрова, — спеціалізація — це ж зовсім не так погано. Скажімо, роздрібнення спеціалізації в нас, у машинобудівному виробництві, тільки вдосконалює та покращує виготовлювану машину.

— Безперечно. Бо роздрібнення спеціалізацій в машинобудуванні до того й скеровано, щоб утворити одну-єдину машину. А не тільки, щоб поробити її окремі частини та деталі. Ти не зрозуміла мене. Зовсім не треба, щоб радянський лікар був майстром на всі руки, тобто тим же знахарем. Він мусить бути висококваліфікованим спеціалістом одної з галузей медицини. Але радянська медицина лікує хворого, досконало вивчивши його і його захворювання з усіх боків. І щоб вилікувати окрему дрібну хворобу, якийсь там нежить, вона лікує цілу людину. Спосіб лікування має бути результатом вивчення хворого і терапевтом, і хірургом, і невропатологом, і фізіологом. Ти розумієш мене? Це, коли хочеш, аналогічно до твоєї машини.

— Не так важливо знати, яка хвороба в даної людини, як важливо знати, в якої людини ця хвороба, — прошепотів і собі Коломієць. Він стояв із своїми приборами напружений і насторожений, але вухо його мимоволі переймало розмову поруч. І він реагував. — Це сказав ще англійський лікар Пері. - І його око, те, що було з цього боку до Думбадзе, поглянуло на Думбадзе тріумфуючи і згорда.

Не один Думбадзе вмів до речі вставити в розмові цитату. Цього вже навчився й студент Коломієць.

— Розтин! — скомандував Івановський.

Думбадзе залишив Петрову і впоровся своїм скальпелем у шкіру руки. Коломієць вправив у вену трубку і дав тиснення. Консервована кров потекла до спорожнених жил Чіпаріу.

Сахно вибігла до залу. Там було тихо. Всі сиділи чи стояли по кутках і мовчки ждали. Професор сидів так само і так само курив.

— Професоре… — почала була Сахно.

Але професор, не розплющуючи очей, заперечливо замотав головою.

Сахно підбігла до дверей великої операційної. Вона прислухалася. Там було так само тихо. Вона повернулася до малої операційної. Кров текла в жили Чіпаріу. Коломієць рахував кубики. Сестри стояли вже з щітками напоготові. Думбадзе з Петровою знову перешіптувалися. Думбадзе щось говорив їй про потребу радянської медицини будувати свій розвиток на досягненнях новітньої фізики та хімії. Про неприпустимість судити про фізіологію людини на підставі досвіду з фізіології тварин. Про> щойно згадане гасло “лікувати здоров’ям”. Про те, щ0! радянська медицина повинна дбати про людину, поки вона здорова, а не тільки тоді, як вона захворіє.

— Радянська медицина, — шепотів Думбадзе, не спускаючи, проте, з ока Коломійцевих рук біля трансфузійних приладів, циферблата секундоміра в руках сестри, що стояла на пульсі, та обличчя доктора Івановського. — Радянська медицина орієнтується насамперед на соціальну перебудову життя. І радянський хірург бере активну участь у будівництві таких форм життя, які самі по собі, через поліпшення умов життя, роботи та побуту унеможливлюють захворювання. По-друге, радянська медицина через профілактику загальну та, зокрема, виробничу, через фізкультуру, масову гігієну, санітарію та оздоровчі заходи піклується про здоров’я здорової людини. І, нарешті, вона лікує окремі хвороби людини через вивчення й пізнання цієї хвороби та цілого, організму хворого.

— Донора! — наказав доктор Івановський.

Сахно знову вийшла в зал.

Але на цей раз професора в кутку в кріслі не було.

Він стояв під дверима операційної і дивився на годинник. Коли Сахно наблизилася до нього, він звів на неї очі.

— Скажіть, — спитав він, — ви не пам’ятаєте, скільки хвилин минуло до моменту подачі донора, коли я робив операцію докторові Гальванеску?

— Тридцять п’ять хвилин, професоре! Я це добре пам’ятаю.

— Мені теж так здається… — прошепотів професор і сховав годинника. — Ці тридцять п’ять хвилин уже минули…