Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Соляріс - Лем Станислав - Страница 8
— Треба буде виконати всі формальності щодо цього… ну та ти знаєш.
— Так?
Він обернувся до мене. Очі його зблиснули люттю. Не можу сказати, що я навмисне намагався вивести його з рівноваги, але, нічого не розуміючи в грі, яка тут велася, волів поводитися стримано. Його гострий борлак ходив над чорним коміром светра.
— Ти був у Гібаряна,— сказав раптом Снаут.
Це не було запитання. Звівши брови, я спокійно дивився йому в вічі.
— Був у його кімнаті,— повторив він.
Я кинув, мовби кажучи: «Припустимо. Ну то й що?» Мені хотілося почути, що він казатиме далі.
— Хто там іще був?— запитав Снаут.
Він знав про неї!!!
— Ніхто. А хто там міг бути? — запитав я.
— Тоді чому ти мене не впустив?
Я осміхнувся,
— Бо злякався. Ти сам мене остерігав. Тож коли ручка повернулась, я інстинктивно придержав її. Чому ти не сказав, що це ти? Я був би тебе впустив.
— Я думав, що там Сарторіус, — невпевнено сказав Снаут.
— Ну то й що?
— Як ти гадаєш… що там сталося? — відповів він запитанням на запитання.
Я вмить повагався, а тоді сказав:
— Ти маєш знати це краще, ніж я. Де він?
— У холодильнику,— випалив Снаут. — Ми відразу ж перенесли його туди вранці… Спека ж…
— Де ти його знайшов?
— У шафі.
— У шафі? Він був уже мертвий?
— Серце ще билось, але він уже не дихав. Це була агонія.
— Ти пробував його врятувати?
— Ні.
— Чому?
— Я не встиг,— відповів Снаут після короткої паузи.— Він помер раніше, ніж я його поклав.
— Він стояв у шафі? Між комбінезонами?
— Так.
Снаут підійшов до невеличкого столика в кутку, взяв з нього аркуш паперу й поклав переді мною.
— Я накидав попередній акт,— сказав він.— Це навіть добре, що ти оглянув його кімнату. Причина смерті — ін’єкція смертельної дози перносталу. Тут написано…
Я перебіг очима короткий текст.
— Самогубство…— тихо мовив я.— А причина?
— Нервовий розлад… депресія… чи як це ще називається. Ти розумієшся на цьому краще, ніж я.
— Я розуміюся тільки на тому, що бачу сам,— заперечив я, звівши на Снаута очі, бо він стояв наді мною.
— Що ти хочеш цим сказати? — спокійно запитав він.
— Гібарян увів собі перностал і сховався в шафу. Так? Якщо так, то це не депресія і не нервовий розлад, а гострий психоз. Паранойя… Йому, мабуть, здавалося, що він щось бачить…— провадив я дедалі повільніше, не спускаючи зі Снаута пильного погляду.
Він підійшов до пульта передавача й знову почав клацати перемикачами.
— Тут стоїть тільки твій підпис,— заговорив я після короткої мовчанки,— А Сарторіус?
— Він у лабораторії. Я тобі вже казав. Не виходить звідти й на хвилину. Я гадаю…
— Що?
— Що він замкнувся.
— Замкнувся? Ах, замкнувся. Он як! Може, ще й забарикадувався?
— Цілком можливо, що й забарикадувався,
— Снаут… — почав я, — на станції хтось є.
— Ти бачив?!
Він дивився на мене, ледь нахилившись.
— Ти мене остерігав. Від кого? Це галюцинація?
— Що ти бачив?
— Це людина, так?
Снаут мовчав, відвернувшись до стіни, мовби не хотів, щоб я бачив його обличчя, й тарабанив пальцями по металевій перегородці. Я глянув на його руки. На них уже не було слідів крові. І тут у мене сяйнув здогад.
— Це особа реальна,— сказав я тихо, майже пошепки, ніби відкриваючи йому таємницю, яку хтось міг підслухати.— Так? До неї можна доторкнутись. Її можна поранити… Останній раз ти бачив її сьогодні.
— Звідки ти знаєш?!
Снаут не обертався. Стояв, притиснувшись грудьми до стіни. Здавалося, мої слова прибили його до неї.
— Перед тим, як я прилетів… Незадовго до того?..
Снаут зіщулився, немовби очікував удару. Я побачив його знавіснілі очі.
