Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Нація

Матиос Мария Васильевна

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Нація - Матиос Мария Васильевна - Страница 28

Изменить размер шрифта:

…Бо не знає ніхто

Моя дитинко,

Моє золоте срібельце!

Тобі тісно у мене під серцем?

Не бий так ніжкою, моє любе…

Ось я кладу руку

На твоє скручене вдвоє тілечко —

І вже мені легше,

І вже мені вільніше

У цьому коров'ячому вагоні,

Де замість худоби — люди,

Арештовані вітром і снігом,

Протокольовані снігом і вітром.

І смородом…

Смородом…

Багато людей, дитинко, —

Всі шістнадцять хат із нашого хутора.

Лишили паралізовану Одокію

І німого Михайла.

Михайло стратився на горищі на стайні.

І — Господи! — хто його звідти зніме?

І — Господи! — хто його поховає?

Кинуть хіба що в прірву

І підпалять ломаччя…

Як вернешся колись,

Моє мальоване дитятко,

Клади свічечку коло кожної пропасті,

Коло кожної вершіді, —

Не одна там душа загублена,

Не одна там душа заблудла…

А паралізована баба Одокія

Тепер все одно не сама:

До неї під вікна приходять вовки

І світять очима

Замість каганця під стелею.

Город розривають дикі свині.

В царинці пощипують сіно олені.

А навесні зазеленіє кучера,

на ній зацвіте горобина.

Душа баби Одокії

Переселиться в трембіту —

І дотрембітається до нас.

Може, тоді ми не будемо

У коров'ячому вагоні.

Ти будеш тупати низями.

Твоя мама чекатиме тата.

Тато встане з-під бука.

Сонце висушить наші сльози.

І тоді душа баби Одокії

Обізветься до нас сопілкою…

Моє голуб'ятко,

Не бий так ніжками маму…

Мама третю добу не їла…

Мама хоче заснути

І прокинутися трембітою…

Щоб ти ніколи не грало веселої,

Моє серденько,

Ні трембітою, ні сопілкою.

Бо не знає ніхто

У кому

Озветься його душа…

…ша…

Балада про власні поминки

…Сказав чотар: «Ідемо, хлопці —

Орли…

А вб'ють половиків. {{ Половик (діал.) — яструб. }}

І насміються у потоці

Під чорний дзвін афинників».

…І мама поблагословила

На бій безвусих вояків.

Залопотіли свіжі крила

Незайманих афинників.

Сказав чотар: «Не бійтесь, хлопці, —

Смерть нашу будь-хто приведе.

Душа ж у Білому Потоці

Зостанеться…

А ми — хто де.

Отож: копаймо по хрестові

Собі.

Авансом.

Між верхів.

На хрест — по свіжім рушникові

В'яжімо із афинників.

Робім поминки в дикій вершіді {{ Вершіть (діал.) — провалля. }}

Під дзвони мертвих голосів

За наші душі відумерши

Колись… десь тут… поміж лісів…

Хай за поману буде затірка

Й кулеша з маминих Розтік.

А душі гріймо коло ватерки,

Поки їх всиновить потік.

І на усіх єдину свічку

У цій безодні запалім.

Бо смерть зашкіриться у вічі —

Й не знати, буде хто при тім».

Так пом'янули тихо хлопці

Самі себе.

Замість мамів.

Іржали коні у потоці

Під чорний дзвін афинників.

…і за дерев живими стінами,

Де туляться вітри-гінці,

Так мирно спали з карабінами

Орли…

А завтрашні — мерці…

Балада про коня

…обминаючи плай — по вершіях,

Між каміння, ожин, води,

Одинокого мертвого вершника

Кінь розумний три дні водив.#

Був не воїном і не зрадником —

Був заблудлим дитям епох…

Стих учора кривавий ярмарок —

Він лишився з конем удвох.

Жінка буде ночами вити:

«Хто в цю пастку тебе зловив?!»

…Та носив його кінь, убитого,

Воя-вершника без голови.

…Вила вовчо отецька хата:

Не придумав би й не приснив —

Кінь синочка приніс до тата,

Але татові не лишив.

Кінь розумним вродився, добрим:

Для ґазди він збудує дах,

Щоб йому не кидали гробом

Злі собаки на двох ногах.#

…прийняла їх глибока вершіть.

Слід кривавий їм дощ затер.

…кінь лишився із мертвим вершником.

Кінь ірже там ще й дотепер.

«…мамко…»

* * *

…мамко…

…що тобі дати, дитинко…

Казав татко…

…нема татка…

…а що є…

…нема нікого…

…а ми…

…і нас нема…

…а де ми ділися…

…Завтра сядемо в сани

і поїдемо до Миколая за гостинцями…

…а Миколай не прийде сам…

…не прийде…

…а той, хто приходив на Миколая

з ґвером, то хто…

…то наша погибель…

…погибель — це що…

…це той, із ґвером, що був на Миколая

без гостинця…

…а гостинець…

…а гостинець — це дорога,

якою ми завтра поїдемо саньми…

…куди, мамко…

…у преісподню… спи…