— Ти?! — видушив він із себе.— А хто ти такий?
Здавалося, він зараз кинеться на мене. Цього я не сподівався. Все полетіло шкереберть. Він не вірив, що я той, за кого себе видаю. Що це могло означати?! Снаут дивився на мене з невимовним жахом. Що це, божевілля? Отруєння? Цілком можливо. Але ж я бачив його — те страховище. Отже, я й сам… також?..
— Хто це був? — запитав я.
Мої слова трохи заспокоїли Снаута. Якусь хвилину він пильно, з недовірою дивився на мене. Та перш ніж він устиг розтулити рота, я зрозумів, що спроба моя марна: він нічого мені не скаже.
Снаут повільно сів у крісло і обхопив руками голову.
— Що тут коїться?..— мовив він тихо. — Маячня якась…
— Хто це був? — знову запитав я.
— Якщо ти не знаєш… — буркнув він.
— То що?
— Нічого.
— Снаут, — сказав я,— ми з тобою надто далеко від дому. Давай відверто. Усе й так неймовірно заплутано.
— Чого ти від мене хочеш?
— Щоб ти сказав, кого бачив.
— А ти?.. — спитав він підозріло.
— Не лукав, Снаут. Я скажу тобі, і ти скажи мені. Можеш не турбуватись — я не вважатиму тебе психом, бо знаю…
— Психом! О Боже! — Снаут удавано засміявся. — Любий мій, та ти, я бачу, нічого, анічогісінько… Це було б порятунком. Якби він хоч на хвилину повірив, що збожеволів, то не зробив би цього й був би зараз живий…
— Отже, те, що ти написав в акті про нервовий розлад,— брехня?
— Ну звичайно!
— Чому ж ти не написав правду?
— Чому?.. — повторяв він.
Запала мовчанка. Я знов зайшов у глухий кут, нічого не розуміючи, хоч іще хвилину тому мені здавалося, що зможу переконати Снаута і ми спільно атакуємо цю таємницю. Чому, чому він не хоче сказати?!
— Де роботи?— запитав я.
— На складах. Ми замкнули їх усіх, крім тих, які обслуговують ракетодром.
— Навіщо?
Він знову не відповів.
— Не скажеш?
— Не можу.
В цьому було щось таке, чого я ніяк не міг уловити. Може, піти нагору, до Сарторіуса? Раптом я згадав про записку й подумав, що зараз це найголовніше.
— Як ти уявляєш собі подальшу роботу в таких умовах?— спитав я.
Снаут зневажливо пересмикнув плечима.
— Яке це має значення?
— Ах, он як? І що ж ти збираєшся робити?
Він мовчав. Десь за стіною зачовгали босі ноги. Серед нікелю і пластику, високих шаф з електронною апаратурою, скла, точних приладів де ліниве човгання здавалося безглуздим жартом якогось навіженого. Хода наближалась. Я підвівся, напружено вдивляючись у Снаута. Він дослухався, напружившись, але обличчя його не виказувало й тіні переляку. Отже, він боявся не її? — Звідки вона тут узялася? — спитав я.
Снаут зволікав з відповіддю.
— Ти не хочеш мені цього казати?
— Я не знаю.
— Гаразд.
Човгання поволі віддалялося й нарешті стихло зовсім.
— Ти мені не віриш? — спитав Снаут.— Слово честі, не знаю.
Я мовчки відчинив шафу й почав розсовувати важкі, незграбні скафандри. Як я й сподівався, в глибині, на гаках, висіли газові пістолети, котрими користуються для пересування в невагомості. Як зброя, вони були варті небагато. Та все ж краще, ніж нічого. Я перевірив зарядний пристрій, перекинув через плече ремінь футляра. Снаут уважно стежив за моїми рухами. Коли я підганяв довжину ременя, він саркастично посміхнувся, блиснувши жовтими зубами…
— Щасливого полювання!
— Дякую тобі за все,— відповів я і рушив до дверей.
Снаут підхопився з крісла.
— Кельвін!
Я обернувся. Він уже не посміхався. У нього було таке змучене обличчя, якого мені ще ніколи не доводилося бачити.
— Кельвін, це не…. Я.. я справді не можу,— насилу видушив Снаут із себе.
Я чекав, що він скаже ще щось, але він тільки беззвучно ворушив губами.
Я мовчки повернувся і вийшов.
- Предыдущая
- 8/47
- Следующая